"Обмены любят тишину", но почему стоит говорить об украинских пленниках
Борьба за возвращение наших пленных домой это еще один участок фронта. Это поединок, который мы должны вести каждый день и выигрывать. Потому что каждый из украинцев должен вернуться домой. Ибо каждый, кто в плену, это наш Герой, которого мы должны освободить.
Далее текст на языке оригинала
Для мене нестерпно, жахливо й боляче писати про суди у Ростові, які рашисти ведуть над нашими полоненими, але ці дописи, теж ланка в цьому двобії. Я не даю суспільству забувати про тих, хто знаходиться у ціпких лапах російських катів.
Я просто знаю реальне положення справ у в’язницях ОРДЛО, як там ненавидять наших полонених та знущаються з них. Більшість катів, це місцеві колаборанти, які перейшли на бік ворога. Дуже боюся, що колись вони скажуть "мы просто работали и выполняли свою работы" й їх виправдають, так як вони "не стреляли".
Ні, не стріляли. Просто катували. Роль колаборантів у страхіттях, які переживають наші полонені велика. Не лінуйтесь перечитати посилання з архіву ІС, які я даю у дописі. Усі вони про полонених, суди, методи катування та поводження з полоненими.
Так. Це страшно й боляче читати, але ми маємо розуміти, що кожен день у полоні це мінус роки життя, мінус саме життя бо вже багато полонених повернули нам на щиті, тобто мертвими, бо через катування вони гинуть.
Женевська конвенція? Це не для росіян. Це ми закуповуємо для годування російських полонених ананаси, банани, мінеральну лікувальну водичку та ковбаску з м’яском. Он є відео де, російські батьки не впізнають свого відгодованого у полоні "укрофашистів" синочка. Й годувати нам цих виродків ще довго, бо ж росія не поспішає обмінювати своїх полонених.
На фоні Курської операції, де кожен день ЗСУ отримують поповнення обмінного фонду, я з надією спостерігаю за кожними перемовинами щодо обміну, бо це шанс для наших Героїв повернутися додому, обійняти рідних.
Кожен з полонених для нас цінний. Кожен. Бо вони українці, бо вони Герої, бо вони наші рідні, близькі, кохані. Скільки їх у полоні?
Найгірше кати віддають з полону тих, кому вже винесено вирок російськими судами. Тому так поспішають з "азовцями" та тими, кого затримано в ОРДЛО за шпигунство, допомогу ЗСУ, так звані "державні зрадники".
Тому знову хочу про це поговорити. Й про "азовців", й про "зрадників", й про "шпигунів".
Насправді, суспільство у критичній своїй більшості не цікавиться темами звільнення полонених, їх утримання, їх катування, їх загибелі, бо це досі травмує пересічного громадянина, який досі намагається триматися подалі від травмуючих новин про війну.
Це жахливо. Справді, просто страшно та жахливо, бо ти розумієш, що ставлення до теми полонених насправді розкриває відношення суспільства до війни в цілому.
Я передивляюся дописи найпопулярніших блогерів… Пусто й ницо. Смішні жарти про "курська дуга", якісь особисті дописи, особисті рефлексії, котики, собачки, ресторації, манікюр, концерт, політичні амбіції…
За повідомленням Асоціація родин захисників "Азовсталі", більшість військових, які перебували на заводі "Азовсталь" під час оборони Маріуполя, досі утримуються в російському полоні. У руках російських катів ще понад 900 бійців бригади "Азов".
Я пригадую, як волали лідери суспільної думки "свободу Наді Савченко". Як вирувала Європа у пориві звільнити нікому раніше не відому льотчицю. Її фото на фасадах будівель…
Шкода, що 900 Героїв "Азовсталі" не мають ані біографій, ані нагадування, ані дописів ЛОМів, ані фото у пресі, ані міжнародної уваги.
Чому так?
Спочатку казали "обмін любить тишу". Потім ця "тиша" вибухнула Оленівкою. Потім ця "тиша" стала гробами, які йдуть з росії в Україну з закатованими військовополоненими.
Знаєте, мені не подобається така тиша. Чомусь публічність й масове обговорювання полону для одних стала запорукою свободи, а для інших, це "небезпечно"?
На сайтах Ростовщини часто виставляють фото з судів. Змучені, з чорними від безсилля та безвір’я очима люди, схудлі, ледь пересуваються. Мене просто зносить болем. Куди кричати? Кому? Бо ця тиша вбиває. Їх там вбиває, розумієте?
