Как нас прессует Голосеевская прокуратура: "решалы-коммерсанты" рейдерят предприятия при поддержке прокурорских "оборотней" в погонах

Прошу о помощи…

Хочу рассказать, как нас прессует Голосеевская прокуратура г. Киева и почему я допускаю, что действия прокурора могут быть заказными.

Далее текст на языке оригинала

Це класичний приклад того, як "рєшали-комерсанти" рейдерять підприємства за підтримки прокурорських "оборотнів" у погонах. Історія виходить цікава — з обшуками, підозрами, вигаданими міфічними збитками державі на 46 млн грн та "підняттям градуса" залякування у вигляді запобіжних заходів моєму директору та партнеру на таку ж суму.

І ця історія точно матиме продовження, бо замовник мені відомий і постом у Facebook це не закінчиться.

Незважаючи на ризики, я виходжу в публічну площину, бо правовий нігілізм, нахабство та непрофесіоналізм людей, які на мене тиснуть, зашкалюють.

Отже, якщо коротко.

У мене є відкладений до кращих післявоєнних часів інвестпроєкт (ніяк не пов’язаний з моїми іншими всім відомими бізнесами). Це кілька тисяч метрів закинутих будівель колишнього піонертабору на околиці Києва на площі 10 га. Що там буде, я ще не знаю, поки що шукаємо співінвесторів, приводимо до ладу технічну документацію із землеустрою, щоб оформити договір оренди та платимо місту за землекористування (нещодавно, наприклад, заплатили 800 тис. грн), хоч ніякої діяльності на території не ведеться, навіть охорони немає.

І ось деякий час тому на мене виходить раніше незнайомий Сергій Котвицький (екс-депутат Київради) і пропонує мені забрати у мене це підприємство (без грошей!), побудувати там котеджне містечко, а потім розрахуватися зі мною квадратними метрами. Колись. І жодних гарантій. Я йому, звісно, відмовив. Рік тому дізнаюсь від Котвицького, що він почув, що проти підприємства Голосіївська прокуратура порушила якусь кримінальну справу і треба щось вирішувати. Але я не надав цьому значення. Нічого незаконного ми не робимо, шукаємо інвесторів, господарську діяльність не ведемо, податки платимо. Та й де Голосіїво, а де ми — на околиці Дарницького району. Ну кому під час війни цікаві занедбани будівлі?

Виявилось, що таки цікаві. Спочатку вони прийшли до мене додому з обшуком. Все, як зазвичай: ранок, діти збираються до школи, і тут "здрастє". При цьому процесуальний керівник всього цього, Голосіївський прокурор Олександр Шаповалов, чудово знав, що цей проєкт для мене поки що "сплячий", що займаюся я зовсім іншою, переважно виробничою діяльністю, що декілька наших підприємств являються стратегічними для оборони і економіки, що в ТК-груп на 12 фабриках працює понад 1500 осіб і що тільки за 2023 рік ми сплатили 442 млн грн податків (навіть отримали в цьому році нагороду від профільного комітету ВР як галузевий лідер зі сплати податків!).

Крім того, в той же день, виключно з метою залякування, вони прийшли з обшуками ще на шість (!) локацій. Включно з окремим офісом моїх орендарів, які взагалі не мають відношення до жодної з моїх компаній. Там спочатку ледь не виламали двері, бо їх ще не було о 8-й ранку, потім усе разворошили й залізли в комп’ютери. Природно, орендарі мені сказали, що на таке не підписувалися, і з’їхали.

Хоч це класика жанру залякування - замість того, щоб запросити необхідні документи через директора або листом на юридичну адресу, спокійно їх отримати і вивчити, вони тупо йдуть з обшуками по багатьом локаціям. Дивись і щось десь знайдеться.

Потім більше - дізнаємось, що наш об’єкт виставлений на продаж однією з ріелторських компаній. Здивовано телефонуємо їм і дізнаємось від ріелтора, що це Котвицький замовив в нього розміщення цього оголошення та за якийсь немислимий прайс виставив на продаж 10Га земелі комунальної власності, як свою власну. ​І, звісно, прокурор Шаповалов "випадково" натрапив на це оголошення і використав його як підставу для розслідування "криміналу"!

