Вікно можливостей для нас відкриється, і це буде раптово й неочікувано
Останнім часом від багатьох людей, які звикли віддавати свій час на те, щоб змінити країну на краще, чую, що зараз нічого не можна зробити. Нема інструментів, важелів, інтерфейсів.
Це їх страшенно пригнічує.
На жаль, часом так буває, що всі інструменти, важелі, інтерфейси зникають.
І нічого не можна зробити, настає завмирання часу, коли не бачиш в плині часу точок зміни, якихось подій, що варто очікувати, за що можна зачепитися і туди тягнути.
Людина звикла структурувати час подіями, і завмирання часу важко пережити. Я пам'ятаю це відчуття і в радянські часи, і періодично в незалежній Україні.
Щоб подолати це відчуття, є два напрямки дій, не взаємозаперечні.
1. Робити щоденно те, що треба робити.
Завжди щось знайдеться. Завжди є люди, які потребують допомоги. Завжди є сміття, яке треба винести, і щось, що треба полагодити.
"Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися" (Віктор Франкл).
2. Коли нема точок дотику до змін — збільшуйте свою спроможність. Будуйте мережі, кристалізуйте ідеї, готуйтеся. Вікно можливостей відкриється, і це буде раптово й неочікувано.
У 1978 році Лєшек Бальцерович з колегами почали готуватися до реформ у посткомуністичній Польщі, усвідомлюючи, що в найближчі кілька десятків років комунізм не впаде, тож ця робота "в стіл", без будь-яких сподівань на практичне застосування. Комунізм впав у 1989.
Ми не знаємо, що станеться й коли. Ми знаємо лише те, що ситуація нестабільна. А значить, за обрієм є зміни. Ми просто їх не бачимо. Поки що.
Робімо сьогодні те, що треба сьогодні, та збільшуймо свою спроможність до завтра, якого ми не знаємо.
І ще одне. Життя людини коротке й не дозволяє побачити великі зрушення, бо довжина їхньої хвилі перевищує тривалість життя. Люди завжди вміли якось давати собі з цим раду. Люди завжди саджали дерева, плодів яких вони знали, що не побачать. Але іноді довжина хвилі скорочується, і нині такий час. Ми ще все встигнемо побачити.