Кремль прорахувався з українськими президентами
В голові паморочилося, у грудях стискало, а серце немов пронизували тисячі голок. Перед очима пливли жовті та сірі кола. У якийсь момент він навіть перестав розуміти, що говорять його співрозмовники, бачив лише їхні огидні, роздуті фізіономії. Йому навіть здалося, що в одного з них, того огрядного, що вислужувався перед маленьким істериком, на лобі був хрест. А може, це був хрест на грудях, на мундирі? Він уже нічого не усвідомлював, пише Віталій Портников для видання "Збруч".
Еміль Гаха доживав останні миті на посаді президента Чехо-Словацької республіки. За кілька хвилин після серцевого нападу він підпише документи, які перетворять його державу на гітлерівський протекторат, і залишатиметься номінальним головою цього химерного утворення аж до визволення Праги.
Як людина, що очолює державу, може погодитися на її ліквідацію? Навіть під тиском, навіть під шантажем? Відповідь є простою: така людина мусить бути знайдена. І Німеччина, і західні держави, які формально були союзниками Чехословаччини, потребували саме такого керівника. Вони не хотіли мати справу з непоступливим другим президентом республіки Едвардом Бенешем, блискучим і обережним дипломатом. Тому вирішили його позбутися. Доля Чехословаччини вирішилася без участі Бенеша, а йому не залишалося нічого іншого, як після Мюнхена піти у відставку та залишити країну.
І тоді президентом став Гаха – людина, яка просто не могла чинити спротив грубому тиску. Це й був вирок.
Якщо подивитися на недавню українську історію, вся стратегія Москви – і навіть наших союзників – полягала у пошуку такого ж керівника, як Гаха. Росія займалася цим від першого дня нашої незалежності. Але іронія долі в тому, що після російського нападу на Україну до цих зусиль підключилися й деякі західні країни – так само, як це було із Чехословаччиною наприкінці тридцятих.
Всі ми чудово знаємо, що у кампанії з дискредитації та політичного знищення п’ятого президента України Петра Порошенка брали участь не лише росіяни та відомі українські олігархи, зацікавлені у поверненні своїх капіталів і впливу, а й деякі західні дипломати. У непублічних розмовах це навіть не приховували: із Порошенком не можна мати справи, бо він обдурює Путіна й не здатен серйозно домовлятися. Саме тому потрібна нова людина, яка знайде спільну мову із Кремлем і позбавить Захід ризику конфронтації з Москвою.
Такою людиною став Володимир Зеленський. Його незаперечна перемога викликала захоплення і у Кремлі, і у посольствах західних країн.
Проте вони прорахувалися. З простої причини: українці обирають президента, який мусить відповідати на запити суспільства. А якщо ігнорує їх – як це робив Віктор Янукович – то втрачає владу і будь-який реальний вплив.
І ось зараз Володимир Зеленський – яка іронія долі! – проходить той самий шлях, що й його попередник. І у Москві, і у Вашингтоні його вважають недоговороздатним, розраховують, що наступний український лідер буде зручнішим і погодиться на ті умови, які узгодять між собою Путін і Трамп.
Але тут є дві проблеми.
По-перше, немає жодних гарантій, що Трамп і Путін узгодять щось між собою. Кожен із них дбає лише про власні інтереси.
По-друге, щоб в Україні з’явився "свій Гаха", потрібно створити відповідні умови.
Перед тим як на чолі Чехословаччини опинився Гаха, Німеччина здійснила кілька стратегічних кроків для її послаблення.
Перший крок – аншлюс Австрії. Чехословаччина мала оборонні укріплення лише на кордоні з Німеччиною, а не з Австрією. У Празі не вірили, що Австрія так легко капітулює, і прорахувалися.
Аналогічний момент у російсько-українських відносинах – це 2020 рік, фактичний аншлюс Білорусі.
Другий крок – внутрішня дестабілізація. Гітлер перетворив частину чеських німців на відвертих прибічників націонал-соціалізму. В Україні такої соціальної чи національної групи немає. Але Путін буде намагатися розколоти українське суспільство та змусити повірити, що капітуляція – єдиний вихід.
Третій крок – знищення оборонного потенціалу противника. Анексія Судет позбавила Чехословаччину значної частини її військової промисловості.
Путін теж прагне до цього. Він хоче не лише домогтися демілітаризації України, а й знищення нашого військового виробництва та зупинки постачання західної зброї. Це його варіант анексії Судет.
І лише коли всі три фактори зійдуться – плацдарм у Білорусі, внутрішня дестабілізація України та ослаблення нашої армії і, помножені на втому українців від війни чи страх перед її повторенням, – тільки тоді у нас може з’явитися свій Гаха.
До цього часу можна намагатися змінювати одного українського президента за іншим, але серед них Еміль Гаха так і не знайдеться.