Курська операція: чи зможе Україна утримати позиції
Друзі, щодо ситуації Курської області. От чесно, важко писати. Обстановка… вона динамічна. Надто. Тут немає такого, як на Донбасі, просунулися у селищі на 200 метрів, потім відступили, зайшли з обох боків, повернули позицію. Динаміка інша, підрозділи переміщуються активно, у кожного свій бій зараз чи був годину тому. Просто машиною їхати на позиції і влетіти навіть не у засідку, а у табір противника – нікого цим не здивуєш. І навпаки – також часто. Отже, я краще розповім, як воно тут виглядає. А загальну картину дам коротко. Велика карта вже тиждень практично не змінюється.
Вони самі собі встановили дедлайни то на 1 жовтня, то на 17. Очистити область від нас. З цим зрозуміло, ці дедлайни вони провалять. Якщо говорити про серйозну можливість вичавити нас із Курської області – це жовтень та листопад. Для цього стягують сили, резерви, переважно піхоту та танки. Нині за оцінками експертів тут противника близько 40 тисяч. Мої вважають – вже близько 55 тисяч.
Тяжко, насправді тяжко. Проти нас незнання місцевості. Вони вдома, хоч як не крути. Ми сміялися і користувалися їхніми проколами в орієнтуванні, коли вони губилися на Київщині, пам'ятаєте? Ну тепер ми у цій ситуації. Погане знання місцевості проти нас. У Плеховому, Бірках та Спальному відчули це повною мірою. У Спальному втратили пацанів. У противника дуже добре поставлена аеророзвідка. У повітрі постійно щось висить. "Суперкам" чи "Зал".
За штурмами. Нічого нового винайти неможливо. Буває нахабно на техніці десант намагається увірватися на околицю селища та зачепитися за хати. Гарна мета, але буває проскакують. Найчастіше та ж тактика, що у Часовому Яру та Торецьку. Просочуються малими групами, іноді на стартові штурмові позиції. Ближче до нас. І звідти вже ривок до позицій. Тут реально кукурудзяні джунглі, ними просочуються. Можуть цілий день по одному у цю кукурудзу лізти, там же сплять, а вранці вискакують на нас уже гуртом.
По обстрілу – накривають з усього. Про КАБ навіть говорити не варто, самі розумієте. Криють за принципом "вогняний вал". Тобто у них вихідна позиція проста – у зайнятих нами селищах їх мирних немає і не може бути. Тому можна рівняти із землею все. Ствольна працює теж активно. Як і наша. Викотилися, відпрацювали та втекли. Зважаючи на те, що у повітрі постійно щось висить, неприємно. Підключаються реактивні системи залпового вогню. Морпіхи активно та грамотно використовують танчики. Взагалі грамотно воюють, це найкращі частини, що мають. Зіткнулися ще на Торецьку з ними, тепер тут.
Окремо хотів згадати про наших. Тут воюють амністовані, пам'ятаєте за програмою Мін'юсту набирали. Легкі статті, добровільне бажання на фронт, амністія. Нормально воюють. Теж різні, звісно, але занепадання не зустрічав. Без претензії. Їх дуже легко дізнатися навіть під час переговорів щодо рації. Характерний сленг, звісно. Так, з раціями та зі зв'язком погано. Перше – дуже потужно глушать. Що далі від нашого кордону, то сильніше. Плюс, рації іноді потрапляють до противника, переговори слухають, але нічого нового, звикли. Ми, до речі, навчилися користуватись інтернетом на їхній території. Як не скажу, але навчилися.
Загалом, війна, як скрізь. Навіть противник місцями знайомий по Донбасу. Але зі своїми нюансами. Проти нас незнання території і все-таки чинник, що тут їхня земля. За нас – розуміння, що якщо вже без бійки з вогненними валами, КАБами та артою не обійтися – краще це робити у Курській, ніж у Сумській області. У плани командування ми не присвячені, але якщо хочемо тут затриматися надовго – треба закопатись у землю.