"Краще без інтернета, зате з Росією": куди котиться ОРДЛО
Сьогодні трошки цікавих та позитивних новин з ОРДЛО. Знаєте, будь-яка інформаційна чи масова подія в ОРДЛО завжди цікава, бо це завжди привід для аналітики, досліджень соціуму, наприклад, в частині його політичного, психологічного стану, продовжити препарувати війну, – пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".
Особливо цікаво, якщо якась подія має соціальний характер, тобто стосується або задіює велику кількість населення. Отоді можна побачити страхи, очікування, сподівання, надії, розпач… населення фонтанує емоціями та не стримує себе у коментарях.
Що цікаво, в ОРДЛО події військового характеру, наприклад, обстріл, наступ, відступ не призводять до соціального чи інформаційного резонансу.
Трошки більше обговорюють події кримінального характеру, особливо, якщо з трупами чи жертвами, то про це будуть говорити впродовж тижня.
А ось події комунального характеру, які пов’язані з життєдіяльністю міста, суспільства та людини, оце крику буде стояти… вірніше, в ОРДЛО зараз такі часи, що ці найактуальніші теми обговорюють кожну годину, день, час, повсякденно, повсякчасно, безкінечно. Бо комунальні проблеми в ОРДЛО тільки зростають.
Окупація відкинула ОРДЛО подалі від цивілізації, життя. Ну, ще не в печерний вік, але швидкість, з якою неОРДЛонтальці туди біжать, вражає.
Навіть шахти, якими так пишалися мешканці Донбасу росія довела до стану копанок.
В ОРДЛО вже майже зникли медицина, культура обслуговування та сервіс, на ладан дихає вода, світло та інтернет.
Медицина в ОРДЛО, це фактично сукупність усіх факапів, по яким можна зробити багато підсумків. Й якщо щось ще підлатують, підмазують, прикрашають, щоб тлін та деградація не кидалися в очі, то проблеми в медицині тільки накопичуються. Більшість мешканців ОРДЛО, які 2 0214 році могли дозволити собі державну та приватну медицину, вибір між якістью, цінами різноманітних медичних закладів, зараз пишуть номерки на руці та місяцями стоять у чергах до лікарів-гастарбайтерів, яких привозять в ОРДЛО з півночі росії.
Дороги окупанти латають тільки центральні, бо ж по них їде їх техніка, то це збереження та покращення військової логістики, а не "забота о людях".
В ОРДЛО наразі більшість людей без критичного мислення, то допетрати, для чого окупанти будують дороги, люди не в змозі. Вони радо машуть окупантам, які везуть дорогами ОРДЛО зброю, не розуміючи наслідків, що вони є просто щитом для російських військових.
Окрім доріг, в ОРДЛО росіянам більш нічого не потрібно. Тому світло по годинах, то як непогода, то люди звично закуповують пальне для генераторів, бо знають, що світла не буде, бо то гілки впали й нікому прибрати, то стовп вітром завалило, бо згнив.
В ОРДЛО ще дерев’яні стовпи. До 2014 року почали заміну на бетонні, але не встигли, Донбас "звільнили" "асвабадітілі", які пообіцяли життя пабагатому. То з багатств у проросійських мешканців ОРДЛО лише мрії. Мрії, що колись, колись, колись в майбутньому вони будуть жити багато, а поки, ниють у соцмережах, клянуть місцеву владу й комунальні служби, то "света нет, так как ветер, дождь, снег, хорошая погода".
З водою на Донбасі завжди було погано. Бо ж "лучшее в мире советское правительство" й "гении" радянської інженерії набудували тут чорт знає шо без прорахунків та розрахунків.
До 2014 року німці та, от не пам’ятаю, хто ще приймали участь, зробили сучасний аналіз та в рамках програми ТАССИС було прийнято рішення надати європейську допомогу східним містам України, у вигляді постачання сучасних станцій з очищення води.
Трошки не встигли європейці, обладнання "зависло" у портах Одеси, а тут "асвабаждение" зі своїми "асвабадитилями". На цьому й усе. "Багатая" росія, сказала "денег нет, но вы держитесь" й поставила на Донбасі танки.
Проросійські мешканці ОРДЛО чекали, що росія їм відбудує водогін. Чекали на нано-технології, срібно-космічні очищення, нано-луч, який один-два тижня й все полагодить, розмов та мрій було багато.
Ні, дійсно, росіяни побудували водогін Ростов-Луганськ, але це не точно, бо йде той водогін не з Ростова, а десь з-під Новошахтинську, й несе на Донбас "очищені" води з шахт. Бо особливо ніхто того проєкту не бачив, тільки траншею, яку вели біля траси Ростов-Довжанськ.
