Война с Россией и война в Израиле без логического завершения
В индустриальную эпоху все войны имели свой обусловленный исторической логикой термин, диктовавшийся рациональными расчетами (коалиции, популярность правителя, ресурсы, давление других государств, условия мирного договора и т.п.).
Далее текст на языке оригинала
Війни постіндустріалізму і постмодерну абсолютно інші. Суть найвідвертішого спостереження полягає у тому, що вже десятирічна російсько-українська війна та антитерористична війна Ізраїлю не має і не може мати чіткої раціональної картини свого завершення.
Фокус нашої епохи в тому, що, виявляється, війни можуть тривати неймовірно довго, якщо не вічно. Їх в принципі можна не завершувати, щоб не входити у режим болючої дихотомії "перемога-поразка", яка вимагає шалених зусиль на маніпуляції суспільством, травмованих виправдовувань і комунікативних ток-баталій.
Неправильне розуміння максими "вічних воєн" у 2022 році через історичну стереотипізацію й призвело до міркування про "2-3 тижні". Раціональна логіка не працює в сенсових війнах. Вона вже може не працювати й у війнах економічних.
У РФ може бути шалене ресурсне виснаження, але вона все одно знаходить можливості для фанатичного вигризання по квадратному кілометру вдень. В України може бути катастрофічна нестача номенклатури озброєння, але вона все одно знаходить фантастичні комбінації та здійснює технічні дива.
Це той випадок, коли обидві сторони не можуть прийняти компроміс через самонавіяний суспільний страх. Адже Путін і росіяни відчувають, що зупинка війни та збереження контролю над лише частиною окупованих територій призведе до наративу "слабаки, бо так і не змогли взяти Київ і поклали півмільйона".
А Зеленський і українці знають, що зупинка війни без гарантій безпеки з боку Заходу, вступу до НАТО і з фактичним визнанням втрати територій — це величезна колективна травма, що буде генерувати реванш і здатна обернутись проєкцією зовнішнього ворога на спробу знайти внутрішнього.
Парадоксально, що соціальні мережі та технології зробили з кожного, навіть інтелектуально обмежених громадян, культ самовпевнених напівбогів та справжніх "рішал" долі, а ковідна пандемія та екзистенційна війна на зло їм доводить, що насправді вони як були видатковим матеріалом історії, так ним і залишаються.
Тому якщо якась блогерка з Дніпра черговий раз і напише, що пора це все припиняти після чергового страшного удару по місту, то насправді неможливість припинення війни — побіжний результат її ж екзистенції та віртуальної діяльності. Але вона, блогерка, цього не зрозуміє. Адже вже пізно виховувати тих, хто назвав себе напівбогом.