Кто дал разрешение на войну, тот его может ее прекратить. И это не Путин
Мы сейчас уже знаем, что можно было бы предотвратить Вторую мировую войну. Этому много аргументированных доказательств, но при всех наших желаниях вернуть историю уже нельзя. Единственное, что можно максимально разумно использовать опыт прошлых поколений, в том числе и политиков, многие из которых делали все возможное, чтобы не допустить войны. Если бы США в 1939 году последовательно стали бы на сторону государств Западной Европы, то мировую войну можно было бы предотвратить. Такое мнение в интервью агентству dpa высказал военный историк Рольф-Дитер Мюллер (Rolf-Dieter Müller).
Далее текст на языке оригинала
На його думку, цьому аспекту досі не приділяли уваги. Командування вермахту чітко розуміло, що Німеччина програла Першу світову війну насамперед у результаті участі у ній Сполучених Штатів. Щоправда, загроза військового втручання Вашингтону, можливо, не зупинила б гітлера, рішуче налаштованого на війну, стверджує історик, адже гітлер не збирався обмежуватись Польщею. На його думку, навіть якби СРСР зберігав нейтралітет і разом із гітлером не окупував би Польщу, це навряд чи запобігло б війні. Тому що, головною метою нападу гітлерівської Німеччини було не так захоплення самої Польщі, як прагнення створити вихідну базу для завоювання надалі життєвого простору на Сході.
З висоти сьогодення ми звикли дивитися на 22 червня 1941 р. - як на найбільшу помилку гітлера. Але очевидно, що наступні операції літа 1941 року стали вищою точкою його військової кар'єри. Війна Німеччини проти СРСР була тактичною, а не стратегічною операцією гітлера. Він не вважав Радянський Союз серйозним противником. Він планував розгромити Червону армію за кілька місяців, але не вдалося.
У 2022 році світ знову опинився на порозі Третьої світової війни через прагнення путіна відродити імперію. І якщо гітлер шукав для себе життєвий простір на сході, то путін, навпаки - на заході. Якщо захоплення Польщі розглядалося гітлером як створення вихідної бази для подальшого захоплення життєвого простору на Сході, то захоплення України, розглядалося путіним як плацдарм для потужної військової експансії на Заході.І гітлер, і путін, були переконані у геніальності своїх планів агресії і неминучої та швидкої перемоги у цих війнах. Більше того, і гітлер, і путін розглядали захоплення відповідно Польщі і України, як підготовчу операцію для встановлення світового панування.Чим ця кровава авантюра закінчилась для гітлера - усі знають.
Можна не сумніватись, що така ж участь чекає і путіна.Імперії довго будуються, але швидко розпадаються, розпалася і створена сталіним імперія. Сталінська політика щодо Німеччини та Європи в 1939—1941 роках обернулася катастрофою для самого СРСР, що загинув під вагою нездійснених імперських завдань. І це головний урок історії, що слід пам'ятати путіну, який втягує світ у Третю світову війну. Путін збільшив витрати на оборону майже до 7% ВВП Росії, що майже вдвічі перевищує середній показник за історію, а оборонний бюджет РФ становить зараз приблизно 25% усіх федеральних витрат. Повільний прогрес війни путіна на виснаження та відсутність будь-яких дипломатичних зусиль для припинення війни означають, майже напевно, що російський лідер потрапить у небезпечний глухий кут, оскільки підтримка заходом України не тільки не зменшується, а навпаки значно збільшується. Здавалося б єдиним варіантом виходу путіна наразі була б капітуляція і мовчазне визнання того, що зусилля Заходу в поєднанні з запеклою українською мужністю взяли верх над ним – позиція, яку путіну політично неможливо прийняти.Ми бачимо, що немає у Заходу реального консенсусу щодо того, що путін може зробити, якщо він буде у відчаї. Хоча він не поділяє логічну та точну думку Вашингтону про те, що він програє цю війну, немає жодних ознак того, що він налаштований на самогубство і ризикне на повномасштабне ядерне протистояння, випробовуючи рішучість Заходу.
