Одна из ключевых проблем украинской армии
Услышал типичную историю. Сержант-контратчик, квалифицированный артиллерист, из военной семьи, несколько лет службы, с начала большого вторжения воевал безупречно, был правой рукой комбата и старшего офицера батареи, никаких залетов. А потом комбата заменили. И новый командир, мягко говоря, не отвечал своей должности. Отчетность и доклады в первую очередь, а как батарея стреляет, разве это беспокоит? Сержант принес отношение к переводу в другую часть, где его очень хотели забрать на аналогичную должность. Комбат отношение порвал, потом порвал второе, затем третье. А когда сержант принес рапорт на отпуск, ему вместо законного отпуска комбат передал приказ на перевод обычным стрелком в новую пехотную бригаду.
Далее текст на языке оригинала
Сержант самовільно залишив частину та службу взагалі.
У нас великі втрати від СЗЧ. Військове команування нічого не робить, щоб вирішити проблему.
Перевод солдата чи сержанта треба тривалий час узгоджувати на рівні самого головнокоманлувача ЗСУ! Це не перебільшення та не жарт. При Залужному це було дуже хаотично та проблемно, але все ж таки не рідко вирішувалось при наявності зв'язків. При Сирському стало в цьому плані гірше - переводи стали взагалі рідкістю, і ніяких варіантів у переважної більшості людей нема.
Тепер якщо вмотивований воїн не хоче служити з некомпетентними командирами, хоче бути в іншій команді, де він може реалізуватись, йому треба йти у СЗЧ, треба списуватись за сімейними обставинами, через медичні показники, витрачати на процедури багато місяців та нерідко навіть платити хабарі! А у багатьох людей це викликає відчай і злість і вони на тривалий час взагалі залишають армію.
І цей феодалзім військове командування заохочує. Людям показують, що керівники розпоряджаються підлеглими як власним ресурсом.
Нормальна організаційна робота по комплектуванню, коли людей переміщують для досягнення певних цілей, для посилення боєздатності, в нашій армії перетворилась у якесь абсурдне кріпацтво, коли все залежить від настрою та стосунків різних начальників, яких результат, знищення ворога та долі свої бійців взагалі не цікавлять, а цікавить тільки свої дрібні амбіції.
На жаль, у нас відсутня Ставка Верховного головнокомандувача, відсутній міністр оборони, відсутній парламентський комітет по обороні як органи, які можуть реагувати на проблеми, впливати на порядок управління та організації та ефективно контролювати військове керівництво. Ми втрачаємо час, ми втрачамо людей, і навіть поразки на фронті не примушують поки що визнати та виправити очевидні управлінські та організаційні помилки.
Моє бачення проблеми переводів на підставі спілкування з військовими таке.
Чому самій армії потрібно негайно впорядкувати переводи?
Війна - це колективна боєздатність, це адаптація до процесів та змін, і все це залежить виключно від людей. Втрата взаємодії та довіри у колективі завжди призводить до втрати боєздатності, це призводить до втрати мотивації конкретних людей у цьому колективі. Людей треба зберігати, щоб посилювати боєздатність в інших колективах.
Хто видає наказ?
1. Перевод за згодою командирів частин - має відбуватись у будь-який час, термін на перевод до 1 місяця. Керівництво ставиться до відома.
2. Наказ командувача ОТУ - в рамках підпорядкованих ОТУ, військ, який може видаватись під час виконання бойових завдань у смузі ОТУ. Термін на перевод до 2 тижнів.
3. Наказ командувача ОК, ТРК - в рамках підпорядкованих ОК військ, який може видаватись під час відведення даних частин у зону відповідальності ОК. ТРК, термін на перевод до 2 тижнів.
4. Наказ головнокомандувача ЗСУ, НГУ на перевод - до 2 тижнів.
Принципово важливо, що має бути визначений порядок переводу за ініціативою самого військовослубовця за таких умов:
1. Відношення з бойової частини, яка виконує завдання у визначеній БР смузі відповідальності на аналогічну або на вищу посаду.
2. Термін служби у діючий військовій частині не менше 6 місяців.
3. Повторні переводи дозволені не частіше 1 разу на 6 місяців.
Як зробити так, щоб більшість особового складу не втікла з певних бригад, щоб десь людей було багато, а десь замало?
1. Призначати на посади справжніх бойових лідерів, а не чиїхось кумів, друзів, просто знайомих дурнів, як це робиться у половині кадрових призначень. Стріжнем колективу є його лідери, а не зарплата та зв'язки..
2. Тим бойовим лідерам, які виконують завдання та до яких намагаються перевестись люди, треба давати більше повноважень - кращих комбатів робити комбригами, кращих комбригів - командирами дивізій з 4-5 бригад, і тоді приток людей буде розподілятись на всіх, не буде просадки окремих частин по чисельності.