Решительные действия Запада против России: каковы будут результаты
На фоне летних саммитов, во время которых поддержку Украины обсуждают как одну из важнейших тем для лидеров цивилизованного мира, уже принят и целый ряд конкретных решений, которые должны изменить не только сам ход войны, но и решительность России ее продолжать, пишет Виталий Портников "Радио Свобода".
Далее текст на языке оригинала.
На початку хочу нагадати про рішення Білого дому дозволити Україні використовувати американську зброю для ударів по російській території – за винятком глибшої території Росії, й, зокрема Кремля, звісно.
Це справді принципове рішення, тому що воно означає можливість знищення російських арсеналів за кордонами території України й значно змінює можливості Москви щодо наступальних дій. Президент Сполучених Штатів Джо Байден нагадав про це рішення під час свого візиту до Франції, де він зустрічався із Володимиром Зеленським.
У Берліні, на ритуальній вже тепер конференції про відновлення, говорили не тільки про відновлення, але й про постачання нових систем протиповітряної оборони й необхідність протистояти новим російським атакам на українську інфраструктуру.
Нові санкції
На зустрічі "Групи семи" в Італії було ухвалено інше важливе рішення, повʼязане із російськими активами, що зберігаються на Заході. Це передача Україні доходної частини активів у розмірі 50 мільярдів доларів. Самі активи залишаються замороженими, але можливість "позики" відсотків є серйозним сигналом Москві: якщо війна продовжуватиметься, мова може піти і про "позику" самого капіталу.
Ну і, звичайно, рішення про нові санкції – до речі, не тільки проти Московської біржі та інших важливих російських інституцій, але й проти китайських компаній, які активно співпрацюють з Росією і допомагають відновленню і розвитку військово-промислового комплексу цієї країни. А це вже сигнал не тільки в бік Москви, але й у бік Пекіну.
Причини рішучості
Чому Захід діє так незвично рішуче? Й чому одне принципове рішення доповнюється іншим? Можливо тому, що західні лідери намагаються відібрати у Володимира Путіна монополію на ескалацію?
Адже раніше виключно російський очільник підіймав ставки, коли переконував своїх західних колег, що їхня допомога Україні призведе не до закінчення, а до загострення конфлікту. А вони продовжували марно сподіватися, що Путін усвідомить безперспективність своїх намірів щодо його намагання поглинути Україну і шукатиме реалістичних шляхів припинення війни. А очільник Росії якось не поспішав це усвідомлювати.
Терпець Заходу почав зникати десь на другу річницю широкомасштабної агресії, коли президент Франції Емманюель Макрон збирав керівників західних країн на зустріч у Єлисейському палаці. Саме тоді Макрон сказав, що задача Заходу – створити у Путіна відчуття стратегічної невизначеності щодо продовження війни в Україні і заговорив про можливість присутності військ країн НАТО на українській території.
Так, це була тільки словесна ескалація, однак дуже важлива – тим більше, що Макрон не відмовився від своїх намірів, а зараз намагається зібрати справжню "коаліцію інструкторів" для навчання українських військовослужбовців в Україні. Але тепер "ескалацію слів" доповнює "ескалація дій", що є важливим для зміни ситуації у війні.