Після обшуків я отримую повістку на допит (вперше за 30 років існування ТК-Груп!). Ховати мені нічого, йду спілкуватися з прокурором Шаповаловим. Тоді ще залишалася надія, що все поясню і проблема сама собою вирішиться.

Прозріти довелося дуже швидко. Спочатку знову з’явився пан Котвицький і запропонував "урегулювати питання" з Голосіївською прокуратурою. Коли я здивувався, він сказав, що добре їх знає, самі вони не відчепляться, а він з ним уже працював і там "все чітко". Я відмовився, але натяк зрозумів. А коли моєму юристу під час слідчих дій на об’єкті в розмові на трьох, у присутності прокурора Шаповалова, ст. оперуповноважений УСР Нацполіціі у м. Києві, Ярослав Никоненко заявив, що даремно Соколовський відмовився від "заманливої" пропозиції і що я прекрасно знаю, кому краще було б віддати цей об’єкт, то все вже стало зрозуміло. Приплили. Хоч я чомусь думав, що 90-ті залишись десь далеко…

Чому, до речі, багато бізнесменів у разі наїздів бояться огризатися й скаржитися? Справа в тому, що у силовиків завжди більше інструментів нападу. Наприклад:

- Запит на надання документів у рамках будь-якої кримінальної справи, навіть якщо вона не стосується вас дотично;

- Обшуки, вилучення документів і грошей із сейфів підприємства або засновників;

- Виклики на допити не тільки засновників і керівників, а й будь-яких співробітників, багато з яких панічно на генетичному рівні бояться органів;

- Блокування рахунків;

- Арешт майна й приміщень;

- Публікація звинувачень на офіційних ресурсах ще до суду (до якого зазвичай не доходить);

- Вручення підозр керівникам, бухгалтерам тощо;

- Арешт засновників;

- Так зване "взяття заручників" — арешт топменеджерів, щоб засновники швидше думали;

- Потім непідйомна застава в десятки чи сотні мільйонів гривень, непропорційна ще не доведеній шкоді державі.

Всі ці й багато інших методів допомагають тримати підприємців "у стійлі" і не скаржитися. Думаєш, що, може, це вони з тобою ще й лагідно поводяться. А то ж за бажанням практично в кожного можна знайти хоч незначні, але порушення. І формально все "по закону"…

Але я натяків через уже проведені обшуки "не зрозумів". Тому Голосіївська прокуратура вирішує "підняти планку" напруги.

І ось на минулому тижні директору підприємства й моєму партнеру в один день вручають підозри. І одразу вони отримують виклики до суду для визначення запобіжного заходу.

Тут прокурор Шаповалов "змилувався" і замість арешту запропонував суду для кожного з них заставу в сумі 23 млн грн. Вирішив, що раз ми такі недоговороздатні, то в нас мають бути "зайві" 46 мільйонів. При тому що підприємство "спляче", штат - один директор, а рідкі платежі йдуть за оформлення технічної документації, податки та зарплата директору. Ми заводимо ці гроші як допомогу від засновників.

Але найцікавіше — це повна безграмотність звинувачувачів. Прокурор Шаповалов (він у цій справі процесуальний керівник) дуже старається натягнути сову на глобус, але після перевірки (а ми вже подали скаргу до Офісу Генпрокурора керівнику Департаменту захисту інвестицій Олексій Бонюк) і я сподіваюсь, що кримінальну справу буде закрито. Довго розповідати, в чому її суть. Але головне прокурорське звинувачення по ч.4 ст. 190 — шахрайство з комунальною власністю. А саме "у вигляді отримання добросовісного безумовного права на передачу земельної ділянки комунальної власності у користування або власність". Це як???

