Ракетный аккомпанемент для танцев Орбана

Несомненно, что массированная ракетная атака Украины именно во время челночного миротворчества В. Орбана не может быть случайностью.

В этой международной суете венгерского премьера привлекает внимание два момента.

Далее текст на языке оригинала

По-перше, зважаючи на те, що Орбана з усіх європейських лідерів публічно підтримує лише його проросійський однодумець зі Словаччини Р. Фіцо, стає зрозумілим, що миротворчу місію Орбан вигадав сам собі. Або отримав з Москви як агентурне завдання.

По-друге, Орбан таки вважає США найбільш важливою країною, бо іде туди в останню чергу: начальників, як відомо, відвідують останніми, щоб поінформувати про результати всіх попередніх зустрічей. Цікаво, чи зможе кремлівський емісар зустрітися з кимось з діючої адміністрації Білого Дому, чи зустріч відбудеться тільки з Д. Трампом — так би мовити, на виріст.

Звісно, Кремль міг почекати з ракетним ударом до завершення вояжів Орбана. Але свідомо не зробив цього. Тому удар, під час якого постраждало багато цивільних українців, треба розглядати саме як месідж цивілізованому світові, а саме: приставайте на наші умови, або ми будемо вбивати і вбивати стільки, скільки зможемо — зараз в Україні, завтра у НАТІвській Європі.

Хтось у світі шукає виправдання недоімперії — мовляв, там цілилися у воєнний об’єкт, але випадково влучили у дитячу лікарню. Але бити своїми неточними, але потужними ракетами туди, де поблизу є такий об’єкт як лікарня — це відвертий воєнний злочин. Який росія повторює постійно — згадайте знищення роддому у Маріуполі, атаки залізничних вокзалів у Краматорську і Херсоні. Але європейське правосуддя обмежилося символічним ордером на путіна та кількох його спільників, а от вироків і навіть судових засідань, як це було з гіркиним, досі нема.

Орбан мотається світом і переконує, що росію перемогти неможливо у принципі, тому треба віддати їй все, що вона хоче. Росія одночасно демонструє, що вона буде робити, якщо не отримає бажаного.

Власне, зараз відбувається тест на здатність цивілізованого Заходу протистояти варварському тероризму і шантажу. І одночасно тест для української влади на адекватність. Тобто, нашим очільникам треба невідкладно починати чесне і відверте спілкування з суспільством — що і як треба змінювати, щоб досягти заявлених цілей щодо деокупації України. Відсутність такої розмови означатиме, що наша влада готова піти на умови росії, або не хоче нічого змінювати у своєму правлінні, що фактично поховає Україну.

А ракетні удари, на жаль, ще будуть. Бо наш ворог жорстокий та безжальний, і все ще має можливість для безкарних масових вбивств.