Не хочу бути снарядом в руках Кремля, тому поїхала з Донбасу - Степова

Переселенці - це не тільки зламані долі і додаткова стаття видатків у державному бюджеті. Це ще й тема, на якій посилено піаряться політики всіх рівнів і мастей. А у найближчому майбутньому це ще й потужний ресурс для проросійських реваншистів, який, цілком можливо, зможе занести їх прямісінько у владні кабінети на Печерських пагорбах. Як саме - у продовженні інтерв’ю UAportal розповіла письменниця, переселенка з Луганщини Олена Степова.

- В одному зі своїх блогів, які публікуються у ряді ЗМІ, ви побіжно згадали про те, що вже створені схеми задіяння псевдопереселенців у майбутніх виборах. Поясніть, про що конкретно йдеться. У чому полягають ті схеми?

- Кожен переселенець має право звернутися до відділу ведення Державного реєстру виборців та поновитися у виборчих списках за адресою, де мешкає. І впродовж останнього місяця-двох по містах почалося стрімке збільшення кількості таких поновлень саме серед переселенців, які тут не живуть і не працюють. Їхні діти тут не навчаються. Вони не мають договору оренди на житло, але мають довідку ВПО – і на основі цього поновлюються у списках на вибори.

Інакше кажучи, багатомільйонний Донбас спокійно розшарюється по Україні і формує псевдовиборчі громади з виборчими списками. "Своїх" членів виборчих комісій, які працювали ще на Донбасі, поновлюють і партії. Тобто тягнуть їх сюди. Це вже схеми.

Багато з цих людей мають стосунок до партії "За життя!", до Блоку Юлії Тимошенко. І планують стати членами виборчих комісій від цих партій у мирній частині України, за допомогою довідок ВПО та відсутності змін у виборчому законодавстві, які треба було приймати в умовах окупації та агресії.

А як у нас на Донбасі члени виборчих комісій формують вибори - ви в мене краще не питайте. Я свого часу балотувалася в народні депутаті. І результати виборів, проценти кожного кандидата я знала за місяць до голосування, коли у міськвиконкомі зібралися члени комісій і розподіляли, хто з кандидатів скільки відсотків отримає і хто з нас переможе.

- Наскільки інтенсивно цей процес проходить зараз?

- Десь з місяць ми це спостерігаємо. По своїх громадах району, де мешкаю, я вже бачу з тисячу новоприбулих осіб, які поновлюються в списку виборців.

Процес тільки розпочався. І коли будуть сформовані виборчі дільниці, від кандидатів у президенти будуть запропоновані у комісії саме переселенці – умовні, ви ж розумієте. Таким чином, ми отримаємо у тому ж Каневі виборчу комісію, що, скажімо, на 80% складатиметься з "понаїхавших". То яким буде результат виборів на цій дільниці? "За життя"?..

Я хочу чесних виборів. Розумієте? Бо вибори - це ще один фронт. Бо мова не про те, аби просто віддати голос. Мова не про симпатії чи антипатії до того чи іншого політика чи партії. Мова - про те, щоб або вибороти країну - або знову потрапити в окупацію.

Чому тут не можна було нас, переселенців, розмежувати? Щоб біженці, які виїхали і живуть на підконтрольній території постійно, мали право поновити свої права. А ті, хто лишається в окупації, хай приїжджають по свої пенсії, хай дивляться, що ми тут не голі-босі, як їм розповідають, а нормально живемо і розвиваємося. Але нехай не голосують!

Їхні права треба призупинити до кінця війни. Хочуть голосувати? Тільки у своєму місті. Тільки коли там буде прапор України. І тільки коли мій Свердловськ буде вже Довжанськом нарешті.

Я свого часу виїхала, бо маю двох доньок. І коли я вперше побачила у нас у місті чеченців, коли побачила, як вони по жінках наших очима водять – у мене в середині все похололо від жаху.

Я думала про майбутнє. Хтось - не думав і лишився. Буває. У кожного з нас – своя доля. У кожного – свої "свої". Я це зрозуміла вже дуже давно. Я вже звикла і до образ, і до погроз, навіть до заздрощів, бо мені ж "везе".

