Настоящая причина, почему Россия и Китай так умело играют черными на чужих досках
Пока мы следим, как российские войска продвигаются по украинской земле и пытаемся понять, нападет ли Китай на Тайвань, Путин и Си Цзиньпин усиливают влияние своих стран недалеко от собственных границ и блокируют возможности конкурентов. Демократии очень трудно защищаться от атаки автократий в условиях новых информационных технологий, уныния, страха и неосознания "коллективным Западом" новых вызовов...
Далее текст на языке оригинала
На тлі нападу Росії на Україну ми вже забули про те, що Кремль здатний до політичного впливу на колишні радянські республіки — і залюбки цим інструментом користується. Насправді і війна проти України знадобилася Путіну саме тому, що він ніяк не міг політичним шляхом досягти перетворення сусідньої держави на московську провінцію. І вирішив, що сила тут може бути більш ефективним інструментом, ніж пропаганда і підкуп виборців, пише Віталій Портніков для sestry.eu.
Але якщо ми подивимося на Молдову і Грузію, — в першій країні другий тур президентських виборів за тиждень, в інший парламентські вибори вже цієї суботи, — ми побачимо, як багато зусиль докладає Москва для перетворення цих країн на свої сателіти. Зазначимо, що Молдова й Грузія знаходяться серед небагатьох республік колишнього СРСР, де взагалі відбувається зміна влади і проводяться вільні вибори — до цього списку додамо хіба що довоєнну Україну, Вірменію та почасти Киргизстан.
І те, що мало би бути ознакою сили й щепленням від впливу автократій, перетворюється на інструмент для маніпуляцій
У Молдові Кремль витратив ресурси на підтримку відверто проросійських сил, які навіть свої зʼїзди проводили в Москві. Так, у прихильників бізнесмена-втікача Ілана Шора не було жодних шансів перемогти на виборах у Молдові, але вони відігравали роль "санітарів лісу", підривали довіру до президентки Маї Санду, розчищали дорогу кандидату проросійських соціалістів Александру Стояногло й майже зірвали успіх проєвропейського референдуму. У Грузії Москва свідомо підіграє Бідзіні Іванішвілі й уряду "Грузинської мрії", сподіваючись навіть не на їхній тріумф, а на дестабілізацію і маргіналізацію Грузії після виборів. Що перекреслить європейські та євроатлантичні перспективи цієї країни на довгі роки.
Росія не одна така. Китай також навчився використовувати демократичні механізми, щоб допомагати політикам, налаштованим на співробітництво із Пекіном. Після того як Мохамед Муїззу переміг на виборах президента Мальдівських островів, він відразу ж оголосив про припинення військового співробітництва з Індією. І це був значний успіх Китаю. Пекін тепер став бенефіціаром економічної кризи на Шрі-Ланці, внаслідок якої новим президентом цієї традиційно орієнтованої на Індію країни став лівий кандидат Анура Кумара Діссанаяке. Ну і додамо до цього студентську революцію у Бангладеш, яка призвела до краху авторитарного, але проіндійського уряду Шейхи Хасіни. Можна сказати, шах і мат!
Поки ми стежимо, як російські війська просуваються українською землею та намагаємось зрозуміти, чи нападе Китай на Тайвань, Володимир Путін і Сі Цзіньпін без всяких війн посилюють вплив своїх країн неподалік власних кордонів і фактично блокують можливості конкурентів — Заходу й Індії. Демократії дуже важко захищатися від атаки автократій в умовах нових інформаційних технологій, зневіри, страху та неусвідомлення "колективним Заходом" нових викликів. Ось чому Росія та Китай так вправно грають чорними на чужих дошках.