Відомо, що високопоставлені чиновники США публічно висловлюють побоювання, що путін може скористатися тактичною ядерною зброєю меншої потужності як альтернативою принизливій поразці в Україні.Але навряд чи є панікерством розглядати цю можливість. путін зарекомендував себе як безжальний лідер, який не проти масових жертв, які за його наказом щодня вчиняються на території України і здійснюються величезні руйнування українських міст і сіл. Ми повинні чітко усвідомити, що рано чи пізно, путін може стати перед ділемою, що йому робити - завершити свою політичну кар’єру з ганебним результатом і увійти в історію як переможений у цій війні, чи застосувати ядерну зброю.Незважаючи на те, що країни Заходу і їх лідери у своїй більшості вже давно оговталися після постійних погроз путіна застосувати ядерну зброю і на них цей шантаж путіна вже не має такої сили як це було раніше, але страх від можливої ядерної атаки божевільного путіна, залишається.Що Заходу з цим робити далі: продовжувати підтримувати Україну у її справедливій війні заради перемоги, чи намагатися стримувати путіна від застосування ядерної зброї.
Саме про це і йдеться у матеріалі "Вашингтон і Захід борються за шлях вперед з путінською Росією" ( пишуть Робін Діксон і Майкл Бірнбаум в The Washington Post). Зокрема автори зазначають на реакцію президента, який "Через кілька хвилин після того, як він привітав американців, щойно звільнених з російських в’язниць минулого місяця, президента Джо Байдена запитали, чи є у нього якесь повідомлення для Володимира Путіна. "Стоп", — відповів він. Але незалежно від того, що мав на увазі Байден ув’язнення невинних іноземців, переслідування російських дисидентів, вторгнення в Україну, порушення міжнародного права чи виклик світовому порядку, очолюваному США, Путін не показав жодних ознак відступу. А це означає, що одне з найбільш неприємних питань, яке постає перед західними лідерами — включно з Байденом і тим, хто стане його наступником наступного року, — що з цим робити.
По обидва боки Атлантики існує невизначеність щодо того, як протистояти агресії Путіна, не розпалюючи прямого конфлікту з людиною, яка контролює найбільший у світі ядерний арсенал. Цей страх — і нездатність, навіть західних дипломатів із десятирічним досвідом спілкування з Кремлем, побачити життєздатний шлях вперед — відновили заклики до стримування в стилі холодної війни щодо обмеження контактів з Москвою та підготовкою до конфлікту шляхом посилення Європи та військового потенціалу України.Поточна політика США є "скоріше реакцією та результатом подій", — сказала Фіона Хілл, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса, яка консультувала численні адміністрації стосовно політики щодо росії та була головним радником президента Дональда Трампа щодо Росії в Раді національної безпеки. "У нас не було цілісного підходу", — сказав Хілл. У той час як Путін будує мілітаризоване російське суспільство, налаштоване на протистояння Заходу протягом десятиліть — оновлюючи систему освіти, монополізуючи культуру, змінюючи ролі жінок і навчаючи молодь — він регулярно вихваляється перемогою в Україні, яка буде сигналом поразки американської глобальної влади. Але Вашингтон, озброюючи та фінансуючи Україну, ще має визначити довгострокову стратегію боротьби з відроджуваною Росією, з якою протягом понад 20 років ряд президентів сподівався подружитися або списати її як неактуальну.
В інтерв’ю політичні діячі та дипломати, включно з лідерами та колишніми лідерами, нинішніми та колишніми офіційними особами США, а також аналітики та російські політики у вигнанні попереджали, що Захід постійно недооцінював та зловживав Путіним і ризикує знову неправильно прочитати його, потенційно відповідаючи надто боязко через його неодноразові погрози ескалації.
"Рівень ризику, рівень невизначеності надзвичайно високий", — сказав колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський, який довго зустрічався з Путіним і був свідком, за його словами, його "імперіалістичної" одержимості відновленням Росії як великої держави.
