Російські війська зосереджуються на Вовчанському фронті і планують наступ

1. Спочатку про поточну ситуацію

Противник продовжує докладати головних зусиль на Вовчанському відтинку смуги свого наступу. Судячи зі всього, командування угрупування військ (УВ) "Північ" прагне за будь-яку ціну наростити зусилля на цьому напрямку.

Протягом крайніх 2-х діб передові підрозділи противника просунулись до центра міста Вовчанськ, а також розширили своє вклинення у напрямку Огірцеве – Бугруватка у західному напрямку. Окрім цього, противник також намагається обійти місто зі сходу діючи вздовж річки Вовча у напрямку Тихе – Зибине, зумівши просунутись з боку старого аеродрому у північно-східну частину міста.

З метою нарощування зусиль на цьому відтинку, командування противника, очевидно, додатково ввело у бій, як мінімум 2 мотострілецьких полки (мсп). Ймовірно, один у смузі дії 25-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), інший північно-східніше міста (у смузі 138-ї омсбр). По суті, на даний момент, на Вовчанському напрямку оперує більша частина 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) противника. Причому, підсилена значною частиною військ (сил) зі складу 2-ї мотострілецької (мсд) та 47-ї танкової дивізії (тд) зі складу 1-ї танкової армії (ТА).

У районі Вовчанська, окрім підрозділів зі складу 6-ї ЗВА фіксуються підрозділи зі складу 272-го мсп 47-ї тд, 1-го мсп 2-ї мсд та ряд інших. Частково тут також діють сили й засоби зі складу 11-го армійського корпусу (АК). Наприклад, як мінімум 1 танковий батальйон (тб) зі складу 11-го танкового полку (тп).

Але, якби там не було, на всій протяжності по фронту свого вклинення на Вовчанському напрямку, від місця впадіння річки Вовча у річку Сіверський Донець до села Тихе, противнику так й не вдалося форсувати річку Вовча. Судячи зі всього, саме по цій річці й проходить перша позиція головного рубежу оборони наших військ, або, навіть, південніше.

Більше того, по рубежу Глибоке – Лук'янці, у напрямку на село Липці противник успіху також майже не мав. Навіть, не дивлячись на те, що у цій смузі стали фіксуватись підрозділи якогось його десантно-штурмового полку (номер ще не ідентифікований).

Загалом, у смузі дії 18-ї мотострілецької дивізії (мсд) 11-го армійського корпусу (АК) противника їдуть жорсткі ближні бої, він намагається прорватися у напрямку Липці – Слобожанське, діючи – як з боку села Глибоке, так й вздовж північного берега річки Липець. Поки, вийти до населеного пункту Липці йому не вдається. Судячи зі всього, штурмові підрозділи 7-го окремого мотострілецького полку (омсп) 11-го АК противника понесли значні втрати у попередніх боях й певним чином втратили боєздатність і їх зараз міняють на інших.

Таким чином, загальна чисельність ударного угрупування військ противника, яке зараз оперує на Харківському операційному напрямку зросла приблизно до 40-41 тисячі + до 10-11 тисяч зосереджено на Сумському.

Отже, на даний момент можна впевнено казати, що на Харківському операційному напрямку діють головні сили 11-го армійського корпусу (АК) противника, більша частина його 6-ї загальновійськової армії (ЗВА), а також – визначений комплект сил й засобів зі складу 1-ї танкової армії. У резерві УВ "Білгород" та УВ "Курськ" також перебуває, як мінімум, половина 44-го АК противника (до 2-х мсп та 1-ї окремої мотострілецької бригади).

2. Тепер, деякі суб'єктивні думки

Враховуючи той факт, що й на Вовчанському напрямку, й у напрямку на село Липці почали фіксуватися підрозділи зі складу повітряно-десантних військ (пдв) противника, очевидно, його командування продовжує "стягувати" на цей напрямок сили й засоби з інших напрямків "десант" у російському війську традиційно використовують у якості "пожежної команди".

Причому, наскільки я розумію, противник прагне розширити смугу дії своїх військ на Харківському операційному напрямку, що, очевидно, потягне за собою необхідність продовження перекидання сюди ним додаткових сил й засобів. Навіть, просто тому, що це розширення потрібно заповнювати якимись військами.

Іншими словами, вся ця російська офензива північніше та північно-східніше Харкова ризикує перетворитися – на такий собі "пилосос" для російських резервів, потрібних зовсім в інших місцях.

