Закордонні паспорти України є у всіх сепаратистів на Донбасі: під країну підклали бомбу

Статус "внутрішньо переміщеної особи" для людей, які виїхали з анексованого Криму і окупованого Донбасу, задумувався як механізм турботи держави про тих, хто її не зрадив. Але чи є він таким на практиці? Про те, як замість допомоги реальні біженці отримали перешкоди, а сепаратисти і бойовики незаконних збройних формувань - пільги від України, про бізнес на довідках ВПО та багато інших підводних каменів державної політики стосовно переселенців, у інтерв’ю UAportal розповіла письменниця та блогер з Луганщини Олена Степова.

Попередню частину інтерв’ю читайте тут: Путіна вже вважають зрадником: як закінчиться війна на Донбасі

- Ви стверджуєте, що існуючі прогалини у законодавстві стосовно переселенців не тільки порушують їхні права, а й створюють загрозу для держави. Давайте по порядку. В чому вбачаєте порушення прав?

- Та навіть у самому визначенні. У нас немає терміну біженці. А "внутрішньо переміщеною особою" можна назвати будь-кого. Мало, хто там куди переїздить?

Усі переміщені особи виїжджають з зони окупації самостійно. То хто їх "переміщує"? Яким чином здійснюється це переміщення? Обходячи гострі кути навіть у визначені нашого статусу, держава дистанціюється від нас, щоб унеможливити виникнення правових відносин.

Хтось когось з яких незрозумілих підстав кудись перемістив. Ото й усе! Чи можна, прочитавши "внутрішньо переміщена особа", побачити суть цього питання, зрозуміти стан і статус особи, її життя до та після переміщення? Ні! Держава в особі міністрів і чиновників завбачливо себе відокремлює від проблем, які породжені терористами, терористичною загрозою, зоною проведення антитерористичних дій та від осіб, що постраждали від терористів. Ось тому ми ніхто й звуть нас ніяк.

Та й терористи у нас - не терористи, і окупанти - не окупанти. Але якщо ми Європа, то в Європі законодавчі терміни мають бути носієм чіткої інформації. Європа педантична щодо букви закону. Законодавча визначеність породжує громадянські відносини, невизначеність же ховає проблему та породжує корупцію.

Ось ця невизначеність стосовно ВПО, вірніше, це спотворення нашого статусу, створює реальну загрозу самій державі.

- І є благодатним грунтом для спекуляцій.

- На фоні моральних страждань, відсутності соціальної допомоги від держави, розуміння твоєї долі, зацікавленості в подальшій твоїй соціалізації з’являється хто? Популісти! Тобто люди, що використовують морально-соціальне та психологічне навантаження соціуму для вирішення особистих питань.

Ми вже це бачимо. "Ми дамо вам статус "дитина війни", але...", "якщо я стану, то вам...", "якщо ми з вами об’єднаємось, то…". Люди хапаються за популістичні лозунги політичних ловців виборців, бо вони хоча б обіцяють якийсь шанс. Хоч і примарний. А так - що ми, хто ми?

Без твердого "ці люди, біженці, що постраждали від терористів та окупантів, є постраждалими особами, що мають право", без чіткого законодавчого "права-обов’язки", без визначення "вони не просто перемістились, вони бігли від загрози, рятуючи своє життя та громадянство" - нам нікуди йти. Тому й хапають популісти за душі тих, хто втратив надію та розуміння, навіщо все це було зроблено.

Це проблема? Для мене - так.

- Якою ви бачите можливу визначеність? Що конкретно слід змінити?

- Нас можна було визначити як "біженців від терористично-окупаційної загрози". І це було би справедливо по відношенню до нас, хто, взявши дитину під одну руку, собаку – під іншу, поїхав в нікуди.

Натомість нині ми - переселенці. Переміщені особи. Не постраждалі від терористів чи окупантів, ні! Це ще ми маємо довести в судах, витративши на це купу грошей, часу, якого в нас немає. Нам же треба шукати те, що у більшості українців є, а у нас - залишилося в довоєнному житті: дім, роботу, школу для дітей, лікаря... Ми мусимо облаштовувати нове житло, робити ремонт, купувати речі... Починати життя спочатку. Багато хто ще й вирішує питання перевезення речей, родин, тварин із зони окупації - і все це на фоні пошуку роботи, житла...

Рідко хто задумується, як це - коли вчора в тебе було все, а сьогодні - нічого. Пуста хата (добре, якщо вона є), пусте життя... А ти ще й юридичний "квест" мусиш проходити, щоб довести державі, що ти є, що ти постраждав від окупації. Це знущання!

Статус "особа, що постраждала від терористично-окупаційної загрози" - і все, не треба суду. З цим статусом та визначенням у законі, хто кому терорист та окупант, можна звертатись з позовом до Росії про відшкодування шкоди. Житло ми втратили, як і частину життя. А багато хто й життя втратив. І їх родичі хоча би матимуть право взяти Росію за барки.

