"Крым в обмен на мир" и окончание войны

Тема отказа Украины от оккупированных Россией территорий в обмен на замораживание конфликта и возможные гарантии безопасности после президентских выборов в Соединенных Штатах оказывается одной из самых востребованных в экспертных и политических кругах – и на Западе, и в Украине. При этом, как правило, обсуждается, будут ли такие предложения выдвинуты новоизбранным президентом США и согласится ли с ними украинское руководство, пишет Виталий Портников для издания "Крым. Реалии".

Далее текст на языке оригинала.

Однак для розуміння ситуації важливо зрозуміти позицію того, хто напав на Україну –Володимира Путіна. Чи ідея "відмови" від окупованих територій є для російського лідера достатньою умовою для припинення вогню?

Так, якщо Путін вважає, що економічний і військовий потенціал Росії не дозволяє їй вести тривалу війну на виснаження України. Або в тому випадку, якщо російський президент побоюється, що відмова від мирних пропозицій може призвести до ескалації конфлікту та надання Україні нових типів озброєнь з можливістю їх використання для ударів по території Росії – і ціна таких ударів для неї неприйнятна.

Але якщо у Путіна, схоже, немає побоювань стосовно достатності російських ресурсів, а постачання західної зброї він не боїться, то чи піде він на закінчення війни? Адже відмова від окупованих територій для Путіна – не стільки бажана мета (адже він і так ці території контролює, та ще й розширює ареал контролю), скільки лише привід для того, щоб продовжити війну. За великим рахунком, усі ці майже три роки Кремль перебуває в пошуку заздалегідь неприйнятних і принизливих для Києва умов мирних переговорів, небажання приймати які дозволяє йому виставляти Україну "недоговороспроможною" для російського суспільства та російських союзників. Але що, якщо частину цих умов Україна змушена буде ухвалити під тиском із Вашингтона?

Швидше за все, Путін висуне нові умови. Бо інакше йому доведеться визнати, що він зазнав поразки. Так, під контролем Росії залишиться 18 відсотків української суверенної території. Але план Путіна мав на увазі зовсім не контроль над 18 відсотками, а приєднання до Росії, принаймні, всього сходу і південного сходу України (перелік регіонів, на які претендує Кремль, можна знайти в промові російського президента на засіданні Федеральних зборів РФ, присвячених анексії Криму та Севастополя). Решту ж України Путін, ймовірно, збирався перетворити на державу-сателіт на зразок лукашенківської Білорусі. Але якщо йому доведеться погодитися з припиненням вогню та збереженням українського суверенітету, це означатиме фактичну відмову від цих амбітних цілей.

Я не стверджуватиму, що таке закінчення війни буде перемогою України. Але це буде, вочевидь, перемога Дональда Трампа, а не Володимира Путіна.

Тому, якщо тільки побоювань за майбутнє російської економіки та військової могутності у Путіна не буде, російський президент, впевнений, намагатиметься зірвати будь-яку мирну угоду – навіть якщо й погодиться на переговори. І ймовірність відмови Кремля від перемир'я чи миру на сьогоднішній день залишається не менш реалістичним варіантом розвитку подій, ніж припинення війни після вступу на посаду нового президента Сполучених Штатів.