По суті, з поки незрозумілих для мене причин, російське командування розпочало свою літню кампанію 2024-го року із зовсім необов'язкового для себе "напруження" на ще одному операційному напрямку. Причому, почало це робити явно недостатніми для якось значного оперативного результату силами.

Зрозуміло, що противник прагне прикувати на цей напрямок якомога більше сил й резервів ЗСУ. Але тут, він вже став своєрідним "заручником" ситуації. Для того, аби примусити ЗСУ стягнути сюди свої резерви, йому потрібно наступати (або, принаймні, пробувати це робити), майже у режимі "нон-стоп". Без цього, у серйозність намірів російського командування "прорватися у Харків" (ну нехай навіть на тили українського угрупування на Куп'янському напрямку) українське командування просто не повірить.

А для цього, потрібно постійно кидати у цей наступ свіжі сили. Однак, якщо ти маєш намір наступати "по-справжньому" десь на іншому напрямку, це стає певною проблемою. Бо "на все й зразу" сил може й не вистачити. Більше того, якщо ЗСУ, якось "не так" реагує на твій наступ на "допоміжному" напрямку (наприклад, не перекидає туди свої основні резерви), про який ти заявив "майже офіційно", ще заздалегідь, то що залишається, у такому разі? Вірно – перетворити "допоміжний" наступ в основний.

Бо рано чи пізно, але наступить момент, коли "допоміжний" та запланований "основний" наступи увійдуть у режим протиріччя одне одному, у першу чергу – у сенсі використання накопичених резервів та ресурсів. Чим далі буде продовжуватись "допоміжний" наступ, висмоктуючи резерви, тим менше шансів для успіху буде залишатися на основному, для якого й призначались ці самі резерви.

Тому, російському командуванню, так чи інакше доведеться зробити у певний момент одну з двох речей:

• або припинити "допоміжний" наступ і перегрупувати основну частину сил й засіб на "основний" напрямок;
• або перетворити "допоміжний" у "основний", відкоректувавши свої початкові плани на кампанію і сконцентрувавши на "допоміжному" напрямку основні резерви, які початково призначались для іншого напрямку.

Спроба, вибачте мені за мій французький, "всидіти однією сракою на двох стільцях", тобто вести наступ одночасно на двох напрямках основною масою своїх резервів, у даному випадку неможлива, просто тому, що вона ризикує знову перетворитися у піврічний штурм якоїсь чергової "Авдіївки" з морем трупів. Причому, шанси "хоч десь прорватись" при спробі наступати зразу на двох операційних напрямках для росіян, у такому разі, різко впадуть. Просто тому, що по-справжньому боєздатних резервів рівня дивізія – корпус, не кажучи вже про армію, у росіян – ну-у дуже обмежена кількість. Тим більше, що вони самі "посилюють" це становище, прагнучи наступати скрізь й зразу.

Згадайте, щоб "взять Авдіївку" їм знадобилось сконцентрувати на цій порівняно вузькій смузі 3 загальновійськових армії + окрему танкову дивізію, не рахуючи орду "приданих" частин та підрозділів рівня "окремий батальйон", "полк". При цьому, довелося суттєво обмежити розмах наступальних дій на інших операційних напрямках.

Тому, коли ми спробуємо подивитись на ситуацію, "трохи відірвавшись" від Харківського операційного напрямку, то стане цілком зрозуміло, що головне завдання російського командування зараз – приховати напрямок свого справжнього "головного наступу" на літню кампанію. Добитися, у цьому сенсі, стратегічної, й дуже бажано – оперативної раптовості.

Для нього це стає ще більш актуальним, тому що обсяги військово-технічної допомоги Україні з боку наших країн-партнерів, очевидно, мають певні перспективи до зростання (нехай повільно та поступово) й відповідно – шанси ЗСУ на успішне проведення стратегічної оборонної операції протягом кампанії 2024-го року, також зростають.

Росіян починає "підтискати" час – треба встигнути до "контрольного моменту" восени цього року створити "сильні позиції по Україні". До речі, оті всі вибрики про "війну з НАТО" та "ядерною бомбою" – саме, з цієї "опери".

Насправді, як на мене, у Кремлі вже все зрозуміли. Широкомасштабна війна "у довгу" – не для них. Хоча, звісно, "спробувати можна". Але, думаю, цьогорічна спроба буде для них останньою з можливих. Далі, після неї, якщо вона не вдасться, як вони самі кажуть – "по низхідній". Завдання для нашої держави – встояти цього року.