Коли Путін піде в пекло: Тарас Чорновіл про дружбу з РПЦ і росіянами

"РПЦ може піклуватися про своїх вірних на території України. Ті, хто вирішить залишитися в російській церкві, не повинні відчувати жодного виду тиску [...] І поступово, я вважаю, наші відносини нормалізуються, наші народи відновлять дружбу, добрі і мирні відносини", - cказав в інтерв'ю виданню TaNea (Греція) предстоятель Православної церкви України (ПЦУ) митрополит Епіфаній.

Чи справді після всього, що сталося між РПЦ і українською церквою, між Росією і Україною можна говорити про "добрі і мирні" відносини, які можливі в майбутньому? Якщо так, за якої умови і в якій перспективі? На ці запитання UAportal відповів політичний експерт Тарас Чорновіл.

Я все-таки більш схильний до позиції, озвученої у відомому вірші – "Никогда мы не будем братьями". Але є один маленький нюанс. Я – людина світська, і я можу говорити те, що я думаю. Політики повинні говорити з певним реверансом, з розрахунком на майбутнє, з урахуванням того, як це буде сприйнято іншими партнерами. А духовні особи повинні говорити про мир. Вони не можуть говорити про запеклу ворожнечу і подібні речі.

Тому Епіфаній робить те, що повинен робити. Він досить швидкими темпами формує структуру церкви, він постійно включається в переговори про визнання ПЦУ іншими церквами, він налагоджує нормальні постійні відносини з Вселенським патріархатом, з державою та інші речі.

Я не думаю, що у нього є великі ілюзії щодо того, як розвиватимуться відносини з Москвою. Але при тому при всьому є певні обставини, що накладаються. Не може духовна особа бути політиком. В окремих випадках можна говорити лише якісь загальні фрази.

Читайте: Подвійна провокація: Тарас Чорновіл про Тимошенко, церковні фронти і руку Кремля

Коли відбувалися події на Майдані, коли почався військовий наступ росіян на Україну, Блаженніший Любомир Гузар, покійний предстоятель Української греко-католицької церкви, сказав: церква понад усе цінує людське життя, але церква не забороняє вам взяти зброю і захищати себе, свою сім'ю, свою батьківщину. Церква вимагає відстоювати і захищати добро.

Але коли мова заходить про дуже конкретні політичні речі, все-таки церковні лідери в своїх фразах повинні трохи дистанціюватися. Тому що в іншому випадку сприйняття їх як політичних величин буде певним подарунком для Москви, яка спробує нав'язати іншим православним церквам, іншим державам, що все, що у нас відбулося – це виключно політика.

Пам'ятаєте інтерв'ю Путіна сербському виданню "Вечірні новини"? Там він говорив про створення ПЦУ: "Ні про яке духовне життя мова тут не йде - ми маємо справу з небезпечним і безвідповідальним політиканством".

Тому уникати прямих політичних заяв або робити їх миролюбним чином, принаймні, на цьому етапі, для Епіфанія – річ бажана. Він не може використовувати войовничу риторику.

Читайте: Варфоломій перший не витримав свинства: Чорновіл про втрату впливу РПЦ

Тепер що стосується майбутніх взаємин з росіянами.

Я дуже сподіваюся, що колись, коли ця війна закінчиться, коли Путін піде в пекло, коли через свої внутрішні негаразди росіянам доведеться забратися і з Донбасу, і з Криму – я дуже сподіваюся, що ми не попадемося на ілюзію про те, що у нас поруч є братський дружній народ.

Я дуже сподіваюся, що ми назавжди запам'ятаємо, що Росія – стратегічний ворог. Свого часу мій вітчим, Зиновій Красівський, який, як і мій батько, був політв'язнем радянських концтаборів, першим озвучив цю фразу: "Росія – ворог стратегічний", тобто Росія – ворог на всі часи.

І будь-яка миролюбність з їхнього боку буде всього лише певним відновленням можливостей, і все одно, щойно ми розслабимося, ми отримаємо новий удар.

Тому очікувати, що ми будемо братами і друзями, ми не можемо.

Інша справа, що іноді ми можемо собі дозволити подібні фрази, але вони повинні бути виключно в контексті казуїстики. Умовно кажучи, в такому ключі: ми ж миролюбні, ми ж хочемо бачити вас братами, але ви ж нас вбиваєте. Так про який мир може йти мова?

Друзями ми ніколи не будемо. Якщо колись ми це дезавуююємо, то так під майбутні покоління буде підкладена міна, і їм доведеться пережити нову війну через те, що батьки повірили, що з росіянами можна дружити.

Читайте: Зеленський - технічний кандидат для Тимошенко. Тарас Чорновіл про нечесну гру шоумена

Тепер що стосується суто церковних відносин, оскільки все-таки Епіфаній говорив, в першу чергу, про взаємини церков.

Допоки Російська церква визнана канонічною, всупереч всім неканонічним особливостям її існування, ніхто з православних церков, навіть Вселенський патріархат, не ризикне сказати, що РПЦ – фальшива церква, що вона позбавлена святості, честі і тому подібного.

Поки цього не сталося, - а, очевидно, не станеться, - все одно треба шукати якесь міжцерковне взаєморозуміння. Але при цьому не треба робити зайвих кроків назустріч. Досить задекларувати: ми готові до співпраці, ми готові до відновлення церковного діалогу. І на цьому зупинитися. Якщо Епіфаній саме так і вчинить, то це для церковної логіки і для лексики церковного діяча більш ніж достатньо.

Але в майбутньому московській церкві все-таки доведеться змиритися, визнати, що Православна церква України існує, що вона канонічна.

Напевно, це відбудеться не дуже швидко. Я думаю, для цього в інший світ повинен піти Кирил, можливо, і Путін. Але все одно жити в протиставленні абсолютно очевидній істині, я думаю, вони не зможуть. Думаю, буде певний момент відновлення взаємного визнання.

І все-таки повторю: не треба розслаблятися. Треба пам'ятати: Росія – ворог стратегічний. Росія – ворог на всі історичні часи.