Китай вступает в торговую войну. Какой сценарий может ожидать Украину?

Игорь Тышкевич8.04.2025 23:44

Развитие событий в мире, в частности, политика Трампа по разрушению старой системы заставляет задуматься "а что же будет с Украиной". Сегодня, кстати, примерно об этом спрашивали на одном из эфиров. Но с долей оптимизма, которую мне сложно разделить. Хотя основания вроде бы есть – экономический кризис может привести к падению цен на углеводороды.

Далі текст мовою оригіналу

А це основне джерело фінансування війни Росією. Якщо додати падіння на азіатських ринках, то, здається, що ось вона удача. Але не все так гладко. Тим більше що такий розвиток подій я описував у прогнозі для України на 2025 рік. І це один із найскладніших для країни сценаріїв.

Давайте розбиратися разом.

Швидкий світ Трампа – логіка дій і чому не вийшло

Дональд Трамп ще до інавгурації обіцяв закінчити російсько-українську війну мало не за 24 години. Пізніше з'явилася теза про тижні і роль КНР. Після інавгурації "Китайська" частина тези зникла з порядку денного, але зате почалися консультації з Києвом і Москвою.

Що призвело до пропозиції "угоди про ресурси", яка в її теперішньому вигляді вкрай не вигідна для України. І досить м'якого діалогу з Москвою. Де Путін, зі свого боку, пропонує США подумати про спільні проєкти. Серед яких ресурси, спільна торгівля вуглеводнями та Арктика.

Мало не забув. Є результати консультацій по лінії Україна-США і РФ-США. У результаті яких:

українська сторона вважає, що є перемир'я, яке стосується ударів по інфраструктурних об'єктах;
російська сторона стверджує, що перемир'я може бути (заднім числом, з 18 березня), але лише після виконання Сполученими Штатами цілої низки умов;
у США не говорять слово перемир'я. А Трамп заявив, що йому "не подобається" те, що відбувається зараз.

Можна дотримуватися будь-якої з точок зору. Але для Дональда Трампа питання припинення вогню в Україні в найближчі місяці дійсно важливе. Мова, звісно, не в динаміці на фронті. Просто ключовим викликом для США є КНР.

І у цій логіці американський президент прагне досягти хоч найменшого прогресу у справі припинення російсько-української війни до зустрічі з головою Сі. Бо інакше "українське питання" буде піднято на американо-китайських переговорах. Причому у розрізі участі Пекіна у припиненні вогню. Що суперечить прагненню Трампа довести спроможність і результативність американської зовнішньої політики у справі врегулювання криз.

Однак, припинення вогню – це не мирні угоди, це не припинення війни. І для України важливі сценарії розвитку ситуації, умови виходу на мирні переговори. З цим поки що все складно. В інтересах США не допустити поразки України, оскільки це створить додаткові виклики для безпеки країн НАТО, а також посилить активність Кремля на інших майданчиках (Африка, Азія, Латинська Америка).

З іншого боку, в інтересах США не допустити поразки РФ, оскільки (на думку як республіканців, так і демократів) це породжує зону нестабільності в Євразії та несе ризики різкого посилення Китаю. Тому якраз Трамп і намагається знайти точки діалогу з Путіним – щоб через розвиток американо-російських відносин витягнути Кремль у позицію стримування Пекіна.

Торгова війна Трампа і загроза світової кризи

В описану логіку якраз укладався тиск США на обидві сторони (але, на жаль, більше на Україну) з метою виходу хоча б на припинення вогню до початку діалогу з КНР. Діалог поки що не почався, але процес уже переходить на наступний цикл. Причина – початок торгової війни США проти всього світу. Точніше, не стільки кинута Трампом "рукавичка", скільки те, що Сі цю "рукавичку" підняв і відповів на виклик.

Тобто, нехай заочно, але розмова двох супердержав почалася. Вашингтон спробував підняти ставки, демонструючи свою домінуючу позицію. Для Пекіна "змовчати" означало б визнати марність власних амбіцій на світове лідерство. Відповідно, КНР входить у торговельну війну.

Цей процес супроводжується падінням фондових ринків по всьому світу. Просіли США, Японія, Сінгапур, Тайвань, ЄС і, природно Китай. У разі продовження політики Трампа ми можемо зіткнутися зі світовою економічною кризою. З падінням ВВП (або зменшенням темпів зростання, в кращому випадку) у всіх провідних економіках світу.