Дійсно, то ж велике "везіння" - виїхати, кинувши все, а далі дивитися, як твоя кума-подруга, з якою ділили колись останнє, хижо тягне твої речі з твоєї хати. Як б’ються твої сусіди за твоє майно, як тягають одне одного за чуби, як репетують "моє!" на те, що ти колись з любов’ю купувала для своїх близьких. Як викопують посаджені тобою на подвір’ї троянди - під цинічне "Тебе ж уже ничего не нужно" у телефонну трубку... Ось як виглядає "везіння" на думку тих, хто на переселенців дивиться очима ЗМІ та міністрів. А ми лиш сміємося, що везе тому, хто везе - і рухаємося далі.

Але саме через це переселенці у руках популістів різного гатунку перетворюються на важіль політичного тиску на владу.

Читайте також: Путін провалив один план в Україні, але вже зробив нову ставку - відомий волонтер

- Та схема задіяння переселенців у виборчому процесі - наскільки серйозні наслідки може мати для країни?

- Якщо не покласти край такому масштабному поновленню прав на вибори – ми фактично дамо Донбасу право голосу. А я – проти цього. Хоча я сама з Донбасу. Але якщо постане питання рівності прав і разом з псевдо-переселенцями права голосу позбавлять і мене – я згодна, аби не дати шансу проросійськими силам перетворити Україну на суцільний Донбас.

Я не згодна, щоб Донбасу у тому стані психологічного терору, маніпулювання і популізму, в якому він знаходиться, дали можливість перетворитися на політичний інструмент. Бо це може зруйнувати Україну.

- На жаль, мова йде не тільки про політичних популістів. Донбас – то ще важіль впливу і для Кремля теж.

- Безумовно. А я не хочу бути навіть маленьким снарядом у руках Кремля. Тому я поїхала з Донбасу. Хоча легко могла продовжувати займатися там бізнесом. Кролів би у мене купували все одно! Але я розуміла: кожен мій крок там – це допомога окупанту.

Тому використання дійсних біженців та псевдо-переселенців, тобто мешканців окупованих територій, для формування виборчих важелів впливу на Україну та утворення фактично внутрішнього тиску, ми маємо зупинити зараз. Бо завтра вже може бути пізно.

Я нічого не маю проти права на свободу вибору. Але в умовах війни звуження деяких прав - виправдане. Голосувати мають право виключно люди, що мешкають на підконтрольних Києву територіях. Бути у виборчих комісіях - і поготів.

Вибори в умовах війни - це фронт. То чому він оголений?

Я проти того, що європейські гроші, які виділяють інші держави для допомоги переселенцям, непрозоро використовуються і, зізнаємося нарешті, просто не доходять до переселенців, яких я, як і себе та свою родину, вважаю біженцями від терористично-окупаційної загрози.

Я проти переселенців, які луплять касками по бруківці і вимагають квартиру у Києві, тоді як дуже багато квартир пустує у Вінниці, Умані, Черкасах, у райцентрах, у селах. Я проти допомоги переселенцям на законодавчому рівні у придбанні первинного житла, якщо можна використати за бажанням держави і вторинне.

Я проти рівних прав для оцих потворних ВПО, бо серед них є як реальні біженці, так і ті, хто має право на соцвиплати, але живе в окупації.

Читайте також: Там зараз коїться страшне - Ігор Козловський про Донбас і те, як його повернути

Я вже навіть в Каневі бачила "переселенців" з Криму, що отримували пенсію, бо їх так навчили донбасяни. Українські паспорти вони не здали окупаційній владі, але отримали російські. Скільки їх таких? Адже і на Донбасі в окупаційній зоні люди вже отримали "паспорти" "Л-ДНР", хоча мають і українські. Ця маленька синя книжечка, за яку одні українці гинули, для інших - всього лиш папірець, який дає рівні з рештою громадян права на пересування, безвіз, вибори, виплати...

Тому мені хочеться, аби було якесь розмежування у використанні наших ресурсів. Я не хочу, щоб людей з Донбасу використовували популістичні прокремлівські сили та спрямували на повалення проукраїнської влади та заміни її на проросійську.

До речі, ви знаєте, що ці прокремлівські сили вже зараз обіцяють, що коли закінчиться війна і буде офіційно заявлено, що це була громадянська війна, то ті, хто мешкає на Донбасі, будуть визнані постраждалими від агресії Києва і отримають компенсацію?

- Он як?..

- Так. І люди на слово "компенсація" летять, як мухи на гі*но та без вагань і сумнівів виконують усе, що їм велять, аби "наказать Украину".

