Росія змінила тактику ударів "камікадзе" по Україні: як можна протидіяти загрозі та розширити можливості ППО

Останнім часом фіксується регулярна зміна тактики застосування російськими окупантами таких засобів терору, як дрони-камікадзе Shahed-136. І тому варто звернути увагу на розширення засобів протидії цій загрозі, оскільки мобільні вогневі групи часом виявляються неефективними.

Насамперед хочу звернути увагу на ті зміни, які спостерігалися у РОВ у питаннях підвищення смертоносності та "невразливості" Shahed-136.

Починаючи з лютого-березня 2025 року російські окупаційні війська стали застосовувати "шахеди" більше не у форматі Lowpass – максимально низьколітніх цілей, а на висотах по материковій частині України в середньому 1500 метрів, з морських рубежів 2000-2500 метрів.

На таких висотах цілі фіксуються системами РЛС раніше, ніж при наднизьких, але виникала дилема: використовувати ракети, які дотягнуться до них і яких не так багато порівняно з темпами виробництва Shahed-136, чи випробувати удачу?

Крім цього, РОВ поміняли тактику і щодо завдання самих ударів. Якщо раніше вони пікірували з висот 1,5-2,5 км на швидкостях у межах 90 м/с, то зараз почали використовувати цикл зниження на висоту 1 км, стабілізацію планера і після цього пікірування. Це пов'язано з тим, що точність з висоти 2,5 км (і навіть 1,5 км) значно знижується, але на висоті 1 км вона має прийнятне для РОВ відхилення.

Стабілізація займає невеликий проміжок часу, за який мобільній групі, що має на озброєнні такі засоби, як ДШК або Browning M2, вразити дрон-камікадзе неможливо. Навіть наявність ПЗРК не стає за такої тактики панацеєю.

Ефективною протидією цим засобам терору може стати ешелон ППО малого радіусу дії – ЗРК, ЗРПК, у тому числі ЗСУ та РЕБ, а також засоби, про які часто говорять, але про запити на які нічого не чути. Але про все по порядку.

Зенітні ракетні комплекси

Засобів, щоб збивати російські дрони-камікадзе ще до того, як вони заходять на ціль, або в ситуації, коли інші засоби не застосовні, у наших партнерів більш ніж достатньо.

Дуже корисними можуть бути не тільки ті, що стали іконою протидії дронам-камікадзе, ЗСУ Gepard і аналоги, але і ЗСУ-23-4 "Шилка", ЗУ-23-2, а також 2С6 "Тунгуска". Але якщо говорити про ЗРК малого радіусу дії, то це радянські С-125, "Стріла-10", "ОСА", що пройшли відповідну модернізацію, плюс західні варіанти – ЗРК Crotale, Alvis Stormer, L3Harris VAMPIRE.

Але в тому-то й річ, що низки інших систем протидії рівня ЗРК малого радіусу впливу у світі також більш ніж достатньо, але про запити або передачу їх було не так багато відомо.

Наприклад, Україні передавалися ЗРК малого радіусу дії Skyguard/Aspide з дальністю ураження цілі 35 км, висотою 4 км, швидкістю 4М, що вкрай ефективно проти крилатих ракет, але проти дронов-камікадзе... Так, відсоток збиття високий, проте ціна ракет… Важливий фактор ще й співвідношення ціна-якість і кількість.

Слід розуміти, що знищення дрона-камікадзе Shahed-136 дорогою ракетою можливе у тому випадку, коли іншого варіанту просто немає, а наслідки ураження цілі "шахедом" можуть бути катастрофічними.

Аналогічно і ЗРК малого радіусу дії MIM-23 HAWK, але, знову-таки, виникало питання про пропорцію застосовуваних ракет проти дронів-камікадзе з інтенсивнішими показниками виробництва.

Цікавою є і німецька система LeFlaSys/ASRAD – малого радіусу ЗРК, – яка була б корисною в питаннях критичних ситуацій необхідності перехоплення ворожих дронів, але про передачу таких систем українським силам ППО в період повномасштабного вторгнення невідомо.

З іншого боку, саме на основі ASRAD в Україні проектувалася своя система ППО малого радіусу дії, але це зовсім інша історія з розділу "забуте, але актуальне", про що буде нижче.

Не менш цікавим є питання щодо списаних систем. У свій час я звертав увагу, що у наших партнерів на списання та утилізацію відправлено багато систем ППО малого радіусу дії, які були б дуже корисні Україні в протистоянні з Росією. Наприклад, ЗРК Roland чи американський MIM-72A/M48 Chaparral.

Якщо говорити про ЗРК Roland, то це спільна розробка Німеччини та Франції 1960-х років із прийняттям на озброєння наприкінці 1970-х.

ЗРК Roland останньої модифікації мав швидкість ЗУР 620 м/с, дальність польоту до 8,5 км, а максимальну ефективну висоту знищення цілі – 6000 м. Ідеально проти всіх можливих на сьогодні тактик застосування Shahed-136.

Але Німеччина запевняє, що цих ЗРК, які були зняті в 2005 році, але стояли на озброєнні у 301-го протитанкового ракетного дивізіону до 2007 р., не залишилося від слова зовсім.

На момент зняття з озброєння лише в Німеччині було понад 180 ЗРК Roland різних модифікацій. При цьому запас ракет до нього за десятиліття експлуатації накопичився дуже пристойний.

