Закон существования человечества: всегда есть те, кто ест шашлычок и те, что им его обеспечивает
Еще в конце XIX века британские антропологи, изучавшие аборигенное население Австралии, заметили интересную вещь. Люди тратили на удовлетворение повседневных бытовых нужд в среднем около 3 часов в сутки.
Далее текст на языке оригинала
Кругом повно смачної рослинної їжі, одяг це примітивна пов'язка і то тільки на свята. Не життя, а одна суцільна реклама "Баунті". Лише не вистачало білків. Мнєса дуже хотілося. А от полювання було дуже енергозатратним та небезпечним процесом. Потрібно було днями вештатися у буші, вишукуючи здобич, при високій ймовірності самому перетворитися на жертву. Зустріч з мисливцями з сусіднього племені означало, що спортивне полювання закінчилося і починається локальний мортал комбат. А ще купа хижаків, змій, отруйних рослин та природних перешкод зводили шанси мисливця дожити до 30 майже до нуля. Навіть після вдалого полювання мисливці мусили тягнути здобич кілька десятків кілометрів до стоянки, де разом з усім племенем ділили її порівну. Найкращий мисливець міг отримати хіба що неїстівні пам'ятні сувеніри - ікла або хвіст кабана, які можна було прибити у себе над хижиною.
Жодних економічних чи політичних привілеїв хлопці з цієї групи не отримували. Навіть жінок. Звичайно підкачані пошрамовані тактікульні тіпи подобалися дівчатам завжди. Однак ніхто не хотів йти заміж за чувака, який весь час шариться з пацанами десь в посадці і в будь який момент може мінуснутися або стати калікою.
Особливо, коли поруч повно бійців економічного фронту, які можуть за три години зібрати чудовий веганський обід. Чи варто дивуватися, що людство опинилося на межі виживання, адже в групі мисливці недобір був страшенний. Ось тоді наші далекі предки і придумало цей трюк. Він називається... культура.
Люди почали створювати байки, де в основі кожного сюжету зашифрована історія про придуркуватих пацанів, які вирушають на зустріч пригодам (якого, блін, хріна?) щоб врешті обов'язково принести своїм домашнім якусь дуже важливу і бажано смачну та калорійну річ. З'явився героїчний епос в якому кожен вихід на полювання зображався як видатна пригода. Банальний махач з сусіднім племенем перетворився на легенду про Троянську війну. А ще, звичайно танці та пісні про героїв. Люди тулилися до вогнища, смажили кабана, розповідали різні байки і співали пісні. І в цей момент вони були щасливі.
Тим, хто вже остаточно за*бався, треба зрозуміти дуже просту річ. Не ти перший і не ти останній. Це універсальний закон існування людської цивілізації. Він працює вже тисячі років на всіх континентах — від Австралії до Донбасу. Якби не це банальне на*балово наш вид просто б не вижив без достатньої кількості білка і вже давно б загубився десь на манівцях анропоценозу. Щоб вижити людство має їсти шашличок біля вогнища, співати пісень про "жовто блакитне серце" і відчувати себе в безпеці. І хтось завжди має їм це все забезпечити.