Хочемо в СРСР, або Рубильник для мізків: Радзіховський про небезпечну ностальгію росіян
Росіяни ностальгують за Союзом. Останнє соцопитування, проведене «Левада-центром», показало шокуючу ситуацію: 66% опитаних сумують за радянськими часами, причому, більша частина з них - люди у віці старше 55 років (що цілком очікувано), а також молодь у віці 18-24 років (що зовсім не очікувано).
Чому більшість громадян РФ звернута в минуле, а не в майбутнє? Які ризики цей факт несе з точки зору розвитку держави, а які з точки зору безпеки пострадянських країн?
На ці запитання в бліц-інтерв'ю UAportal відповів російський журналіст Леонід Радзіховський.
- Чому більшість росіян сьогодні дивляться в минуле, а не в майбутнє? Чи означає це, вони не бачать майбутнього для себе?
- Це результат поєднання двох факторів - цілеспрямованої багаторічної пропаганди і, взагалі-то, невдалої зовнішньої політики.
Пропаганда працювала і працює на велич держави, а невдачі у зовнішній політиці говорять про те, що ніякої особливої величі немає. І що приєднання Криму і титанічна боротьба з Україною на велич, прямо скажемо, не тягнуть.
Відповідно, якщо хочете величі, а величі немає і не передбачається, то висновок простий: раз немає зараз, було тоді.
Що стосується молоді, то це цілком зрозуміло. Про що знають люди, які ніколи там не жили? Вони знають про те, що в кіно показують. Не знаю, наскільки вони дивляться радянські комедії, фільми того ж Рязанова. Звичайно, це були чудові фільми, дуже талановиті, з чудовими акторами – таких зараз не роблять. Рязанов ненавидів радянську владу, та й Гайдай, загалом, не любив. Але це було нехай і несвідоме, але, звичайно, лакування реальності.
Що стосується людей більш старших, то це досить дивна особливість пам'яті. Люди й справді в побутовому плані багато терпіли. Звичайно, це не було як під час війни або в 1930-і роки, але тим не менш, навіть в 1970-80-ті то того не було, то цього не було, вічні черги. Все це відомо. Але, мабуть, це стирається з пам'яті або навіть сприймається як щось дуже симпатичне. Дістав чоботи – добре, а вже «Жигулі» купив – так взагалі.
А те, що зараз люди в Росії живуть незрівнянно краще, ніж за часів СРСР, навіть безглуздо порівнювати. Те, що тоді було абсолютно недоступно, зараз валяється, бери - не хочу.
Я не знаю результатів цих опитувань, але на початку 2000-х, коли рівень життя зростав як на дріжджах, я думаю, було не до ностальгії. Але з 2008-2010 року рівень життя зупинився, і з тих пір практично не зростає. Радість від ситості пішла. Пропаганда довбає і довбає з ранку до вечора про велич, а успіхів не видно. Ось вам і результат.
Читайте: Яка "гаряча точка" обходиться Кремлю і росіянам найдорожче: думка Радзіховського
- На вашу думку, наскільки це небезпечна ситуація з точки зору перспектив розвитку держави – коли більша частина громадян звернена в минуле?
- Це не має жодного значення. У Росії взагалі така система, що громадська думка не має абсолютно ніякого значення – так само, як всі ці знамениті рейтинги Путіна.
У будь-якій країні для політичних і економічних рухів значення має одне – воля. Бувають країни, де воля йде і знизу, і зверху. Найбільш очевидний приклад – це Франція. У Росії політична воля належить одній-єдиній людині, і не так важливо, як її прізвище – Путін, Єльцин або якось іще.
Якщо воля зміниться, простим поворотом рубильника змінюється пропаганда, і з ранку до вечора почнуть розповідати, як в СРСР на 40-річчя Перемоги ветеранам давали туалетний папір. Вони приходили додому щасливі, на шиї у них був мотузочок, а на ньому висіло штук 10 рулонів. Так, у когось були «Жигулі», але на ці «Жигулі» треба було записуватися за 5 років, а зараз ти заходиш в будь-який салон і в розстрочку, практично безкоштовно, купуєш автомобіль, побачивши який радянська людина впала б непритомна і лежала б на землі.
Читайте: Путіну потрібен президент, який довів би Україну до ручки, - Леонід Радзіховський
Будуть це півроку показувати – і вщухне ностальгія. Звісно, у когось завжди є тверде ядро, яке залишиться. Але настрій суспільства мінливий.
10 років тому Україна була найкращим другом Росії, та й у вас, я думаю, теж багато хто дуже позитивно ставився до Росії. Але ось відбулися відомі події, плюс попрацювала пропаганда – і вже все.
Тому, розгортати громадську думку завжди можна. Просто в демократичних країнах цей розворот йде з різних рубильників, а в Росії один центральний рубильник. Перемикнув – і, відповідно, перемикнув мізки.
- Якщо росіяни в основній своїй масі сумують за Радянським союзом, то ймовірно, вони сумують і за колишніми кордонами Союзу. Чи можна це розглядати як певний фактор ризику для пострадянських держав?
- Немає тут абсолютно ніякого фактора ризику. Жоден народ у світі – буквально жоден – ніколи не хоче війни. Я думаю, що навіть в Німеччині в 1939 році війни не хотіли, хоча народ був в абсолютно ненормальному стані. А вже в Росії про це годі й говорити.
Читайте: Куди подівся "кримський загар" Путіна? Радзіховський про те, чи чекати Крим-2
Є сентиментальні ремінісценції – наполовину вигадані, наполовину правдиві – про те, яка була дружба, як всі добре один до одного ставилися, великий могутній Радянський союз, хокейна збірна, в якій були і з однієї республіки, і з іншої республіки, футбольна збірна тощо. Це все є.
Але від солодко-сентиментальних спогадів про те, як ми дружили, до ідеї йти когось захоплювати, стріляти, вбивати і таким чином цю дружбу «відновлювати» - це абсолютно божевільно і нікому на думку не спаде.
Крім того, ще раз повторюю: настрої людей взагалі не мають жодного значення. Тобто вони мають значення – негативне. У Росії люди налаштовані абсолютно категорично проти війни. На питання, «чи хочуть росіяни війни», відповідь негативна.
Читайте: Путін зробив росіян багатшими чи біднішими? Думка Леоніда Радзіховського
Це одна з причин, чому на велику війну керівництво Росії ніколи не піде. У цьому сенсі громадська думка має значення. Але навіть якщо уявити неймовірне – що громадська думка прямо рвалася б на війну, - то тут вже вступають в силу раціональні міркування, які у президента є. Сваритися з усім світом і так далі – заради чого? Заради того, щоб приєднати Прибалтику, яка все одно буде їх ненавидіти?
Тому абсолютно ніяких небезпек тут немає. Інша справа, що пропаганда в Україні, в Прибалтиці, напевно, в Грузії з цієї справи намагається щось роздути. Але це і зрозуміло, пропаганда повинна бути пропагандою. У Росії пропаганда робить свій бізнес, в суміжних республіках – свій бізнес. Бізнес є бізнес.