Как происходят крупные китайские смотры преемника Лукашенко в Беларуси

Итак, Ли Цян в Минске. Китайская сторона анонсировала визит премьера Госсовета КНР в "Москву и Минск" с 20 по 23 августа. В РФ китайский гость прибыл вечером 20, а 21 провел переговоры. Утром 22 уже находился в Минске.

Далее текст на языке оригинала

І це не випадково — за останні 2 місяці ми спостерігали різке пожвавлення білорусько-китайських контактів. Досить сказати, що в червні-липні в Мінську побували 9 делегацій різних міністерств КНР, а в Китаї — щонайменше два білоруські "міністерські десанти". Думаю, згадувати, що Білорусь було прийнято до ШОС, насамперед, з ініціативи Пекіна, зайве. Ну і, нарешті, зустріч Сі Цзіньпіна з Дудою, де, серед іншого, обговорювали питання виходу з білорусько-польської кризи на кордоні. Причому МЗС КНР за результатами навіть зробило окрему заяву.

Маємо ситуацію, коли Китай, користуючись тим, що Росія все глибше грузне в Україні, продовжив "відрізати собі" російську зону впливу. Держави Центральної Азії переорієнтувалися на Пекін іще 2022 року, після того, як дзвінок із Піднебесної швидко завершив "операцію ОДКБ у Казахстані". Далі був лютий 2022 року, який не завершився "Києвом за три дні". І КНР досить упевнено створила інфраструктуру свого політичного впливу в регіоні. За фактом зараз РФ у Центральній Азії — важливий партнер, але вже не домінантна сила. Що виражається у відкритому опонуванні глави Казахстану Токаєва тезам Путіна про майбутнє регіону і світу. Та й події останніх тижнів, коли банки Киргизстану один за одним, посилаючись на санкції, відмовлялися працювати з РФ.

У 2023 році дійшла черга до Білорусі. Тим паче, що Росія не демонструвала хоч якихось масштабних успіхів на фронті, а її економіка дедалі більше потрапляла в залежність від китайської. Було розморожено низку програм, була зустріч Лукашенка і Сі. І, нарешті, у 2024 Білорусь таки приймають до ШОС.

Але, на відміну від Казахстану чи Узбекистану, з Білоруссю є дві суттєві проблеми. Перша — конфлікт із країнами ЄС та США після подій 2020 року. Казахський або узбецький режими навряд чи є демократичнішими, але тут відіграє роль географічне положення й особистий "геній" Лукашенка, який уміє знайти можливість своїми заявами зіпсувати відносини із сусідами. Друга проблема — залученість Білорусі до агресії проти України й "особливі" відносини з РФ. Китай може "нести на собі" державу, що перебуває в ізоляції, але, якщо є можливість цього не робити, радить місцевим елітам вийти з конфлікту. Тим паче, що вихід із політичної кризи (тобто корекція внутрішньої і зовнішньої політики) давно назрів, виходячи з настроїв не тільки суспільства, а й місцевого бізнесу.

Для Республіки Білорусь є два варіанти — або різка зміна політики самого Лукашенка, або керований транзит із приходом фігури, потискати руку якій є прийнятним.

Для Росії, яка прагне зберегти свій вплив на Білорусь, прийнятні або Лукашенко в старих рамах політики (тобто без варіантів поліпшення відносин із сусідами і, отже, з обмеженими можливостями дрейфу від Москви), або керований транзит, але з приходом, в ідеалі, "своєї" людини. Або, як мінімум, не надто токсичної для російських еліт.

Для КНР, чиї інтереси полягають у прив’язуванні Білорусі до себе безпосередньо, без "російського вузлика", підходять обидва варіанти. Крім "явно московського" наступника для Лукашенка. При цьому допускають і навіть вітають "прийнятність такого" для російських еліт.

Тепер розглянемо можливості для Лукашенка. З варіантом "Саня залишиться з нами" є проблеми. Якщо не змінювати курс — Росія дотисне й, образно кажучи, зжере. Якщо змінювати — проблема в недовірі до Лукашенка з боку більшості сусідів. Тобто зміна курсу має бути швидкою, демонстративною і різкою. На що в Мінську поки що не готові, побоюючись реакції Москви. Але обережні кроки у вигляді зміни кадрів, поступового зменшення впливу на економіку "людей у погонах" роблять.

З другим варіантом дещо простіше. Завершується перший етап реформи системи управління, яку трансформують до такого собі аналога іранської моделі. Де є місце особисто для Лукашенка і є місце для "змінника-президента". Питання в тому, що потрібні гарантії недоторканності в майбутньому. Тобто наступник повинен мати повноту довіри Папи Колі. А також потрібні якісь запевнення підтримки з боку зовнішніх сил. Російські гарантії не варті й ламаного шеляга, це в Мінську вже зрозуміли. А ось досвід утечі ОДКБ з Казахстану і різкості в риториці щодо РФ держав Центральної Азії перед очима. Тобто варіант "іншого східного гаранта" виявляється робочим.

І тут повертаємося до візиту Лі Цяна. Крім, власне, економічних і гуманітарних програм, яким дадуть старт під час поточного візиту, головне питання — вибори 2025 року.

Лукашенко хоче піти на них і "перемогти" з показниками під 90%. Це йому особисто треба, щоб компенсувати травму 2020. Адже після репресій попередніх років масові протести малоймовірні, а отже, можна і самому повірити в любов народну, проявлену на виборах.

Але підтримки з Москви, судячи з усього, поки немає. Частина оточення акуратно натякає, що можна і в транзит зіграти. І Китай мовчить.

Тому для Олександра Григоровича цей візит — передостанній шанс отримати "ярлик на вибори" від східного партнера. Від геть східного — китайського. Навіть у форматі "перемогти і піти з гордо піднятою головою" — з обіцянками транзиту до кінця електорального терміну.

Чому передостанній? Тому що Лукашенко ще спробує зустрітися із Сі та порушити те саме питання.

Але якщо не вийде (а в КНР, судячи з усього, розглядають і варіанти транзиту), візит Лі Цяна є таким собі аналогом оглядин білоруської керівної верхівки. У Мінську це розуміють і пропонують кандидатів. Базовий підхід — прийнятність для Пекіна і Москви. У цьому випадку (китайський візит) — насамперед для Пекіна.

Тому я б дуже уважно стежив за тим, хто сидить на переговорах поруч із Лукашенком і, що найважливіше, хто коментує їхній перебіг та взагалі тему китайсько-білоруського співробітництва. Дуже може так статися, що одне з прізвищ після 2025 року отримає гучну приставку.