Выборы в Грузии: оппозиция призывает к протестам

Президент Грузии Саломе Зурабишвили после консультации с лидерами оппозиционных политических сил заявила о непризнании итогов парламентских выборов в Грузии, назвала их полным фейком и призвала соотечественников выходить на улицы в понедельник в 19 часов по тбилисскому времени.

Далее текст на языке оригинала

Таким чином Саломе Зурабішвілі приєдналася до тих опозиційних політичних діячів, які підкреслили, що тільки вуличний протест може примусити партію "Грузинська мрія" та її лідера, олігарха Бідзіну Іванішвілі, визнати, що ця партія програла парламентські вибори в Грузії й грузинський народ відмовив їй в довірі.

Тим часом лідери цієї партії впевнені, що вуличний протест закінчиться поразкою опозиції, партія "Грузинська мрія" збереже владу, сформує новий уряд і обере нового президента Грузії, таким чином продовжить керувати країною ще впродовж наступного терміну повноважень парламенту.

Однак зараз питання не лише у вуличному протесті, хоча, звичайно, його ефективність може призвести до краху правління Бідзіни Іванішвілі та його соратників. Питання ще й в юридичних тонкощах, пов’язаних із майбутнім функціонуванням парламенту Грузії. Адже для того, щоби парламент почав працювати, потрібно, щоб його зібрала президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, яка не визнає його повноваження.

Наступний момент, який є не менш важливим, — це кількість депутатів, потрібна для того, щоб засідання парламенту були легітимними. На цей момент грузинське законодавство передбачає, що для зібрання нового парламенту потрібно, щоб у залі засідань було не менш як сто депутатів, а в "Грузинської мрії" - 89 мандатів. Бажання лідерів цієї партії отримати конституційну більшість у новому парламенті й таким чином розв'язувати проблеми змін у Грузії на свій розсуд не виправдалося навіть в умовах тиску на виборців і ймовірної фальсифікації підсумків парламентських виборів.

Таким чином, ситуація залишається доволі непростою й для правлячої партії. Адже якщо всі представники опозиційних політичних сил відмовляться від участі в роботі чинного парламенту, ніяких можливостей зібрати легітимну сесію грузинського парламенту й вибрати новий уряд у "Грузинської мрії" просто не буде, а будуть продовжуватися повноваження і чинного парламенту, і президентки країни Саломе Зурабішвілі. Будь-які інші дії, скажімо, зібрання депутатів без згоди президентки або зібрання меншої кількості депутатів ніж сто осіб буде виглядати не стільки легітимацією парламентських виборів у Грузії, скільки звичайнісіньким державним переворотом.

І Бідзіна Іванішвілі разом зі своїми соратниками це прекрасно усвідомлює. Як усвідомлює й той факт, що такий парламент буде ізольований у цивілізованому світі. А на відміну від якогось Олександра Лукашенка, якому на цивілізований світ абсолютно плювати, бо для нього важливо, щоб його вибори, і його легітимність, і легітимність його так званого парламенту визнавали в Москві, в Іванішвілі та його соратників немає таких опцій із тієї простої причини, що з РФ у Грузії немає ані дипломатичних взаємин, ані можливостей ці дипломатичні взаємини поновити в умовах окупації грузинських територій російською армією.

Тож єдиним політиком, який може визнавати легітимність будь-якої грузинської влади, залишається тільки прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який буквально цими днями прибуває до Тбілісі з офіційним візитом – звичайно ж, візитом підтримки Бідзіни Іванішвілі й партії "Грузинська мрія". Однак не виключено, що Орбан стане свідком великих вуличних протестів на вулицях Тбілісі й подумає, чи не відбудуться такі протести в Будапешті вже під час наступних парламентських виборів у самій Угорщині. Так що для нього візит у Грузію може стати репетицією фіналу його власної політичної кар’єри.

Тож, звичайно, зараз представники влади будуть докладати зусиль, щоб зірвати зусилля опозиції з їхньої делегітимізації. Тут може бути кілька варіантів.

Перший варіант – ігнорування вуличних протестів і переконування опозиційних політичних лідерів, що вони не можуть довести своєї реальної здатності заважати "Грузинській мрії" продовжувати керувати країною, й що їм краще взяти парламентські мандати й працювати в парламенті в ролі опозиції.

Другий шлях – це корумпування конкретних депутатів грузинського парламенту від опозиційних сил, щоб знайти ще 11-12 депутатів і таким чином створити умови для того, щоб у грузинському парламенті було сто депутатів і щоб він почав працювати. В тій ситуації небажання президентки Грузії Саломе Зурабішвілі не скликати цей парламент можна буде й ігнорувати, хоча в таких умовах, звичайно, може виникнути ситуація, коли Зурабішвілі, навіть коли депутати від цього скороченого парламенту оберуть нового президента Грузії, буде вважати себе легітимною очільницею держави.

І невідомо ще, кого будуть вважати таким легітимним очільником у західних країнах: як відомо, після так званих президентських виборів у Білорусі був довгий час, коли Світлану Тихановську вважали реальною переможницею президентських виборів у цій країні, а диктатор Олександр Лукашенко, попри те, що контролював територію цієї багатостраждальної країни, продовжував вважатися узурпатором, з яким не варто мати ніяких справ. І навіть посольства західних країн у Білорусі практично перестали функціонувати в умовах відсутності легітимного режиму влади в цій колишній радянській республіці. І це те, що точно не потрібно Бідзіні Іванішвілі.

І, нарешті, може бути ще один шлях, більш комфортний для олігарха та тієї влади, яку він створив у Грузії за останні десятиріччя, — це дострокові парламентські вибори в умовах, якщо опозиційні депутати дійсно відмовляться від того, щоб узяти мандати, а президентка Грузії Саломе Зурабішвілі відмовиться скликати сесію новообраного грузинського парламенту. В цих умовах, звичайно ж, партія "Грузинська мрія" буде продовжувати контролювати уряд й інші владні інституції й більш ретельно готуватися до виборів парламенту країни.

Однак знову-таки виникає питання: в умовах очевидного суспільного протистояння наскільки керівництву "Грузинської мрії" вдасться й після позачергових парламентських виборів переконати суспільство, що вона стала легітимним переможцем. А поступатися владою, навіть на якийсь час, який продемонстрував би демократичність "Грузинської мрії", ані Бідзіна Іванішвілі, ані ті, хто оточують сьогодні грузинського олігарха, не збираються.

Таким чином, ми можемо констатувати, що Грузія дійсно входить у довготривалу й суперечливу політичну кризу, яка може продовжуватися місяцями, й не привести до якоїсь спокійної ситуації в цій країні. І ця турбулентність і буде реалією Грузії найближчим часом. Та ще й на тлі війни на пострадянському просторі, що продовжується, — війни Росії проти України.