Такий сценарій виглядає найбільш імовірним, принаймні на найближчі місяці. Трамп не може відступити, особливо в питаннях тиску на КНР – тоді вже США "продемонструють слабкість". Але тема співіснування двох великих держав буде піднята на (ймовірно) літньому американо-китайському саміті.

Де можливі відразу кілька сценаріїв:

Повернення до режиму конкуренції, який був до початку 2022 року. Тобто маємо різку риторику Китаю і Сполучених Штатів щодо один одного, але мінімум конкретних дій, спрямованих на ескалацію.
Подальший розвиток поточної кризи відносин і перехід до повномасштабної торгової війни між двома світовими економіками. У такому випадку ймовірність світової кризи наблизиться до 100%. І для США і для КНР це буде складним, але не "смертельним" періодом. А ось для слабших держав (незалежно від рівня тарифів, встановлених для них Вашингтоном) можливий ризик повного обвалу. Питання лише в часі його початку. На жаль, сьогодні це один з найімовірніших сценаріїв.
Перехід до військових загроз і військової ескалації по лінії США-КНР. Вкрай малоймовірно, оскільки і Вашингтон і Пекін сьогодні не готові до військового протистояння. Що означатиме прагнення не допустити такого розвитку подій, принаймні на найближчі пару років.
Вироблення якогось нового механізму співіснування, який би включав в себе як інструменти співпраці між двома державами, так і алгоритми мінімізації ризиків. У тому числі спільної реакції на загрози початку військових конфліктів у регіонах, де присутні інтереси обох держав.

Але поки ми існуємо у режимі початку кризи. І для України, на жаль, це несе додаткові ризики.

Криза і перемир'я

Економічна криза, природно, боляче вдарить по російській економіці. Адже, у першу чергу, це означатиме падіння цін на сировинні товари. У тому числі нафта і нафтопродукти. Причому держави ОПЕК будуть працювати на максималізацію своїх прибутків – тобто збільшувати видобуток і пропозицію на нафті і газу на світовому ринку (що до речі вже починає відбуватися). Росія зіткнеться з падінням цін на свою нафту і зменшенням ринків збуту (що теж вже починає відбуватися).

Те ж саме відбуватиметься за іншими товарними позиціями. При цьому кількість держав, які будуть ризикувати грати з Кремлем в "обхід санкцій" зменшиться – в умовах кризи створювати додаткові ризики для власної економіки бажаючих буде мало. На цьому місці невиправним оптимістам, мабуть, варто припинити читати текст. Адже складається враження, що Кремль втратить ресурси для ведення війни.

З одного боку, так. З іншого, гроші на війну в Росії є. Принаймні, на півтора року. Крім того, падіння цін на ряд сировинних продуктів розширює можливості забезпечення сировиною російського ВПК. А загальний економічний спад (падіння доходів населення) зробить найм на війну дешевшим. Як всередині Росії, так і за кордоном.

Таким чином, РФ буде обмежена за термінами ведення війни. Але при цьому отримає можливість для 1-2 спроб, наростивши інтенсивність бойових дій, вийти на бажані результати.

Для України створюються свої межі маневру. Зокрема:

Падіння цін на сировинні товари вкрай сильно вдарить по Україні.
Дефіцит зовнішньої торгівлі зросте, податкові надходження від експортерів впадуть.

Вже зараз ми спостерігаємо різке зменшення обсягів переказів з-за кордону. Українців за кордоном стало більше у рази, а ось за кількістю пересилаються (або передаються готівкою) грошей в Україну ми повернулися до рівня 2017 року. Економічна криза лише прискорить процес. Тобто країна вже "недоотримує" близько 3 млрд на рік від "заробітчан", ця сума збільшиться принаймні на половину.

Але в України є плюс – зовнішня підтримка. І, на перший погляд, при погіршенні ситуації у РФ країна може забезпечити стійкість за рахунок грошей від партнерів. Але у разі світової економічної кризи логічно припустити, що частина партнерів буде не в змозі фінансувати війну і стійкість економіки в Україні в обіцяних обсягах. Або, як мінімум, партнери будуть налаштовані якомога швидше припинити бойові дії. Тобто просто заморозити війну до "кращих часів".