"Це означає, що ми ближче до війни", – сказав Кваснєвський. "Я сподіваюся, що ні. Але ми живемо у світі, який є набагато більш ризикованим, набагато більш непередбачуваним, набагато складнішим". Навіть коли Путін стикається із зусиллями Заходу, спрямованими на його ізоляцію, він здається все більш непереможним удома. Найстрашніший суперник Путіна Олексій Навальний помер у в’язниці в лютому. Будь-які ознаки політичної незгоди швидко придушуються. Те, що залишилося від російської опозиції, зараз переважно в еміграції. І навіть ганебні військові невдачі, такі як нещодавнє вторгнення України в російську Курську область, не послабили владу Путіна. Деякі чиновники та аналітики кажуть, що стримування є неправильним підходом, який збільшує ризик глобального конфлікту. Деякі політики в Сполучених Штатах і Європі, такі як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, кажуть, що Захід повинен поважати погляд Москви на Україну як на частину своїх основних інтересів безпеки і наполягати на негайному припиненні вогню. Треті кажуть, що Захід має покінчити з надією України на вступ до НАТО, переконати Київ здати територію та потенційно запропонувати пом’якшення санкцій Росії. Але навіть ті, хто давно виступає за співпрацю з Кремлем для припинення війни в Україні, кажуть, що тривалий період ворожнечі — нова холодна війна — неминучий, і виступають проти того, щоб поступатися вимогам Москви.
"Тут немає хороших варіантів — це лише певні ступені поганого розвитку", — сказав Семюель Чарап, старший політолог Rand, додавши, що "прийняття російських умов, які є неприйнятними", було б помилкою. Натомість він закликав до "поєднання стримування та потенційних переговорів". Мета Путіна послабити Сполучені Штати агресивними глобальними заходами у "військово-політичній, економічній, торговельній та інформаційно-психологічній сферах", а також "наступальною інформаційною кампанією" була викладена в секретному зовнішньополітичному документі Росії, про який повідомляв The Washington Post. Війна в Україні викристалізувала російську загрозу, але деякі лідери кажуть, що багато урядів досі не повністю усвідомлюють масштабність виклику, який кидає Кремль, не лише у військовому плані, але й західним цінностям свободи та демократії. "Найбільша небезпека, яку ми маємо, — це не військова сила чи економіка", — сказав в інтерв’ю президент Латвії Едгарс Рінкевичс. "Це проникнення, в якому ці режими все ще вправні, і звернення до основних цінностей наших суспільств, ось де наша стратегія не дуже добре продумана та успішна".
Розпочавши 24 лютого 2022 року війну проти України путін, можливо до кінця, це не усвідомлював на той час, що фактично запустив механізм розпаду росії. Незалежно від того хто буде обраний 5 листопада 2024 року президентом США, підтримка України не тільки не зменшиться, а навпаки, ще збільшиться. Путін ніколи не зможе перемогти Україну, допоки її буде підтримувати західний світ і особливо США. Завершення цієї війни і припинення ядерного шантажу путіним усього світу в значній мірі залежить від Китаю. Путін допускає стратегічну помилку, вважаючи що Китай є його надійним партнером. Китай переслідує виключно свої інтереси.
Головний інтерес Китаю у російсько-українській війні полягає у тому, щоб максимально деморалізувати і виснажити росію і створити ефективні передумови для її розпаду, що дасть можливість Китаю приєднати величезні території сучасної росії, які Китай вважає своїми. Саме тому, головним натхненником війни путіна проти України, був лідер Китаю Сі Цзіньпін, коли путін напередодні цієї агресії відвідав Пекін і напевно отримав повну його підтримку. Але, китайський лідер не для того створив собі пожиттєвий культ особистості, щоб разом з путіним згоріти у ядерному полум’ї. Тому, Китай рано чи пізно, але зупинить путіна у його ядерному шантажі , але це вже не зупинить тяжкі наслідки для путіна і росії.