Далі. Ви знаєте, що довідку ВПО (внутрішньо переміщеної особи, – UAportal) може отримати будь-яка особа з пропискою в окупованих населених пунктах, яка звернулася до суб’єктів соціального захисту на підконтрольних Києву територіях. Звертаються люди з різних причин: для придбання житла, при влаштуванні на роботу, оформленні пенсій, пільг, у навчальні заклади, де вчитиметься дитина…

Але будьмо чесними. У нас в країні ці довідки отримують всі підряд. Зайдіть на сайти окупованих міст – вони завалені рекламою послуг з оформлення на "окупованих Києвом територіях" (є там такий термін) довідок ВПО, закордонних паспортів, пенсій, регресів, соцвиплат, допомоги на дитину, свідоцтв про народження, розлучення – чого душа забажає. І зробити це пропонують без виїзду громадян з так званих "ЛНР/ДНР".

Купа рішал. Купа телефонів МТС. Невже за 5 років не можна було цих людей вирахувати? Знайти їх спільників тут, в Україні? Можна було!

Моя родина чекала на закордонні паспорти три місяці. Нас без кінця перевіряла СБУ, вимагали додатково надавати довідки з роботи, місця навчання, з гуртожитку, трудові та санітарні книжки… А на окупованих територіях достатньо просто заплатити рішалі – і за три дні забрати готовий документ. Без нервів. Без приниження.

Ви знаєте, що закордонні українські паспорти мають всі сепаратисти? Що вони ледь не поголовно всі поотримували довідки ВПО? Цими довідками було закладено бомбу уповільненої дії.

Читайте також: Кремль ухвалив рішення щодо Донбасу: фанати ДНР-ЛНР готові йти війною на Росію

- Чим це нам загрожує - окрім навантаження на бюджет?

- Коли ловитимуть сепаратистів, котрі воювали за "Л-ДНР", вони витягатимуть ті довідки з позначкою про тимчасову прописку ВПО, скажімо, в Тернопільській області і уникатимуть таким чином відповідальності.

Це наскрізь корумпована схема, через яку ми офіційно маємо 1,5 мільйони переселенців. Але я впевнена, що відсотків 70 з них – це люди, які отримали довідку ВПО, але живуть на окупованих територіях, приїжджаючи в Україну лише для того, аби отримати кошти чи просто щоб перестрахувати себе від відповідальності. Реальних біженців десь до 300 тисяч осіб, або й менше. То навіщо 1,5 мільйони зареєстровано як ВПО?

Все це почалось ще в 2015-му році, коли там, в зоні окупації зрозуміли, що корупція в Україні - та ж сама. Що на місцях досі - чиновники і правоохоронці, які орієнтовані на гроші, а не на створення безпеки. Тому довідка ВПО - це просто папірець, який, боюся, нічого не вартий.

Ті, кого я знаю особисто - і сепари, і просто мої сусіди, куми в зоні окупації, які ніколи не виїжджали в Україну - мають довідки ВПО. Тобто я з ними маю рівні права. Хоча вони живуть у своїх будинках, на своїх речах, хтось із цих "ВПО" воює проти України, хтось голосував на "референдумі", хтось кликав Путіна, тоді як ми, наші друзі та інші біженці кинули все, щоб не втратити громадянство, не стати щитом для російських "зелених чоловічків" і не допомагати Путіну шантажувати Україну.

Але перед законом і ті, й інші "ВПО" - рівні.

- А як, по-вашому, цьому можна було запобігти?

- Ще у 2014-15 роках Міністерство соціальної політики повинно було ухвалити постанову і розмежувати тих, хто реально кинув все і виїхав, і тих, хто продовжує жити в окупації.

Моя родина виїхала. Мої діти тут навчаються. Ми влаштувалися на роботу. Перевірити, чи дійсно ми живемо тут постійно – дуже просто. Пройшов перевірку? Отримуєш статус біженця від терористичної загрози.

Продовжуєш жити в окупації, працюєш і платиш податки там? Колаборант? Пенсіонер? Тримай довідку особи, що має право на соціальні виплати, але мешкає на окупованих територіях.

Взагалі треба було зробити реєстр колаборантів, осіб, що залишились та проживають на окупованій території. Ще вчора треба було.

У кожного, хто в Криму чи на Донбасі опинився в окупації, виїхав він зрештою чи ні, має бути соціальна історія. Навіть у мене. Це війна, зрозумійте. Це не геноцид, не диктатура, як би хотіли ці заходи безпеки перекрутити ті, хто "за мир любой ценой". Це звичайна практика країн, що потерпають від терористичної загрози. А у нас навіть "Миротворець" - не державна установа, а волонтерська.

- Кого би ви пропонували вносити в такий реєстр?

- Ми повинні знати, хто займався пропагандою в школах, хто підтримував окупанта, хто платив йому податки, як підприємець, хто отримав паспорт так званих "Л-ДНР" чи російський в Криму.