Водогін помпезно відкрили, хоча й великим запізненням. Знову ж таки, люди очікували якихось рожевих однорогів, які відрами будуть носити їм джерельну, лікувальну, можливо навіть "Моршинську" прямо до кранів, але водогін тихо закрили, бо аварії.
Аварії на водогоні продовжуються, бо ж його треба міняти не тільки центральний, а й усі розгалуження по містам. То вода в них так само по годинах, як й світло.
90% новин з ОРДЛО, це новини про кількість аварій у комунальній сфері. Такого ту не було навіть за часи зашкарублого комунізму.
Люди вже з сумом пишуть, що втратили надію пожити у сучасному світі цивілізації, де душ, вода, світло, сервіс, пошта й інші блага, які "чуждые скрепным русским людям".
Оце українські хакери зламали інтернет в ОРДЛО, чим викликали там шалену паніку, бо перестали працювати не тільки новини, офіційні сайти та побутові чатіки, а й термінали у магазинах, банках, системи "республіканського" сервісу.
Паніка, яка накрила "ненавидимий прокуратором город" ой, нарід Донбасу, це просто мед, та ще й ложкою, бо дізналася, чого бояться "граждане народной республики".
Нано-технологічної, процвітаючого "республіки", де усі живуть пабагатому!
А бояться вони – бо вже ж розуміють, куди вступили й це не коров’яча купка – залишитися в гетто без усілякої надії на цивілізаційні блага.
Он, як? А як же ж, "назад в ссср"? Там же не було мобілок, інтернету, обезболюючих в стоматології, онлайн банкінгу та сервісу. Навіть туалетного паперу не було, технологію його виготовлення завезли в срср з США, бо світ не міг дивитися на совето – неандертальцевів, які витирали сраку лопухом; бо якщо газетою – це вже було пабагатому.
Хоча, тут є нюанси. Заради перемоги росії, мешканці ОРДЛО згодні без світла, й без газу, й без грошей, й без інтернету, бо не дай боже через онлайн сервіс їх зроблять геями чи порахують їх гроші.
Що цікаво, от мене здивувала спрямована акція інформаційно-суспільного тиску в соцмережах, де одразу багато людей, а можливо ботів, почали писати "лучше без интернета, зато с россией, Европа хочет нас заставить перейти на цифровую валюту". Треба дослідити це питання, бо воно якось злякало саме росіян.
А наші українські бійці інформаційно-хакерного фронту нагадали ОРДЛО, що Луганськ – це Україна. Така яскрава заставка світилась на їх "лайнонеті" кілька днів чим дуже дратувала мешканців "ригспублік". Й це ще одна показова риса суспільства в окупації.
Будь-які негаразди в ОРДЛО й там співають асану путіну. Інколи клянуть призначену путіним владу колаборантів, але без особливого ентузіазму, бо розуміють, що це пішака в російській грі. Пишуть листи-звернення то путіну, то в спортлото, навіть в Гаагу писали, бо ж "геноцид". Що ж, блажений, хто вірує.
Але є те, що єднає усіх "наварасів". Звісно ж це ненависть до України. При слові "Україна" критичну більшість мешканців ОРДЛО починає накривати ненавистю, аж трясе.
Згадувати "а вот при Украине жили лучше", це 100% потрапити на підвал, тобто у катівню.
А ось звинувачувати Україну у всіх бідах, це "быть патриотом Донбасса".
Вони усе розуміють, але продовжують гру, насичують свій симулякр "путин не знает о наших проблемах, иначе бы он, как рыба об лед разбился, а для нас все сделал и все починил, и всех бы расстрелял".
Але, але, але є те, чого мешканці ОРДЛО бояться ще більше, ніж втратити інтернет та залишки цивілізації й повернутися у глухий радянський союз зразка 30-років. Як на мене, це логічний страх, бо щури завжди знають, де зробили шкоду.
Так, критична більшість мешканців ОРДЛО дуже бояться програшу росії й повернення України на свою богом дану землю. Вони женуть від себе цю думку, але кожен прораховує для себе варіанти. Найбільше популярний варіант "а что они нам сделают, достанем свои украинские паспорта и будем жить, как раньше, даже еще лучше, Украина нам же будет должна и будет выплачивать и отстроит здесь все".
Що ж, дурень думкою багатіє, а "новорос", як віслючок, бежить за своєю морквиною-мрією.
Взагалі, я дуже боюся, якщо щось ламається, а тут зраділа, коли побачила паніку від зламаного "ригспубліканського" інтернету. Особливо мені сподобалося: Луганськ – це Україна!