"Истерика людоеда". Почему Путин призвал провести "дуэль"?
За "прямыми линиями" и "большими пресс-конференциями" главы России Владимира Путина мне приходится следить уже не первое десятилетие – и я не могу назвать это большим преимуществом журналистской работы, скорее испытанием.
Далее текст на языке оригинала
Цього року роботи стало трішки менше вже тому, що у Кремлі вирішили обʼєднати два формати – "пряму лінію" із підготовленим й зазомбованим "народом" і пресконференцію із журналістами в один. Й це, до речі, також свідчить про певні зміни, про вік і фізичний стан Володимира Путіна. Так, російський президент ще може витримати спілкування довжиною у чотири години – але вже один раз, а не два.
Рекорд "політичного людожерства"
Новиною є те, що на цій розмові Путін поставив власний рекорд "політичного людожерства", якщо так можна сказати. Адже пропозиція влаштувати "дуель у Києві" між комплексом "Орєшнік" і західними системами протиповітряної оборони чітко демонструє повну байдужість Путіна до людського життя.
Спробуємо поміркувати логічно. Путін сам охарактеризовує "Орєшнік" як зброю масового ураження, яка нібито може бути навіть альтернативою ядерній зброї. Сам наголошує, що не існує систем протиповітряної оборони, які б могли його знищити. А це означає, що "дуель" прогнозовано має закінчитися загибеллю мирного населення – адже мова йде не про якийсь там полігон для випробування, а про велике місто!
Путін і раніше не відзначався великою емпатією. Його абсолютну неповагу до людського життя можна було помітити буквально у перші ж дні його президентства, ще у далекому 2000 році, коли російського очільника дратували родички загиблих підводників з "Курська".
Але тепер це "людожерство" досягло якихось небачених масштабів – навіть для Путіна. Це, до речі, і у Кремлі помітили. Прессекретар російського керівника Дмитро Пєсков змушений був пояснювати, що Путін "просто" відповідав тим експертам, які наполягали, що "Орєшнік" можна збити.
Але я не став би вважати, що Путін пропонував цю смертельну "дуель" випадково, зовсім ні. Його головна задача на "прямій лінії" була створити атмосферу суцільного жаху для України й Заходу, переконати, що він не збирається відмовлятися від війни й готовий до ескалації нового рівня.
Це розраховано насамперед на нову американську адміністрацію. Щоб Дональд Трамп побачив, що війну можна завершити виключно на російських умовах, а альтернативою є тільки нова ескалація, "дуелі" з "Орєшніком" та зміни у російській ядерній доктрині.
Логіка кримінального світу
На запитання, як реагувати на цю чорну перспективу я б відповів просто: не боятися кремлівського "людожера". Якщо б Путін був впевнений у власному успіху, він не займався б залякуванням. А так російський очільник діє у повній відповідності із логікою кримінального світу: тиснути на жертву, блефувати перед тими, хто має більше можливостей, ніж ти сам – тільки щоб досягти бажаного результату. Але те, що проходить серед кримінальників, навряд чи завжди призводить до бажаного результату у світі великої політики.
Тим більш, що сам Путін продемонстрував майстер-клас того, як можна перетворити на "перемогу" очевидну поразку, коли говорив про події в Сирії й крах режиму Башара Асада – справжню геополітичну катастрофу для Москви. І в мене немає великих сумнівів, що якщо Путін зазнає поразки в Україні, він також буде говорити співвітчизникам про "досягнення цілей" своєї так званої "спецоперації".
"У той час як в Україні вирує війна, Росія втрачає вплив в інших регіонах світу. Незважаючи на всі слова Путіна, падіння режиму Асада в Сирії стало важкою поразкою для Москви, яка може обернутися для неї втратою двох єдиних військових баз на Близькому Сході. У ту ж скарбничку – і сигнал про те, що Росія не могла або не хотіла врятувати свого тісного союзника, з яким співпрацювала протягом багатьох років... У Москві Путін, можливо, і виглядає сильним. Однак Росія опинилася в складній ситуації – і ніякі путінські заяви тут нічого не змінять", – зазначив після пресконференції очільника РФ оглядач данського видання Politiken.
Так що думати варто саме про те, як зупинити Путіна – а не про те, як до нього пристосуватися. Ну хоча б тому, що, окрім елементарної справедливості й самоповаги, – пристосуватися до "людожера" навряд чи є можливим.