Як кажуть, нічого особистого – просто криза і треба дбати про свої інтереси. Тобто сценарій просто "заморозки" війни без будь-якого виходу на стійкі мирні угоди стає найбільш імовірним.

До слова, цей же сценарій у разі війни економік США і КНР стає найбільш бажаним для Пекіна і Вашингтона. Причина проста – мінімізація ризиків. В обох столицях розуміють, що вони сьогодні не готові до збройного протистояння. А ризик виникнення регіонального конфлікту (тобто розростання російсько-української війни у щось більше) створює і одним і іншим додаткові виклики під час кризи. Таким чином, і для США і для КНР найбільш логічним сценарієм буде просто виведення війни на етап замороженого конфлікту.

Для РФ такий варіант, якщо він буде супроводжуватися частковим зняттям санкцій, так само прийнятний. Оскільки позитивний ефект від зниження санкційного тиску дозволить Росії пом'якшити удар від економічної кризи.

Для України? З одного боку безсумнівний позитив у зупинці бойових дій. З іншого, в умовах економічної кризи розраховувати на збереження існуючих обсягів підтримки економіки європейськими та американськими партнерами не доводиться. Тобто зруйнована економіка, світова криза і мінімальна зовнішня підтримка.

На цьому місці можуть перестати читати любителі "зради" і "все пропало". Для них ідеальна картина вже є. Для решти варто подумати про можливості підстраховки для країни і участі відразу чотирьох декількох глобальних ініціатив.

Заради того, щоб вижити (до речі, незалежно від сценарію завершення війни) Україні вкрай необхідно тверезо і раціонально оцінити зміни у світі і регіоні. Зокрема, запропонувати свою участь у реалізації глобальних економічних проєктів, які будуть реалізовуватися в умовах кризи:

Турецькі проєкти створення нових логістичних маршрутів у чорноморському регіоні. Це, у першу чергу оцінка трансформації регіональної системи після завершення будівництва каналу "Стамбул". Це реалізація турецького проєкту Iraq Development Road. Це, зрештою, турецько-китайська ідея південної гілки "поясу і шляху". Всі вони можуть зачіпати українську територію (як мінімум Дунай, як максимум Україна як транзитер). А значить інвестиції у логістику, зростання транзиту, розширення можливостей експорту і, можливо, локалізація окремих виробництв.
Ініціювання (або участь) в обговоренні формування регіональних економічних систем. Мова йде про економічну базу проєкту "Міжмор'я" і вибудовуваної Китаєм осі співробітництва Румунія-Угорщина-Сербія.
Оцінка можливостей (і реалізація) ідей про постачання вуглеводнів з Центральної Азії в країни ЄС. Тут питання не тільки транзиту, а й власного споживання. А так само зменшення можливостей по поверненню на європейський ринок для Росії.

Максимальна інтенсифікація діалогу з європейськими державами про військово-технічне співробітництво. Але не з точки зору реципієнтів, коли країни ЄС за свої гроші на своїх підприємствах замовляють для нас зброю, а ширше. Поставити питання в участі у проєктах переозброєння Європи і запропонувати варіанти локалізації виробництв (і частково розробки) на своїй території. Це інвестиції, прибуток і розвиток національної економіки.
Це співпраця з регіональними та європейськими партнерами щодо посилення впливу на ринки країн, що розвиваються. За рахунок нашої участі (як постачальника, як місця локалізації виробництв) у політиці Туреччини, Франції, Іспанії, спрямованої на держави Близького Сходу і Африки. Простий приклад – можна говорити про нове "велике будівництво" (і це треба) в Україні, але є (і буде більше) програми турецької експансії у Сирію. У тому числі у створенні нової економіки даної країни. Є політика ЄС щодо Африканських держав і є місце (освіта, поставка товарів, силова компонента) де Україна може мати своє місце.
Зрештою, це формування регіональної системи безпеки. Де Україна не намагається йти у фарватері бажань партнерів, а намагається зайняти свою нішу, з одного боку у польсько-американському проєкті "Міжмор'я". А з іншого вибудовує механізми співпраці з Туреччиною і Румунією у чорноморському регіоні.

Але для реалізації такого підходу необхідна мала – кардинальна зміна української зовнішньої політики в бік раціоналізації, прагнення вибудовувати відносини одночасно з різними партнерами, вміння планувати більш ніж на один рік (або до виборів) і діяти виходячи з довгострокових інтересів.