Тіла закатованих військовополонених, які повертають з росії в Україну, викликають оніміння. Це просто скелети, зламані ребра, руки, ноги, сухі люди, яких мордували голодом. Наші полонені не отримують не тільки лікування, а й достатньо їжі. За катування й приниження я вже писала. Скільки з них не до живе до звільнення?
"Червоний хрест" регулярно перевіряє умови утримання російських полонених в українських тюрмах. А ось до росії в Міжнародній організації дивне ставлення, "Червоний хрест" просто не помічає ні наших військовополонених в судах та катівнях росії, ні трагедії (читай-вбивства) в Оленівці , ні кількість загиблих від тортур з числа полонених.
Хоча саме ця організація має стати на сторожі виконання Женевських конвенцій та контролювати умови утримання, захищати права військовополонених.
Наші Герої, оборонці Маріуполя, згідно домовленостей , під наглядом Міжнародного комітету "Червоного хреста", виконуючи військовий наказ, вийшли із території оточеного заводу "Азовсталь" й стали військовополоненими, бо їх під наглядом Міжнародного комітету "Червоного хреста" вивезли до ОРДЛО та росії. Іншого статусу в цих людей немає, окрім статусу-військовополонений.
Але, ми усі розуміємо "занепокоєність" ООН, сліпоту ОБСЄ та глухоту "Червоного хреста". Тому в них є тільки ми. В їх родин є тільки ми. Бо в українців немає нікого окрім України, а кожен з нас й є та сама Україна. Й коли ми кажемо "Україна понад усе", ми маємо на увазі, що кожен з нас, українців для нас найдорожчий, як клаптик землі, колос жита, ковток джерельної води та блакить неба.
Тому я буду писати. Про німоту та глухоту міжнародних інституцій, про колаборантів-катів, катів та їх злочини, про злочини росіян, про те, через що проходять наші полонені. Бо слова, це й кулі, й щит, й меч на війні.
Кричіть у світ про Героїв "Азову", про кожного, хто знаходиться у полоні росії, в тюрмах ОРДЛО. Кричіть, навіть, якщо світ буде робити вигляд, що не чує вас. Бо ця глухота буде на його совісті стікати нашими сльозами та нашій кров’ю.
Окрім військовополонених на росії та в тюрмах ОРДЛО утримуються й ті, кого там визнали винними по статті "шпионаж", "госизмена". Це люди, зазвичай пересічні громадяни, підприємці, пенсіонери, студенти, яких за доносами визнали винними у "шпионаже в пользу ВСУ и Украины". Зараз ця категорія полонених поповнюється майже щотижня. Тому варто поговорити й про них.
Якщо це дійсно ті, хто надавав інформацію, координати, допомагав знищувати ворога на окупованих територіях та навіть на росії (є такі затримання навіть по росії), то це Герої, які мають бути звільнені, а їх героїзм має стати фундаментом для книг, фільмів, свідчень, нагород, визнання. За цих людей мають боротися нарівні з військовополоненими й вони мають отримати той самий статус. Хотілось би побачити якісь законодавчі зміни з цього приводу.
Це стосується громадян України, яких затримують за "шпионаж" на ТОТ чи на росії.
Стосовно росіян, тобто громадян росії, яких зараз теж затримують по росії за "шпионаж", отут я б взяла паузу, бо є підозра, що таким чином нам будуть "продавати" ще одну партію "лібералів" для чергового публічного виправдування росії.
Але й тут я б більше поклалася на відповідні військові та безпекові інституції, які мають більше інформації стосовно тих чи інших "шпигунів".
Дуже чекаю на наступний обмін полоненими. Усі так радіють "курскій дузі", то, можливо, це й робилося для того, щоб отримати такий неймовірний "обмінний" ресурс, не знаю.
Мрію, щоб ось-ось повідомили, що міняють усіх на усіх й в українські родини, що чекають на своїх рідних, прийшло щастя.
От зараз зорепад над Україною. Кажуть, як загадати бажання на падаючу зірку, воно здійсниться. Якщо не можна достукатися до міжнародних місій, що ж, буду стукати до небесних: в мене 900 бажань на ім’я "азов", й ще трошки більше для кожного, хто у полоні – поверніться живими!