А ми коли виїздили на початку війни з Донбасу – не чекали від України жодної компенсації. Хоча мені дуже хотілося, щоб держава мене захистила. Це правда. Я хотіла впасти в надійні долоні. Бути захищеною.

І небо таки виконало моє бажання. Бо оті всі люди, які мені допомагали – то українці, громадяни України, навіть, якщо мешкають вони за кордоном. То мої крила! То крила нашої армії! То крила нашої країни!

А держава… Ми самі повинні її налаштувати. І ми потихеньку це робимо.

- Поки не дуже добре вдається, на жаль…

- Так. Поки вдається не все. Але те, що робиться в умовах війни, те, як змінюються люди, дає надію та впевненість - нам все вдасться. На жаль, багато хто вимагає змін від держави, але не змінюється сам. "Я проти корупції, але якщо що - кум все порішає". Ось що нас вниз тягне!

Так само, як і гра популістів у те, що хтось може бути рівніший над рівними.

Читайте також:Путіна вже вважають зрадником: як закінчиться війна на Донбасі

- Говорите про щось конкретне - чи загалом?

- Свого часу Юля Тимошенко наробила нам великої шкоди, коли зробила одних людей трошки "рівнішими" за інших. За Конституцією у нас усі рівні. Але є ще закон про престижність шахтарської праці, який шахтарів робить трохи вищими за вчителів, лікарів чи агрономів.

Вчитель, наприклад, з Волині, який, можливо, вчив тих самих волонтерів чи добровольців, отримує пенсію на загальних умовах, а шахтар з Донбасу – 80% від своєї шахтарської середньої заробітної плати. Тому вчитель має 3 тисячі, а шахтар – 15 тисяч гривень пенсії. При тому, що ті ж шахтарі, але з Волині, так само тяжко працювали, але не отримували по 50 тисяч зарплати. Бо Волинь ніколи не дотувалася з бюджету так, як дотувався Донбас.

Ви ж не думаєте, що то Ахметов зі своєї кишені платив шахтарям такі зарплати? Нагадаю: до війни зарплати шахтарів на шахтах ТОВ ДТЕК сягали від 15 тис. (поверхня) до 50 тис.грн (прохідка та добича)? І ці гроші платили їм ми. З дотацій та держбюджету. Крадучи у інших галузей. Відбираючи у сіл та райцентрів.

І все - задля того, щоб Донбас був керованим і за першим покликом Ахметова тягнувся у Київ "стучать касками по мостовой"...

Що маємо у результаті? Мої сусіди, які все життя "животіли" на 15-50 тисяч гривень і мають по 15 тисяч пенсії - ненавидять Україну, бо "Донбас всіх годував".

До речі, про те, що ці підвищені пенсії донбаським шахтарям, обкрадаючи лікарів, вчителів, агрономів, вчених, дала Юлі - ніхто і не згадує. Популярності на Донбасі їй це не додало. Натомість таке популістське витрачання державних грошей призвело до того, що одні рівні почали вважати себе надрівними - настільки, що навіть покликали війну, аби знищити державу, яка їм дала соціальний захист...

- Вони ж хотіли пенсій і зарплат, "як у Росії"...

- До речі, у Росії пенсії для шахтарів розраховуються за тією ж формулою, що і для всіх інших. Нема там ні "престижності", ні "гірського закону", що дає усім пенсіонерам-шахтарям на Донбасі право отримувати безкоштовне вугілля. А селяни отримують безкоштовне вугілля чи газ?.. Отож-бо, рівні над рівними, рівніші над рівнішими...

І я не проти того, щоб ці люди отримували пенсії. Я проти такої вибіркової вищості одних над іншими. Бо там, де існує різниця між рівними, рано чи пізно з’являється право на ношення полосатих ганчірочок на хвостиках. А далі людям з полосатими ганчірочками на хвостиках раптом всі інші мусять поступатися дорогою. А я - проти цього.

Це дуже важкі питання. Але для мене найболючіше зараз питання державної безпеки. Багато речей ми просто не можемо відслідковувати. Однак у нас є ціле міністерство, яке повинне перейматись і цим.

Натомість, як я бачу, його робота більше спрямована на "освоєння грошей", ніж на реальну роботу.