Обґрунтовують це технічною помилкою при інвентаризації будівель, яка, до речі, давно виправлена. При цьому всі документи підтверджують, що ми навіть близько ніколи не намагалися заволодіти землею, а цілком офіційно готували й подавали документи, щоб отримати її в оренду. І потім вже платити за оренду замість платежів за землекористування. Адже без договору оренди неможливо ні проєктуванням займатися, ні подальшим облаштуванням ділянки.

Ну а оскільки НГО (нормативно-грошова оцінка) земельної ділянки 46,5 млн грн, то слідство в особі прокурора Шаповалова вирішило, що хай це і буде сумою застави! Хоча навіть юрист-початківець одразу зрозуміє, що шкода вигадана, а її розмір штучно визначений слідством на рівні НГО виключно задля можливості клопотання перед судом про застосування підозрюваним непомірно великого розміру застави.

Додам тільки, що коли я сидів на допиті у прокурора Шаповалова, то запитав у нього:

- Скільки кримінальних справ у вас у провадженні?

- 600. І з них 5-6 зараз в роботі.

- І з усіх злочинів ви вибрали саме нашу історію і вже майже рік нею займаєтесь?

- Так.

Ну, звісно ж, це "не замовлення"! Подумаєш, все сходиться, але ж це просто співпадіння? Як я міг подумати таке на чесного прокурора Шаповалова? І на поважного бізнесмена, можливого ініціатора цього цирку…

Прийшов час гнати цих мародерів у мантіях і погонах. Вони роблять країну непридатною для бізнесу і життя.

Чого хоче прокурор Шаповалов, окрім планового показника для начальства, мені зрозуміло.

Чого хочу я? Заісно, що в першу чергу відбитися, вивести з-під удару заручників і довести через суд (якщо до нього дійде) або через внутрішні розслідування, що справа висмоктана з пальця, що цілий рік, під час повномасштабної війни, десятки людей працювали даремно і марно для країни. А це - змарновані десь 4 мільйони бюджетних грошей. Уявляєте, скільки дронів можно було б на ці гроші купити? Ви кажете, треба підвищувати податки? Ну-ну…

Безкарність - це зло і іржа, яка роз’їдає будь-яку державу. І я хочу, щоб на прикладі прокурора Шаповалова всім стало зрозуміло: навіть у нашій країні, зі всіма її проблемами, можна добитися персональної відповідальності конкретного "беспредельщика" і рейдера!

Цікаво, що десь через декілька місяців буде рік, як створили Раду захисту бізнесу при президенті. Сподіваюсь побачити що к цьому часу будуть вже прийняти зміни в КПК та закрито багато гучних карних справ, включно з кейсом Мазепи, з якого все починалось. Доречі, та ситуація показала, що свавілля та необґрунтований тиск правоохоронців при бажанні зверху цілком керується і припиняється. Бо за три місяці мораторія я дійсно не чув ніяких подібних історій. Але мораторій закінчився і нажаль все потихеньку знов пішло-поїхало. І нікому вже це не цікаво…

Сподіваюсь, що побачивши мій кейс, хтось ще у подібній історії не побоїться вийти в публічну площину зі своєю офіційною скаргою. Негідників і мародерів треба вчити. Умовні рефлекси ще ніхто не скасовував, тож цілком реально змусити їх хоча б чогось боятися. І займатися реальними злочинцями або розкраданням бюджетних грошей, які, схоже, цікавлять лише журналістів і блогерів.

Хто для країни страшніший - окупанти зовнішні чи внутрішні? Питання риторичне. Але з кожним днем на вулицях все більше жінок у чорному. І водночас все більше тилових "рєшал" на Lamborghini і грошей у мародерів в погонах.

Якщо прокурор Шаповалов і такі як він вирішили, що можна жити за гроші платників податків, Но при цьому їх не поважати і витирати об них ноги, то ні!

Якщо він вважає, що може розорити своїх колег в силових структурах, які воюють з окупантами або з реальними злочинцями, то ні!

Якщо він вважає, що бізнес має страждати, то ні! Страждати мають мародери!

Інакше ми їх не переможемо…

Дякую вам за підтримку та за розголос!