Путін націлився на Балтію

Міністр оборони Естонії Ханно Певкур вказав на небезпеку російських військ для країн Балтії після того, як у війні Росії проти України буде досягнута домовленість про припинення вогню.

Естонський міністр оборони сказав, що навряд чи з 600 тисяч російських військових, які зараз зосереджені на війні з Україною, більшість повернеться до звичайної праці, пише Віталій Портников для Espreso.tv. Враховуючи відмінність у рівні заробітку в російських найманців та у цивільних, які не перебувають у лавах збройних сил Російської Федерації. І швидше за все, половина з цих військових може бути передислокована на кордони Росії із Балтійськими країнами.

Проведення Російською Федерацією і лукашенківською Білоруссю великих військових навчань біля кордонів країн Балтії вже цього року може свідчити про сконцентрованість Росії на питанні ймовірного вторгнення до Балтійських держав навіть за умови, що ці держави залишаються країнами-членами НАТО.

Багато хто в Україні завжди з таких висловлювань робить висновок, що західні країни не зацікавлені у припиненні вогню у нашій державі, хоча б тому, що вже за певний час Росія може бути готовою до війн на європейському континенті. І про це, як відомо, говорить не тільки естонський міністр оборони, але й, скажімо, очільник німецької розвідки, який раніше підкреслював, що Росії потрібно буде близько двох років, щоб переобладнати власну армію для війни з арміями європейських країн.

Але я думаю, що це не зовсім логічне сприйняття ситуації. Адже насправді у Європі побоюються не просто припинення вогню як такого. В Європі побоюється принизливого перемир'я між Росією та Україною, яке продемонструє абсолютно індиферентність Вашингтона до того, на яких умовах завершиться російсько-українська війна.

Перемир’я, яке створить умови для того, щоб Російська Федерація не тільки отримала контроль над українськими територіями, але й змогла без бою, як це вимагають у Кремлі, встановити свій контроль над тими територіями Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей, які зараз контролюються легітимним українським урядом, звісно, наближає і саму Україну до можливого перетворення на російський протекторат.

Тим більше, що Сполучені Штати зараз не виявляють ані найменшого бажання говорити з Україною про умови безпеки для нашої країни. Навіть у принизливому проєкті так званої угоди про копалини, який зараз переданий на розгляд українського уряду, немає жодного реального слова про те, якими мають бути умови безпеки для країни, в якій збираються працювати американські корпорації.

А це ще раз говорить, що головним завданням адміністрації Дональда Трампа є не стільки поставити крапку на війні в Україні, скільки не посваритися з адміністрацією російського президента Володимира Путіна. І це відповідає задачі американської адміністрації шукати шляхи для того, щоб відірвати Росію від співробітництва із Китайською Народною Республікою. На вівтар цієї ілюзорної ідеї, якої дотримується чинний президент Сполучених Штатів та представники його найближчого оточення, звичайно, можна покласти й саму ідею європейської безпеки, і готовність Сполучених Штатів захищати європейські країни в разі нападу Російської Федерації, продекларованого або тим більш гібридного нападу.

І в цій ситуації європейці, особливо представники країн, які мають спільний кордон з державою Путіна, роблять простий висновок. Якщо американці після трьох років російсько-української війни та власних інвестицій в оборону України не збираються зробити нічого, щоб примусити Російську Федерацію відмовитися від продовження війни зі збереженням українського суверенітету, то чому вони мають бути готовими допомагати Балтійським країнам чи, скажімо, Польщі? Чи іншим країнам Європи, проти яких армія Путіна буде намагатися здійснити агресію?

Саме принизливе припинення вогню і принизливе перемир'я і може дозволити російському президенту спробувати подивитися, що із п'ятою статтею НАТО. Тим більше в ситуації, коли в Овальному кабінеті Білого дому буде перебувати Дональд Трамп.

Ну, і тоді вторгнення російської армади на територію Балтійських країн є фактично неминучим. А ця територія, — я вже не кажу про кількість населення в Латвії, Литві, Естонії, кількість військових, готових захищати країну від Росії, — це, звичайно, зовсім не війна з Україною, з її територією і демографічним потенціалом. Я думаю, що жоден не буде навіть порівнювати Україну з Балтійськими державами.

Але треба завжди пам'ятати, що принизливе перемир'я — це проблема не тільки для Балтійських країн чи Польщі. Це проблема і для самої України. І що кожен, хто говорить, що європейські країни не зацікавлені у припиненні війни, тому що побоюються, що в разі припинення вогню вони стануть наступною метою для російської армії, для Кремля, має усвідомити, що ситуація може розвиватися в іншому напрямку. Що Росія ухвалить рішення нападу не на Латвію, а повторного нападу на Україну.

Тим більше в ситуації, коли велика частина української території не буде контролюватися українським урядом і буде під контролем окупаційної влади. А значить, на цій території можна буде проводити ефективні мобілізаційні заходи. Адже російська система мобілізації з точки зору своєї репресивності й ефективності не порівнюється сьогодні із системою українською.

Таким чином треба пам'ятати, що припинення вогню у російсько-українській війні, якщо воно не супроводжується реальними гарантіями безпеки для нашої держави і є, скажімо, тимчасовим заходом для заспокоєння честолюбства Дональда Трампа, навіть якщо ми уявимо, що таке припинення вогню дійсно буде досягнуто в повсякденному майбутньому, може бути як воротами до великої війни в Європі, так і воротами до нової великої війни на українській території.

А може бути й гібридний варіант, коли частина українських територій, контрольована росіянами, буде використана як плацдарм для повторного нападу на Україну, а частина російських військ передислокована, скажімо, ближче до кордонів країн Балтії, буде використана для атаки на території цих країн.

Ніхто не сказав, що Росія не плекає більш амбітні плани тиску на Європу, ніж ситуація, яка була пов'язана із нападом на Україну 24 лютого 2022 року. Адже з того часу змінилася сама міжнародна ситуація. А, значить, могли змінитися і російські амбіції, їхній зміст і уявлення Кремля про те, яку роль Російська Федерація має відігравати в Європі у найближчому майбутньому.