Почему союз Алиева с Путиным не должен быть сюрпризом для Украины
Об Украине, России и Азербайджане.
Читаю возмущение позицией Ильхама Алиева, заключившего уже очередное соглашение с "Газпромом". Вернее, его государственная компания Socar заключила соглашение с "Газпромом". Чуть ли не обвинение в измене и с призывами бойкотировать Socar. Это очень смешно.
Далее текст на языке оригинала
Я не знаю звідки в Україні взялися симпатії до режиму Алієва, бо позиція азербайджанської диктатури завжди була гібридною і ніколи не була проукраїнською. Режим Алієва ніколи не був дружнім до України.
Режим Алієва ніколи не був дружнім і до Росії. У алієвського Азербайджану є один великий союзник – Туреччина. Особливо Туреччина Ердогана. І логіка зовнішньої політики Азербайджану така саме як у Туреччини. Тут ми щось даємо Україні і не підтримуємо російський дискурс з анексією територій. А отут ми співпрацюємо з Росією, де можемо заробити гроші і забезпечити собі гешефт.
При цьому Азербайджан стає все більш важливим альтернативним джерелом палива для Туреччини, для України, для ЄС. При цьому Азербайджан активно співпрацює з США та Ізраїлем у військових питаннях. Щоб підстрахуватися від російських ризиків.
Щодо співпраці Алієва і Путіна у питанні нафту і газу. Можна бойкотувати Socar, але чому ви не робили цього раніше? Бо азербайджанська державна компанія багато років співпрацює і з "Роснафтою", і з "Газпромом", і з Україною, і з Європою. І з будь-ким, від кого можна отримати гроші. Бо це державна компанія, яка є фактичною власністю диктатора.
А ще Азербайджан купує у російських металургів труби великих діаметрів. І, цілком можливо, саме азербайджанський газ заповнить українську ГТС (через Росію), щоб вона продовжила приносити нашій державі гроші. Бо отака вона гібридно – нейтральна політика.
Через те, що взаємодія завжди була вигідна і Росії (і приносила їй багато грошей), Росія з легкістю кинула свого номінально союзника – Вірменію. І так само легко кинула свої ж "миротворчі зобовʼязання" щодо Карабаху. Бо папери паперами, а гроші грошима.
Тому можна обурюватися, можна влаштовувати бойкоти (а зробити це щодо одного з ключових постачальників нафти і нафтопродуктів – справа доволі ризикована), можна ображатися. Але політика гібридних диктатур на кшталт Азербайджану чи Туреччини не зміниться. Питання у тому як нам з ними мати справу. А мати справу доведеться.