Как эволюция избирателей повлияла на сложность политических речей
Немного интересной истории – но все более актуальной.
Еще в 2014-м, во времена президентства Обамы, американские исследователи оценили с помощью теста Флеша-Кинкейда динамику сложности более 600 президентских речей со времен Джорджа Вашингтона (1789, 100% голосов) и по сей день. Это Америка – там эти речи сохраняются, анализируются и тщательно изучаются все более двухсот лет.
Далее текст на языке оригинала
Як виявилось, чим більше розширювалось коло виборців (незаможні, жінки, кольорові) і чим більше зростала грамотність і освіченість виборців, тим простішими і навіть беззмістовнішими (набір гасел "ні про що", нам це добре знайоме) ставали промови переможців президентських виборів. Це, може, когось обурить, але різко донизу крива складності обвалилась 1920-го. Так, саме тоді, коли в США надали право голосу жінкам. І ще раз обвал відбувся 1965 (реалізація до того номінального права голосу кольоровх виборців).
Ми можемо нарікати на абсурдність, щоденну суперечливість і беззмістовність заяв Трампа, можемо скаржитись на якість заяв Зеленського. Можемо обурюватись "кампаніями хайпу і піару, інформаційного туману" замість змагання політичних програм і принципів. Але по суті це давній глобальний тренд, проти якого нам просто нема чого виставити.Це можна обзивати сексизмом, расизмом, ейджизмом, чим завгодно. Але мусимо визнати історичний факт: політика була достатньо розумною, а політики відповідальними та орієнтованими на скільки-небудь довгострокову перспективу, коли доступ до права голосу був обмежений білими освіченими чоловіками зрілого віку з достатнім рівнем статків.
Проти статистики не попреш.
А далі просто відбулась розсинхронізація. З часом склад і якість виборців змінювались, а демократичні інструменти змінити і привести у відповідність до інакшого соціального базису ніхто не подумав. Демократія, по суті, так і лишилась такою, ніби її забезпечують виключно ті самі заможні освічені чоловіки, які реалізують своє право і обов'язок на захист свого майна і держави.
Але еволюція, якщо вже відбувається, то мусить однаково зачіпати всі складники явища. Законодавці і виборці початку 20 ст. про це не подумали і не подбали – і результат виборів та характер політики (і властивості політиків) почали невпинно мінятись в бік деградації.
Українці 1991-го отримали права виборців одразу і безумовно, просто так – а не в результаті тривалої (і часами кривавої) борні і розвитку правової системи та політичної культури. Тобто, фактично, ми з розгону впали одразу он в ту зелену зону "примітивної політики і політиків-популістів після 1965". В нас не було навіть найкоротшого "червоного" періоду вимогливого вибору і елітарної політики довгих часових лагів.
Те, що зараз цілий демократичний світ перебуває абсолютно в однакових умовах "зеленого провалля", якось не надто втішає. І я не знаю, чи світу (і нам) вдасться колись підтягнути свої демократії знов в червону "усвідомлену і відповідальну зону". Чи демократію буде кардинально переформатовано, вона знов (вкотре за тисячоліття від моменту появи) змінить свою суть.