Провалы России на фоне Курской операции
Операция ВСУ в Курской области стала для многих неожиданностью. Она изменяет рамки русско-украинской войны. Неудивительно, что, на фоне протяженной линии фронта, ключевым вопросом последних дней является "Что там в Курске?". Сделка еще не завершена, новости будут в ежедневном формате. Но есть несколько результатов, о которых уже можно говорить. В частности, отрицательных для России и Путина лично.
Далее текст на языке оригинала
Я вирішив зібрати п’ять ключових провалів для російської внутрішньої і зовнішньої політики. Кожен із них не загрожує існуванню політичного режиму Путіна тут і зараз. Але кожен із них створює додаткові складнощі та виклики, які будуть актуальними щонайменше кілька місяців.
Провал № 1. Внутрішня політика. Сприйняття населенням і можлива "картина перемоги" у війні. Старі механізми, що давали Путіну будь-який результат оголосити перемогою, руйнуються. Адже одна справа казати "ми приросли територіями", інша, коли крім "приросту" є й втрати своїх "споконвічних" територій. Саме тому Путін говорить про неможливість переговорів зараз. І саме тому РФ концентрує найбільш боєздатні частини для швидких спроб видавити ЗСУ з території Курської області.
Провал № 2. Строковики на війні та привид мобілізації. Путін кілька разів однозначно заявляв, що солдатів строкової служби не відправлять у "СВО" і вони не воюватимуть. Зараз воюють і, мабуть, воюватимуть далі. Це хвилює батьків, які мають дітей віком від 15 років. Тим більше, що серед строковиків велика кількість загиблих і полонених. Крім того, розширення театру бойових дій вимагає більшої кількості особового складу. Тобто привид масової мобілізації знову "полетів над Росією". І, нарешті, є фактор "героїчного Ахмата". Підрозділи з цією назвою (а це не один загін) змагаються між собою, хто швидше стане непомітним для ЗСУ, і не поспішають воювати в першій лінії. А ось із полоненими кадировцями ситуація інша. Їх небагато, але їх будуть витягати в першу чергу. А строковики почекають.
Провал № 3. Політичні розбірки навколо Путіна та конкуренція між "вежами Кремля". Путін побоявся призначати одного відповідального за кризу. У разі успіху він би отримав конкурента в статусі "рятівника Росії", а в разі провалу він був би і винен — не на того поставив. Тому відповідальність колективна з безліччю виконавців, з яких у разі проблеми можна вибрати цапа-відбувайла. Але кожен із "відповідальних" —
ставленик тієї чи іншої групи. Відповідно вони налаштовані на те, щоб провалилася "не їхня людина".
Провал № 4. Геополітичний. Розвал претензій на статус супердержави. Росія говорить про свою велич, але при цьому частину її території окупує "слабка Україна". Маємо демонстрацію слабкості Кремля. А це дуже помітно на Близькому Сході (з їхнім культом сили), в Африці. Потужні держави Азії (Китай, Японія, Індія) так само по-іншому починають дивитися на РФ і на тезу про міць цієї держави. І, нарешті, ЄС і США, які не аналізували варіанти кризи або розпаду Росії як неймовірні. А Україну підтримували щоб "вона не програла", а не заради того, щоб "вона перемогла". Зараз ставлення змінюється. Тому що РФ продемонструвала здатність до провалів.
Провал № 5. Геополітика і союзники Росії. Путін побоявся сказати слова "війна" або "агресія". А саме ці визначення дають змогу задіяти механізми ОДКБ і комплекс документів "Союзної держави Білорусі та Росії". Чому? Тому що розумів, що "союзники" не прийдуть на допомогу. І продемонструють нікчемність сформованих альянсів. Які, на хвилину, РФ позиціонувала як противагу НАТО. Але навіть цей аспект — страх апеляції до союзників — помітили й аналізують інші держави. Зокрема, під кутом "а чи має право РФ заявляти про свою зону впливу?"