Інтерв’ю спецпосланця США Стівена Віткоффа, або Російськомовність як причина виправдання війни

Інтерв’ю спецпосланця США Стівена Віткоффа, яке в нас розноситься як "сенсаційне", навіть близько таким не є. Його можна звести до 3 ключових позицій, які тисячоразово звучали на Заході щонайменше рік уже.

1. Америка стоїть на тій тезі, що вихід із війни можливий лише ціною втрат загарбаних територій, відвоювати які, за професійними розрахунками, неможливо. Штати відштовхуються від суворої реальності, в якій ворог не віддасть загарбаного, бо не для того він його загарбував, щоб великодушно віддати назад, як "позичену" лопату в сусіда. З цією тезою можна не погоджуватися, але вона від того не зміниться, на думку США. Цій тезі треба опонувати чимось більш реалістичним і раціональним, аніж оціночними епітетами "справедливо/несправедливо".

2. "Чи зможе Зеленський політично вижити, якщо він це визнає? Це і є центральне питання". Цей найвідвертіший пасаж Віткоффа є квінтесенцією всіх перемовин: як угамувати персонально-посадовий інтерес. Звідси й така різка антипатія до Зеленського в Білому Домі – бо він, на думку США, керується суто інтересом другої каденції й більше орієнтується на відповідність обраному образу та особисті рейтинги.

3. "Ці території – російськомовні". Наші коментатори делікатно минають бочком цю цитату Віткоффа, перестрибуючи до наступних. А якраз ця цитата – фундаментальна в розумінні, чим путін обгрунтовує свої територіяльні претензії на російськомовні території – якраз їхньою російськомовністю як маркером приналежності до російського простору по факту. По риториці Віткоффа зрозуміло, що ворог активно намагається перетерти з Америкою цю приналежність де-юре. Наші люде можуть скільки завгодно щодня класти руку на груди в 9 ранку і скорботно поминати жертв війни під час Хвилини Мовчання – але їхня російськомовність як була, так іще більше лишається причиною й виправданням війни, на що явно вказує Америка.