"Бумеранги" возвращаются: в Ростовской области пахнет войной
Горячее лето Ростовщины
Что ж, на Ростовщину наконец-то пришло жаркое, жаркое украинское лето. Каждый день здесь что-то шкварчит, пылает, взрывается, люди бегают суетятся. Так вдохновляет! Смотрела бы и смотрела.
За последний месяц Ростовщина получает бумеранги почти каждый день.
Далее текст на языке оригинала
Й це не тільки надихає, але й дає наснагу працювати ще наполегливіше, бо, як ви знаєте, спостереження за російським прикордонням та ОРДЛО, моя улюблена тема.
Звісно є Б
єлгородська та Курська області, де вже давненько гаряче й спекотно, але ті, хто знає де я жила, той розуміє чому я вибрала для свого "блок-посту" саме цей регіон.
Війна прийшла на Донбас саме з Ростовщини. Ні, звісно ж з росії, з кремля, але для мешканців українського прикордоння, саме Ростовська область стала воротами Пекла, через які на землю прийшли чорти.
Знаєте, ось тільки через 10 років у відвертій розмові з друзями-переселенцями, ми якось зійшлися на думці, що мешканці Донбасу підтримку війни з боку ростовчан сприйняли, як особисту образу та зраду. Бо українське прикордоння завжди було гостинним для росіян, рятувало від посухи, голоду, неврожаїв, давала змогу отримувати якісні медичні послугу, купляти якісні медичні та побутові речі та продукти харчування. Бо саме до нас в українське прикордоння їхали мешканці Ростовської області за придбанням.
Так було до 2014-му року, а потім з Ростовщини на Донбас поїхала зброя, "козаки", "їхтамнети" та інша гидота. І далі все гірше та гірше.
Критична більшість мешканців Ростовщини підтримали війну проти України. Хтось зі заздрощів, бо бачив, як живемо ми, як живуть вони, мешканці нано-технологічної країни. Хтось з мстивості. Хтось з дурного розуму, бо у росіян відсутнє критичне мислення. Й чим більше росіян поверталися додому з награбованим, тим більше була підтримка війни.
Тому, повернення "боргу" ростовчанам, це щось особисте. Саме тому за Ростовщиною уважно спостерігають біженці з українського прикордоння, бо чекають на відплату.
Не втомлююся повторювати, що поки росіянам не буде прилітати війною у кожне вікно, то поки кожен з громадян росії не буде мати персональної відповідальності за дії своєї країни, вони так й будуть жити у своєму симулякрі, де їм все дозволено.
Війна за ці 10 років так захопила думки росіян, що все більше й більше вони усвідомлювали свою безкарність.
2022 рік став піком абсолютної віри та абсолютного відчуття безкарності для росіян. Це було видно неозброєним оком. Вони у критичній своїй більшості просто купалися у безкарності та вседозволеності.
Саме тому усі зміни, які зараз відбуваються на Ростовщині, викликають зацікавлення та задоволення, Ще б пак, умовні "бумеранги" таки повертаються й б’ють росіян прямо у лоба.
Ростовщина зараз геть змінилася. Нарешті на 10 рік війни, тут пахне війною. Тут усе дихає відплатою, помстою та очікуванням.
Звісно ж, кожний чекає на своє. Ми, біженці, чекаємо на відплату, але це стосується не тільки Ростовщини, а усієї росії у цілому. А ось ростовчани, які чекали на нашу поразку, зараз спішно міняють свої мрії, бо ж тепер кожен день очікують на вибухи, пожежі та починають вчитись жити з страхом.
Звуки повітряної тривоги потроху входять у життя й мешканців Ростовщини, як й побиті вікна, запах гарі й солоний присмак страху.
Ростовщина живе у віялових відключеннях світла, води, по вічка у гімн@х, бо ж каналізаційні системи росії давно вийшли з ладу.
Після кількох пожеж на нафтобазах, там тепер ще й дефіцит палива. А серед побутових розваг росіян – вивчення мапи бомбосховищ.
Що ж, мені це починає подобатися. Як вже прийнято казати в українському сегменті ФейсБуку "гарного дня, українцям, а росіянам –ср@чки".