Вигнання ПЦУ з Донбасу: Чорновіл попередив про арешти священиків

Діяльність Православної церкви України на окупованій території Донбасу буде припинена 1 березня, священики – депортовані, майно – конфісковане "на користь республіки", - повідомив предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній. Формальна причина – відмова громад пройти реєстрацію "за законами республіки", - пояснив він. ПЦУ звернулася до ООН, ОБСЄ, Євросоюзу, країн-гарантів "Мінська", до різних міжнародних структур із закликом втрутитися в процес і не допустити вигнання української церкви з Донбасу.

Чи можна було допустити компроміс – тимчасовий, на окремо взятій території, - і зареєструватися за тими самими "законами республіки", зберігши при цьому парафії і храми? Чи може ПЦУ розраховувати на допомогу міжнародної спільноти?

Своєю думкою з цього приводу з UAportal поділився політичний експерт Тарас Чорновіл.

Спочатку давайте відповімо на запитання: сьогодні парафії ПЦУ функціонують на окупованих територіях в спокійному, нормальному режимі? Абсолютно ні. Вони фактично не мають храмів. Реальні храми, церкви у них відібрали практично всі. Наскільки я знаю, ті 40 з чимось парафій, що залишаються там напівформально, іноді служать в пристосованих приміщеннях, а священики здійснюють душпастирську діяльність на квартирах.

Насправді, повноцінної, реальної церковної роботи вони там вести не можуть.

Читайте: Простіше і чесніше. Чорновіл про те, як слід було вчинити з Maruv і "Євробаченням"

Майно було розграбовано, в основному, з самого початку. Переслідування українських священиків там теж велося з самого початку. Серед священиків були репресовані і, я допускаю, що були і загиблі.

Тому говорити про те, що на сьогоднішній день щось кардинально змінюється – це перебільшення. Насправді, українська церква на окупованих територіях перебуває в умовах абсолютного і безумовного гоніння і переслідування.

Що може статися після 1 березня? Власне, те, що і так готувалося.

Для Росії тема православ'я є одним із стовпів державності.

Якщо ми говоримо про Православну церкву України саме сьогодні, після того як вона отримала відповідний статус, вона стала викликом. Росіяни зробили все можливе і неможливе, щоб знищити її в зародку на території всієї України, і не змогли. Але на Донбасі терпіти її вони точно не будуть.

Читайте: РПЦ, ви взагалі існуєте? Тарас Чорновіл довів неканонічність Московської церкви

Допоки там був Київський патріархат, який вважався "неканонічним" і "неблагодатним", допоки до нього йшла невелика кількість виборців, для російської окупаційної влади це не мало великого значення. Але сьогодні, коли статус церкви кардинально змінився, стало зрозуміло, що найближчим часом ці церкви будуть остаточно позбавлені можливості для душпастирської діяльності.

Цей ультиматум носить суто політичний характер. Для долі церкви ніякої ролі він не відіграє.

Припустимо, ПЦУ подала б заявку на реєстрацію. Самі заявки – документи з печаткою, з підписами священиків, з підписами представників громади – були б моментально оприлюднені й опубліковані. Але самого факту реєстрації не відбулося б – я в цьому абсолютно переконаний. Москва б не дозволила, щоб на підконтрольній їй території діяла канонічна Православна церква України. Для них це прямий виклик.

Отже, думаю, це була продумана провокація в розрахунку на те, що хтось все-таки поведеться і заявку подасть.

Читайте: Велика дуля: Тарас Чорновіл про перше місце Зеленського в президентському рейтингу

Як будуть вчиняти зі священиками ПЦУ? Перш за все, повернуться до практики переслідування церков. Буде приблизно те ж саме, що було з переслідуванням Греко-католицької церкви в 1970-х роках – з арештами священиків, тюремними термінами й іншим.

Заклик до міжнародної громадськості, звісно, повинен був пролунати. Добре, що це зроблено, добре, що обрані саме такі адресати. Інше питання – чи буде ефект?

Росія не реагує й на інші речі. Там вбивають людей, там порушують всі статті Мінських домовленостей, там гатить артилерія, гатять міномети. На це їм теж постійно вказують, вводяться додаткові санкції, але росіянам на це поки що глибоко наплювати.

На мій погляд, це звернення стане додатковим політичним фактором, але вплинути на щось воно поки що не зможе. Просто в певний момент, коли розглядатиметься питання продовження або посилення санкцій, саме цей факт може зіграти певну роль.

Читайте: 3 роки до щастя. Тарас Чорновіл про світле майбуття України та перепони на шляху до нього

Наше завдання – домогтися того, щоб ціна агресії і окупації була для Росії непомірно високою. Тому кожне додаткове звернення з фіксацією фактів грубих порушень основоположних прав і свобод необхідно, і наближає той момент, коли туди може повернутися Україна.

Але сподіватися на те, що в умовах окупації на цих територіях зможе хоча б напів-вільно діяти ПЦУ – це ілюзія. Допоки росіяни звідти не підуть, допоки там не буде відновлено суверенітет України, ані ООН, ані ОБСЄ, ані Європейський союз – ніхто не зможе домогтися відновлення прав громадян.