Нам важливо, щоб Росія виснажилася швидше

Вважаю, що найголовнішою зброєю для демократичного світу є реальне протистояння диктатурам у майбутньому, тому що це боротьба на майбутні десятиріччя. І Україна – це тільки фрагмент цієї боротьби

І навіть якщо ми уявимо, що українська держава зникне з політичної мапи світу, це не означає, що боротьба демократії та диктатур закінчиться на цьому. Навпаки, вона продовжиться ще з новим імпульсом. Я думаю, що це всі в демократичному світі прекрасно розуміють.

Тому так важливо, щоб Україна в цій війні не програла, щоб вона на політичній мапі світу залишилася, щоб демократії довели, що сама ідея ревізії міжнародного права і ревізії права інших країн мати свій власний політичний і цивілізаційний вибір не може бути акцептована тими країнами, які самі цей вибір роблять.

Але разом із цим ми маємо усвідомлювати, що війна відбувається на кількох фронтах одночасно.

Є військова агресія Росії проти України, і не тільки Росії проти України, тому що, повторюю, Україна - це тільки фрагмент цієї історії. Ми вже маємо війну на Близькому Сході, ми маємо війну в Сирії, яка триває. Я думаю, протягом наступного часу, якщо триватиме російсько-українська війна (а політичного рішення цього конфлікту в найближчі роки не передбачається), будуть нові, не менш драматичні та трагічні війни в різних куточках світу. Оскільки Третя світова війна як війна з обміном стратегічними ядерними ударами поки що неможлива для сторін, вони працюватимуть шляхом таких от локальних конфліктів із винищенням сил противника по всьому периметру, де ці сили можна винищити. І Україна, знову-таки повторюю, є частиною цього глобального зіткнення.

Але є і боротьба економічна. Фактично Захід нічого не може зробити в ситуації, поки він тісно економічно пов'язаний з такими країнами, як Китайська Народна Республіка. Тому що, коли Захід запроваджує санкції проти Росії, яка сама по собі вже є проксі-силою Китаю, коли Захід хоче зупинити війну на Близькому Сході, знаючи, що терористичні організації підтримує Іран, а Іран є проксі-силою Китаю, і коли західний добробут залежить виключно від того, якими будуть стосунки з Китаєм, і ніхто на Заході не хоче погодитися з бодай 10-річчям бідності та соціальної неврівноваженості в усіх країнах Заходу, якщо вони відмовляться від торгівлі з Китаєм, то або багатство, або перемога над диктатурами. Та й не можна щось зробити відразу, і це треба чітко усвідомити.

Є боротьба на електоральному фронті. Диктатурам набагато легше перемагати на електоральному фронті, ніж демократіям.

Люди у демократичному світі хочуть чистоти процедури. Диктатури чистоти процедури не хочуть, вони хочуть результату і вони перемагають і перемагатимуть.

Тільки останнім часом ми бачили успіх Росії у Республіці Молдова. Цей майже програш європейського референдуму в ситуації, коли він мав бути точно виграний, коли Молдова отримала шанс європейської інтеграції, якого вона б ніколи не мала, якби не війна Росії з Україною, і половина її населення, більшість населення на самій території Молдови проти європейської інтеграції - що там говорити?

Перемога грузинської "Мрії" в Грузії — очевидно, перемога на електоральному фронті, перемога Китаю на Мальдівських островах, що фактично вигнали індійський флот з тієї території, зменшила шанси Сполучених Штатів на воєнне партнерство з Індією в Тихому океані й на результативність цього партнерства. Перемога Китаю на президентських виборах на Шрі-Ланці — очевидна перемога Китаю, і це знову-таки зменшує можливості Сполучених Штатів і їхнього впливу в регіоні, який в 100 разів більш важливий для Америки, ніж 150 україн.

Нічого, вони спокійно програють і будуть програвати. Тому що вони не розуміють суті того, що відбувається з погляду електоральних процесів і можливостей Китаю як їхнього важливого економічного партнера витрачати гроші на такі речі.

Я вже не кажу про Європу. Ми говоримо весь час європейцям, що ми їх захищаємо, що ми стоїмо на сторожі країн-членів НАТО. Я завжди заперечую ці тези й кажу, що ми нікого не захищаємо. До Риги з Москви ближче, ніж до Києва. І Латвія, і Естонія, і Польща мають власні кордони з Російською Федерацією. Якби Росія хотіла, вона б туди напала все одно.

Але ми захищаємо ці країни інакше. Ми захищаємо ці країни, фактично створюючи реальну демонстрацію зменшення впливу Російської Федерації на Європу.