Хочемо повернути людей з окупації? Треба над цим було починати працювати ще в 2015-му році. Ставлення до ВПО, до самої процедури, до реальних біженців, як і відношення до колаборантів - це робота на майбутнє, на перемогу. Бо війна - це люди. І перемога - це теж люди. Кожен з нас є цеглиною війни або перемоги. Розвитку країни або її деградації.

Люди Донбасу чи Криму повернуться з "руського миру" до України тільки за умови внутрішнього розуміння скоєного і чітко прописаних законодавчо покарань чи підтримки. Ми маємо закласти фундамент, визначити шлях, яким людям треба повертатись в Україну. Усі мають чітко зрозуміти, що таке держава, що таке зрада, чому прийшла війна, хто з них поклав цеглину в фундамент війни та забив цвях в труну свого краю.

Підтримка й покарання - це передумови повернення Донбасу в Україну. Якщо їх не буде, вся Україна перетвориться на суцільний Донбас. Що, зрештою, зараз і відбувається. Сепари, чиновники, що привели на Донбас війну, безкарно отримують довідки ВПО, переїжджають на мирну частину України, бо збудоване ними ОРДЛО їм не подобається.

І я ніяк не можу зрозуміти, чому ми дозволяємо будувати їм чергове ОРДЛО, але вже в інших частинах України?

Ми взагалі уникаємо гострих питань щодо біженців і колаборантів. Це погано. Якщо ти не бачиш проблеми, це не означає, що її немає. На війні сліпота - то втрати, полон, пробіжка по замінованому полю. А ми - на війні. Чи люди не бачать, що оці горе-міністри зараз усіх нас завели на одне мінне поле оцими іграми з довідками ВПО та відсутністю дієвих заходів безпеки, ефективної контрпропаганди?

Усе має бути прозоро і ясно. Ті, хто лишився там, отримують свої пенсії, інші виплати, належні їм за законом, якщо вже держава вирішила утримувати окуповані території та колаборантів. Ті, хто кинув все, можуть претендувати на допомогу держави - у придбанні житла, у тому, аби якось стати на ноги. Ті, хто зрадив та отримав там "паспорт" "Л/ДНРій", повинен втратити громадянство України. Бо там нікого не змушують отримувати ці "документи". Це свідомий вибір.

- Такий підхід заощадив би державі купу грошей, вірно?

- Безумовно. Бо всі оті пенсіонери-"переселенці" з зони не цураються ж отримувати ще й виплати, як дійсні переселенці. Хоча нас міністри і запевняють, що це не так - по своїх знайомих, які лишилися там, я бачу протилежне. Всі вони мають довідки ВПО і отримують і пенсії, і адресну допомогу.

Натомість переселенці, які виїхали з Донбасу і якось спромоглися придбати хоча би маленький будиночок чи квартиру (ми, наприклад, маємо з 2015-го року хату в селі), не можуть претендувати на підтримку держави. Таких "осілих" біженців вже багато. Усіх їх держава "покарала" відмовою у підтримці. Ба більше - людей змушують повертати допомогу, яку вони отримували! Подивіться статистику.

Бо ми ж багатії, ми маємо житло на підконтрольній території. Тому не можемо претендувати на жодні пільги. Навіть якщо хоча би один член родини має житло, допомогу не отримає ніхто з цієї сім’ї. Байдуже - працюють вони, вчаться чи вийшли на пенсію. Мої доньки-студентки, наприклад, адресної допомоги не отримують. Бо батьки мають житло.

- І нікого не цікавить, що люди виїхали і придбали те житло, можливо, за останні заощадження?

- Нікого не цікавить. Хоча люди тікали від війни, змогли самі купити житло, не навантажуючи державу ще й цією проблемою - то підтримайте їх!

Житло ж купується за останні кревні. За те, що лишилося після того, як ти платив на численних блокпостах, щоб тебе випустили живим. І та куплена хатка чи квартирка - пустісінька. Без каструльок, ліжечка, стільців. Без речей.

І просити про допомогу ми, виходить, не маємо права. Бо "заможні". Бо під тиском обставин купили собі бодай який дах над головою.

Чи вибирали ми з того, що хотілось? Хто як. Серед переселенців є ті, що навіть у Києві квартирами розжилися. Наприклад, керуюча справами окупаційної адміністрації міста Свердловськ чиновник-колаборант чи інші - міліціонери, прокурори, судді.

Ті ж, кого я знаю особисто, обирали житло, виходячи з того, чи є в них на нього кошти. Багато переселенців просто гуртуються. Там, де в селі чи районі осіли одні, вони допомагають знайти житло іншим землякам.

Не всі придбали житло в центрі столиці чи взагалі в містах-мільйонниках, багато переселенців живуть по селах, районах, райцентрах України - і не скаржаться, що їх доля переселила. Багато хто закохався в нове місто і не має бажання повертатись туди, де його хотіли розстріляти.

Продовження інтерв’ю читайте на UAportal найближчим часом