Кремль просчитался с украинскими президентами
В голове кружилось, в груди сжимало, а сердце словно пронизывали тысячи игл. Перед глазами плыли желтые и серые круги. В какой-то момент он даже перестал понимать, что говорят его собеседники, видел только их отвратительные, раздутые физиономии. Ему даже показалось, что у одного из них, того толстого, что выслуживался перед маленьким истериком, на лбу был крест. А может, это был крест на груди, на мундире? Он уже ничего не осознавал, пишет Виталий Портников для издания "Збруч".
Далее текст на языке оригинала.
Еміль Гаха доживав останні миті на посаді президента Чехо-Словацької республіки. За кілька хвилин після серцевого нападу він підпише документи, які перетворять його державу на гітлерівський протекторат, і залишатиметься номінальним головою цього химерного утворення аж до визволення Праги.
Як людина, що очолює державу, може погодитися на її ліквідацію? Навіть під тиском, навіть під шантажем? Відповідь є простою: така людина мусить бути знайдена. І Німеччина, і західні держави, які формально були союзниками Чехословаччини, потребували саме такого керівника. Вони не хотіли мати справу з непоступливим другим президентом республіки Едвардом Бенешем, блискучим і обережним дипломатом. Тому вирішили його позбутися. Доля Чехословаччини вирішилася без участі Бенеша, а йому не залишалося нічого іншого, як після Мюнхена піти у відставку та залишити країну.
І тоді президентом став Гаха – людина, яка просто не могла чинити спротив грубому тиску. Це й був вирок.
Якщо подивитися на недавню українську історію, вся стратегія Москви – і навіть наших союзників – полягала у пошуку такого ж керівника, як Гаха. Росія займалася цим від першого дня нашої незалежності. Але іронія долі в тому, що після російського нападу на Україну до цих зусиль підключилися й деякі західні країни – так само, як це було із Чехословаччиною наприкінці тридцятих.
Всі ми чудово знаємо, що у кампанії з дискредитації та політичного знищення п’ятого президента України Петра Порошенка брали участь не лише росіяни та відомі українські олігархи, зацікавлені у поверненні своїх капіталів і впливу, а й деякі західні дипломати. У непублічних розмовах це навіть не приховували: із Порошенком не можна мати справи, бо він обдурює Путіна й не здатен серйозно домовлятися. Саме тому потрібна нова людина, яка знайде спільну мову із Кремлем і позбавить Захід ризику конфронтації з Москвою.
Такою людиною став Володимир Зеленський. Його незаперечна перемога викликала захоплення і у Кремлі, і у посольствах західних країн.
Проте вони прорахувалися. З простої причини: українці обирають президента, який мусить відповідати на запити суспільства. А якщо ігнорує їх – як це робив Віктор Янукович – то втрачає владу і будь-який реальний вплив.
І ось зараз Володимир Зеленський – яка іронія долі! – проходить той самий шлях, що й його попередник. І у Москві, і у Вашингтоні його вважають недоговороздатним, розраховують, що наступний український лідер буде зручнішим і погодиться на ті умови, які узгодять між собою Путін і Трамп.
Але тут є дві проблеми.
По-перше, немає жодних гарантій, що Трамп і Путін узгодять щось між собою. Кожен із них дбає лише про власні інтереси.
По-друге, щоб в Україні з’явився "свій Гаха", потрібно створити відповідні умови.
Перед тим як на чолі Чехословаччини опинився Гаха, Німеччина здійснила кілька стратегічних кроків для її послаблення.
Перший крок – аншлюс Австрії. Чехословаччина мала оборонні укріплення лише на кордоні з Німеччиною, а не з Австрією. У Празі не вірили, що Австрія так легко капітулює, і прорахувалися.
Аналогічний момент у російсько-українських відносинах – це 2020 рік, фактичний аншлюс Білорусі.
Другий крок – внутрішня дестабілізація. Гітлер перетворив частину чеських німців на відвертих прибічників націонал-соціалізму. В Україні такої соціальної чи національної групи немає. Але Путін буде намагатися розколоти українське суспільство та змусити повірити, що капітуляція – єдиний вихід.
Третій крок – знищення оборонного потенціалу противника. Анексія Судет позбавила Чехословаччину значної частини її військової промисловості.
Путін теж прагне до цього. Він хоче не лише домогтися демілітаризації України, а й знищення нашого військового виробництва та зупинки постачання західної зброї. Це його варіант анексії Судет.
І лише коли всі три фактори зійдуться – плацдарм у Білорусі, внутрішня дестабілізація України та ослаблення нашої армії і, помножені на втому українців від війни чи страх перед її повторенням, – тільки тоді у нас може з’явитися свій Гаха.
До цього часу можна намагатися змінювати одного українського президента за іншим, але серед них Еміль Гаха так і не знайдеться.