Якщо Росія виграє, то очевидним чином Росія отримає можливість електоральних перемог всюди, де знайдуться сили, які намагатимуться говорити з Росією абсолютно іншою мовою. І, до речі, успіх ультраправих і ультралівих сил в Європі останнім часом демонструє, що Москва діє дуже ефективно. Поки ми з вами проводимо конференцію у Відні, прем'єр-міністр Орбан, колишній федеральний канцлер Шредер, інші провідні політики, які звикли розуміти Володимира Путіна, сидять на представницькій конференції у Швейцарії. Спікер швейцарського австрійського парламенту від ультраправих зустрічається з прем'єр-міністром Орбаном, а лідер партії, яка перемогла на парламентських виборах в Австрії, підписує з прем'єр-міністром Угорщини спільну декларацію про взаємодію в Європі. Це вам не демонстрація перемоги? Тільки однієї з перемог, далі буде більше. Чим далі ми будемо програвати на фронті, тим більше буде у Росії перемог.

Я вже не кажу про пострадянський простір. У 2022 році, коли Росії не вдалося "розв'язати проблему за три дні", її вплив на пострадянський простір зменшувався на очах. Зараз він збільшується на очах. Це видно по країнах Центральної Азії, це видно по країнах Кавказу.

І так буде, якщо Росія продемонструє своїм сусідам, що відмова від інтеграції з нею – це провал, це руїна, це демографічна, економічна і соціальна криза. Україна стала прекрасним, ідеальним полігоном для демонстрації того, що таке непокірність російським бажанням. І, звичайно, якщо вона наступні 3, 5, 7 років буде таким полігоном, ви можете бути впевнені — Росія буде гегемоном пострадянського простору, а після остаточного знищення української державності стане гегемоном Європи.

І для цього не потрібно економічно бути сильною. Російська імперія ніколи не була економічно сильною. Просто коли "казак" приходить до Парижа, ти визнаєш, що це сильна держава і що вона має визначати правила гри на Європейському континенті.

Ось чому ми маємо запобігти. Ось про що ми маємо говорити з нашими партнерами. Я, до речі, вважаю, що це абсолютно справедливо, що вони наші партнери, а не наші союзники.

Якби ми хотіли, щоб вони були нашими союзниками, ми б хотіли до НАТО не після того, як на нас напала держава, яка завжди була найближчою державою для переважної частини наших з вами мудрих співвітчизників, а до того, як вона на нас напала.

Не треба шукати союзників після того, як той, кого ти вважав братом, виявився тобі ворогом. Так не буває. Отак "пропєтлять" жодному народу в історії ще не вдалося. Можна "пропєтлять" тільки дорогою до могили. Так що я думаю, що наша задача – це використати розуміння партнерами ось тих, я б сказав, порушень міжнародного права, руйнування людяності, яке відбувається на нашій землі за допомогою російської агресії, щоб зберегти свої державні та національні можливості на майбутнє десятиріччя.

І завжди пам'ятати дуже просту річ. Навіть якщо ми зможемо якимсь чином закінчити цю війну - а кожний новий рік війни буде роком нашого програшу, щоб у вас не було жодних сумнівів, - ми будемо виснажуватися і нам буде просто здаватися, що Росія виснажується також, але нам важливо в будь-якому разі зробити так, щоб Росія виснажилася швидше. І це теж питання до наших союзників, щоб вони розуміли, що ми маємо бути завжди підтриманими. Маленька фрустрована 30-мільйонна країна не може виграти у 130-мільйонної, яку підтримує Китай, якщо не буде реальної підтримки Заходу.

Але навіть якщо ця підтримка буде, навіть якщо війну вдасться зупинити, навіть якщо російські та українські війська врешті-решт зупиняться на лінії зіткнення, навіть якщо будуть ухвалені рішення, які дозволять нам стати частиною євроатлантичної спільноти в майбутньому, пам'ятайте, що ми знову будемо воювати на електоральному фронті на перших виборах. І не думайте, що ми приречені на виграш. Швидше за все, після війни, коли більшість нашого населення буде жити у відомій парадигмі "ліш би нє било войни", "тільки щоб нової кризи такої не відбулося", ми можемо очікувати нового програшу і нового геополітичного розвороту, який зараз здається абсолютно неможливим, але буде можливий через 24 години після того, як замовкнуть гармати.

І ми вже з вами маємо до цього готуватися. Бо виграш у війні може абсолютно чітко означати програш у мирі. І коли ми дивимося в бік Тбілісі чи в бік Кишинева, до речі, де теж була війна у 90-ті роки, і здавалося, що Молдова ніколи не буде в орбіті російського впливу, ми маємо розуміти, що таке майбутнє, якщо ми зараз про нього не подбаємо, може очікувати й на нас.