Як Лондон пристосовується до кліматичних змін. Інструкція забудовникам від мерії
Мерія британської столиці випустила інструкцію з "різкої зміни" в бік озеленення при подальшій розбудові міста. Вона разюче відрізняється від українських практик. Наводимо скорочений переказ.
В умовах зростання міста й екологічної надзвичайної ситуації потрібна різка зміна в тому, як забудова міст пов’язана з довкіллям. І це означає не тільки захист зелених і диких зон, а й посилення зеленої інфраструктури та екологічних мереж, пишуть Тексти, повідомляє Property Times.
Озеленення нової забудови має не просто зберігати, а й посилювати природу — "опісля" має бути кращим, ніж "до". Як це зробити?
Серед іншого, для всіх проєктів і поверхонь вираховується міський фактор озеленення (Urban Greening Factor, UGF), й бали визначаються, зокрема, за можливістю відведення води в разі повеней та паводків, які ставатимуть дедалі частішими (як ми й писали).
Найкраще для цього підходять такі поверхні:
- лісові зони в місті
- відкриті водойми
- вологі екосистеми (wetland)
- ділянки, вкриті травою багатьох видів, що створює екосистему
Додатково, але з меншою ефективністю, працюють:
- зелені дахи (товщина ґрунтового субстрату щонайменше 15 см)
- висаджування окремих дерев (площа ґрунту мінімум дві третини площі крони дорослого дерева)
- клумби з квітами
- сади
Ще меншу ефективність мають:
- ряди кущів
- висаджування окремих дерев із площею ґрунту менш ніж дві третини від площі крони
- зелені стіни, коли корені рослин у ґрунті під ними
- звичайні монокультурні газони
І нарешті, дуже малу ефективність в уникненні паводків дають:
- проникні для води тротуари
- незасаджені рослинами ділянки для утримання води
- хлоровані басейни, фонтани тощо
- водонепроникні поверхні
Висновок є очевидним: якомога більше зелені в якомога дикішому стані — запорука екологічної стабільності міста.
Мало висаджувати окремі парки — їхня життєстійкість залежить від наявності поряд більших і дикіших екосистем. Наприклад, у районі Берклі Хоумс відновлення парку Вудбері Даун дуже сильно залежить від сусідніх водойм (на карті англійською: reservoirs) у природному заповіднику Ветлендс поблизу.
Як досягти екологічної стійкості?
Під час розробки проєкту вони мають зосереджуватися не лише на збереженні наявних габітатів, а й на запровадженні нових екосистем там, де їх не було. Забудовник має створювати команди розробників, що нараховують професіоналів, які розуміють, як покращити біорозмаїття — інженери, архітектори, але також і ландшафтні дизайнери, біологи. Понад те, спеціалісти з маркетингу та продажів мають розуміти додану вартість життя поряд із природою для психічного та фізичного здоров’я майбутніх мешканців, а також їхнього загального добробуту, задоволеності життям.
Найважливіші принципи
Найважливішими є місця зі збереженою дикою чи напівдикою природою. При будівництві слід залучати екологів до команди розробників. Такі місця (заповідники, заказники) мають впливати на архітектуру поблизу — а не навпаки. Водночас слід уникати забудови впритул до них — має існувати буферна зона, в якій варто створити габітат, подібний до сусіднього напівдикого. Це має стати додатком: таким чином, замість загрози наявному габітату, він розшириться додатковою зеленою зоною. Не слід також планувати водовідведення в бік такого дикого чи напівдикого габітату.
Водночас слід не садити окремі дерева, а намагатися створити багаторівневу рослинність: трави, кущі, дерева. Дерева краще висаджувати не кожне окремо в окремому горщику або ямі, а пов’язаними між собою, об’єднаними ділянками. До того ж експерти мають обирати рослини з корінням на різній глибині, щоб вони не конкурували між собою, а натомість створювали в ґрунті кореневу мережу, яка утримуватиме його. Знову-таки, це мають бути в ідеалі водночас трави, кущі, дерева різних видів.