Крым не является исключением
Первая атака на территорию Российской Федерации с помощью военного самолета наглядно продемонстрировала, насколько изменился характер войны с февраля 2022 г. и, конечно, за последние десять лет. В 2014 году главной задачей Украины было вывести свои войска из захваченной Россией территории. О том, чтобы сопротивляться оккупанту, тогда и речи не было: силовые структуры были деморализованы многолетними усилиями Виктора Януковича и других агентов российского влияния в украинском руководстве и обществе, а общество буквально шокировано войной.
Далі текст мовою оригіналу
2022 року, після масштабного нападу Росії, українські збройні сили почали завдавати ударів по території Криму та інших окупованих регіонів країни з використанням західного озброєння. Це рішення також приймалося не без вагань, багатьом на Заході здавалося, що дозвіл бити по Криму може призвести до ударів Росії у відповідь не тільки по території України, але і по території країн НАТО. Але коли ніяких ударів у відповідь не було, західні лідери, очевидно, вирішили для себе, що Путін "все розуміє" і головне – це стримати українські удари по суверенній території Росії.
У цьому рішенні, звичайно ж, явно простежувалася неготовність усвідомити справжні наміри російського лідера. Питання зовсім не в тому, чи "розумів" Путін або ні, що з погляду Заходу Крим – зовсім не територія Росії і тому рішення дозволити українські удари по території півострова зовсім не означає замаху на російський суверенітет та безпеку. А в тому, що якби Путін вирішив би вплутатися у прямий конфлікт із НАТО, він би без вагань використав як привід удари по Криму. Відсутність такої реакції таки означала, що Путін до такого прямого конфлікту – незважаючи на всю свою войовничу риторику – не готовий. І саме такий принцип варто вже давно застосувати до ударів по суверенній території Росії.
Слід не міркувати в логіці "якщо ми дамо згоду на удари західною зброєю по території Росії, Путін ударить у відповідь", а дотримуватися підходу "якщо Путін зважиться на удар по Заходу, він використовує будь-який привід для завдання такого удару, навіть якщо ми не будемо давати йому жодних підстав для атаки". І для того, щоб зрозуміти правильність саме такої інтерпретації дій російського президента, варто згадати, з чого починалася велика війна Росії проти України – коли Україна не давала жодних підстав для удару, а Путін шукав і знаходив хибні приводи.
Можливо, саме таке розуміння суті російської політики підштовхнуло союзників України до дозволу застосовувати західну зброю для ударів по суверенній території Росії. Тепер Крим перестав бути винятком.