КНДР, Россию и Китай: как именно сотрудничают и в каких областях

Вижу в контексте последних новостей о северных корейцах, которые будут физически воевать за РФ, о гибели офицеров армии КНДР и постоянном военном сотрудничестве живет себе устойчивый миф, что это все не КНДР. А что это все Китай и действительно снаряды это Китай, техника это Китай.

Далее текст на языке оригинала

Так от. В чому автократії все ж суттєво відрізняються від розвинених демократій - вони не те щоб дуже довіряють своїм колегам, навіть якщо є ситуативними союзниками чи сталими партнерами. Точніше вони їх вважають зрадливими утирками, якими є самі.

Але для маленьких злобних диктатур найкращою моделлю виживання є балансування. Між великими диктатурами. Що і намагається зараз відновити Ин, наслідуючи своєму не менш конченому дідусю. І це Китаю не дуже подобається.

Існування режиму Кім Ір Сена з 1945 року залежало від успішного балансування між СРСР та КНР. Він майстерно витискав ресурси то з тих, то з інших. Якщо для Китаю КНДР була зручним буфером між ним і американськими військами, які стояли в Японії та РК, то для СРСР КНДР розглядався як інструмент тиску на КНР і додатковий плацдарм, який мав тиснути на Мао.

Кім - найстарший цією ситуацією вміло користувався. Бо тільки підтримка (вимушена) від двох диктатур могла дати йому легітимність будувати те саме безумне Чучхе, з культом особистості і викривленою економікою, яка крім зброї і всього для зброї нічого не виробляє.

Коли СРСР розвалився, а Китай пішов шляхом реформ підтримка КНДР різко скоротилася, а економічна модель не витримала. В підсумку - фізичний голод і кілька сотень тисяч трупів. Потім - перші реформи вже в КНДР, спільні економічні зони з Південною Кореєю і Китаєм, і якась там спроба нормалізації.

Але вона доволі швидко почала відкочуватися, бо зʼясувалося, що нормалізація загрожує крахом режиму. Тому довелося ультраконсервуватися. А на якусь касову різницю добити тему з ядерною зброєю.

Тут зʼясувалося, що з такими розкладами спиратися доводиться виключно на Китай і то обмежено. Ну або на доволі екстравагантні способи заробляти гроші: наркотрафік, хакерські атаки, торгівлю зброєю з сумнівними режимами або продаж у рабство (вибачте, аутсорсинг) власних громадян. Але залежність від Китаю зростала і зростала, а це не дуже подобається параноїдальним тоталітарним диктатурам.

Вторгнення Росії в Україну для КНДР - це ідеальна можливість диверсифікуватися. Чим Кім № 3 і скористався. Він може запропонувати РФ фактично всі свої ексклюзивні ресурси - запаси і виробництво зброї, хакерські послуги, майже безкоштовне мʼясо. А в обмін отримати політичну вагу у відносинах з КНР, їжу, паливо, деякі ракетні технології (що дуже лякає Японію і РК, а також напружує Китай). Враховуючи жалюгідність КНДРівської цивільної економіки, навіть мінімальні ресурсні вливання Росії є дуже суттєвими.

Глобально цей "союз" залишається старою доброю ситуативною співпрацею, яка є дуже типовою для КНДР. Режим Кімів активно співпрацював і з Сирією ще Хафеза Асада, і з Іраком Хуссейна, і з Іраном, і з Єменом часів першої громадянської війни.

Кім зараз демонструє Китаю, що він може брати гроші і їжу не тільки у Китаю. А у Росії немає особливого вибору. Крім КНДР та Ірану зброю їм взяти за дефіциту власних виробничих потужностей немає де. А обійтися меншою кількістю РФ не може. Бо її спосіб ведення війни дуже витратний по боєприпасам і людям.

В підсумку режим Кімів хоче продовжити існування і правління, зменшивши залежність від одного сусіду. Китай хоче підривати єдність демократій і використати для цього Росію, але не хоче пускати в "свою гавань". Путінська Росія хоче використати Китай, але не потрапити в тотальну залежність від нього. Тож торгує з Індією. Індія не хоче, щоб Росія була у повній залежності від Китаю. США (і демократи, і республіканці) хочуть стримати Китай і по різному бачать роль Росії в цьому. Європа не знає чого хоче. А ми хочемо вижити. Так і живемо.

Оце все має вчергове нагадати, що світ дуже складний навіть в голові диктаторів. Не кажучи про демократії.