Тому - знову "ніхто, крім нас". На усі ці випадки мою увагу звертають ось ті справжні біженці, які тихо, самі, не вимагаючи ні у кого нічого, облаштовують свою нове життя й радіють йому.

І я просто хочу, щоб ці проблеми бачили люди. Якщо вже міністри "осліпли".

Я впевнена, що, проговоривши усе це, суспільство активно включиться у процеси допомоги, розмежування, прийняття законів - і міністрам по загребущим рученятам надає, і виборчу окупацію зупинить.

Наразі я просто звертаю увагу на те, що через поновлення переселенців у виборчих правах у місцевих громадах ми ризикуємо, що проросійські партії все ж зможуть зламати хребет проукраїнським силам, кинуть великі гроші на те, аби просто сфальсифікувати вибори.

У нас збираються забрати право обирати. У нас хочуть відібрати країну. Не війною, а ось так, через вибори. Скориставшись нашою байдужістю, відсутністю знань, нехтуванням безпекою.

Читайте також: Ми отримаємо жах, як на Донбасі, якщо не звернемо увагу на одну річ - Ігор Козловський

- Вважаєте, маємо нарешті і в тилу зрозуміти, що йде війна - і жити, виходячи з цього розуміння?

- Так. Подивіться на Ізраїль, на те, скільки там заходів безпеки. Нам треба йти таким шляхом. Наявність металошукачів у школах чи супермаркетах - це про безпеку, а не про порушення прав.

До речі, у 2014-му році у нас стартувала антитерористична операція. Ось чому нас повинні були визнати біженцями від терористичної загрози, яка досі висить над нашою країною. Не забувайте, в ОРДЛО навчають дітей-саперів та мінерів, які можуть проводити розвідницько-мінувальні дії в умовах міста. Не забувайте, що сьогодні довідка ВПО, яку за гроші "нарішали" "рішали", а наші українські служки-чиновники продали, завтра може стати вхідним квитком для терориста, що прийшов вбивати по мирній частині України.

Я бачу, що багато людей не розуміють, що це – ще один фронт. Бо живуть у світі симулякрів. Які переселенці та хто вони - люди знають або з телебачення, або з власного досвіду. Скільки симулякративних інформаційних програм, спрямованих на корегування ставлення суспільства до переселенців, було вкинуто в соціальні мережі? Багатенько!

Проблема переселенців у суспільстві майже не обговорюється. Тому про переселенців частіше казатимуть або "понаїхали і не хочуть вчити мову" або "понаїхали і щось вимагають", ніж " чому вони переселенці", чи "де їх допомога", чи "як їм допомогти". Тому що це картинка ЗМІ та соцмереж. Власних картинок у людей мало.

Декілька медійних прикладів "успішності" переселенців базуються на історіях успіху, що почалися задовго до війни. А чи знаєте, скільки людей змінили свою професію, життя, втратили там усе, отримали тут відмову у кредитуванні чи навіть у грантуванні, бо й грантові програми не завжди відкрито та чесно працюють.

Свої у кожного свої.

Бачила я й відкритих сепарів-зрадників зі статусом ВПО, які отримували допомогу за грантовими програмами лише тому, що вони міліціянти чи чиновники, які знайшли тут однодумців з "путінвведи". Але... ми ж рівні за статусом ВПО. Ось так!

Читайте також: Кремль ухвалив рішення щодо Донбасу: фанати ДНР-ЛНР готові йти війною на Росію

Треба визнати, що проблему переселенців у всіх розрізах – і допомога Європи, і виборчі права, і пільги, і майбутні закони, і саме життя переселенців – ніхто не досліджує. Бо це майже нікого не цікавить. Нема відповіді на питання, чи потрібна наша соціалізація державі, чи потрібен їй наш патріотичний ресурс, чи може громада або держава сприйняти критику переміщеної особи стосовно впорядкування життя громади, скільки біженців самостійно соціалізувалось?..

Повністю табуйована відповідь на питання, скільки людей із зони окупації виїхали в Україну з ВІЛ-СНІДом, туберкульозом, гепатитом. Скільки переселенців звернулись за допомогою з приводу погіршення стану здоров’я після "переселення" (щитовидка, онко-хвороби)". Є статистика хоч з одного населеного пункту? Ні!

А це дало би ще одну картинку, ще один шматочок загального пазлу. Відкрило би ще одну грань війни.