Що ж до MIM-72A/M48 Chaparral, то ця система була прийнята на озброєння в 1969 році, але до 1997-го повністю виведена зі складу армії Сполучених Штатів. На той момент у США на озброєнні було 600 ПУ з боєкомплектом понад 5 300 ракет AIM-9.

За характеристиками MIM-72A/M48 Chaparral міг вражати цілі на відстані до 8 км та за висотою до 3 км. Швидкість ракети 1,5 Маха, що дає можливість перехоплювати широку номенклатуру дозвукових цілей, від дронов-камикадзе до крилатих ракет.

MIM -72A/M48 Chaparral було виготовлено сотні, і не всі вони відправлені на переплавку та в музеї. У низці країн Chaparral продовжують нести бойове чергування: наприклад, у Тайвані, Марокко, Єгипті. В Ізраїлі вони були зняті з озброєння у 2003 році, в Португалії – у 2018-му, в Чилі – у 2024-му. Тобто говорити про те, що всі системи були утилізовані, м'яко кажучи, некоректно. Але...

Дивним чином низка систем ЗРК малого радіусу дії просто не постачається Україні. І тут виникає питання: або проблема в тому, що цих систем і справді немає після утилізації, або...

Про це дивне "або" ми поговоримо дещо пізніше. А зараз перейдемо до іншої категорії, важливої для України в питаннях протидії дронам-камікадзе. Особливо з урахуванням того, що, знову-таки, збиття Shahed-136 повинно мати раціональне, економічне обґрунтування – чим дешевше, тим краще. А тому застосування ракет не зовсім раціональне і можливе лише тоді, коли іншими засобами збити ціль не вдається.

ЗУ/ЗСУ

Зенітні установки та зенітні самохідні установки також відіграють дуже важливу роль у питаннях протидії дронам-камікадзе.

Найвідоміші серед них – це згадані вище ЗСУ Gepard, ЗСУ-23-4 "Шилка" та ЗУ-23-2. Але крім них є й інші: наприклад, чудова за своїми характеристиками зенітна зброя Oerlikon 35-mm L/90 GDF-007, що стоїть на озброєнні багатьох країн ЄС, зокрема Греції, Іспанії тощо. Також дуже цікавою є 20-мм автоматична спарка Rheinmetall Rh-202.

А що якщо я скажу, що Греція має унікальний Artemis-30 ЗУ 30-мм? Досі ця зенітна установка не пройшла випробувань в умовах повноцінних бойових дій, то чому б її не випробувати в Україні? Наприклад, десь в Одесі?

Крім цього, стільки ще радянських ЗСУ-23-4 "Шилка" і ЗУ-23-2 розгубилося по світу, які можна вельми непогано модернізувати для умов протидії дронам-камікадзе. І йдеться не лише про країни Африки чи Близького Сходу, ту ж саму Сирію, а й членів ЄС – Грецію.

Тобто, з огляду на нинішні загрози, Україні максимально корисні зенітні установки, які за висотою ураження цілі перевищують щонайменше 2 кілометри.

Альтернативні засоби

Багато хто напевно подумав, що я зараз скажу про дрони-мисливці, але ні. Незважаючи на те, що цей напрямок зараз особливо розглядається для подальшого розвитку та застосування, не факт, що дрон-мисливець не може зіткнутися з тією ж проблемою, що й мобільні вогневі групи, коли "шахеди" змінили тактику ударів – висоту польоту. Тому в якості альтернативи потрібен такий засіб, який завжди працюватиме, за будь-яких ворожих тактик!

Усі чудово знають, що я неодноразово ратував 2019 року за придбання Україною легких турбогвинтових штурмовиків Embraer A-29 Super Tucano. Тоді я намагався донести до громадськості, яка люто рефлексує щодо винищувачів F-16, що Super Tucano не варто порівнювати із надзвуковою бойовою авіацією – їх функціонал зовсім інший. Наприклад, підготовка пілотів-початківців або поліцейські/прикордонні місії. Але в питаннях протидії Shahed-136 Super Tucano стали б ідеальним рішенням.

Або, наприклад, у 2018 році Україна мала можливість взяти участь в аукціоні на придбання ударних вертольотів AH-1W Super Cobra. Як зараз пам'ятаю, намагався звернути увагу на те, що 24 січня 2018 року в штаті Мериленд мав проходити аукціон із розпродажем цих вертольотів, яких, як з'ясував Пентагон, у армії США виявився надлишок (особливо після масштабної модернізації AX-1Zs). Вартість одного такого вертольота варіювалася на той момент від $10 млн.

Тоді я розглядав їх як досить перспективну можливість оновлення парку ЗС ЗСУ, але варто мені було озвучити таку ідею, як відразу ж почалася хвиля неконструктивного хейту від адептів AH-64 Apache, щодо яких хтось ще з 2014-го шалено рефлексував.

У липні 2019 року стало відомо про те, що США скасували передачу виготовлених раніше на замовлення армійської авіації Пакистану ударних вертольотів Bell AH-1Z Viper, які були глибокою модернізацією Bell AH-1 Cobra. У Вашингтоні ухвалили рішення про відмову Пакистану у продажу даних гелікоптерів, яких було замовлено 12 одиниць. Чому Україна не перехопила це замовлення? Я не знаю.

Сьогодні Viper став би ідеальним засобом перехоплення Shahed-136 – особливо з урахуванням його модернізації до можливостей максимальної швидкості в 411 км/год, граничної висоти польоту – 6000 м і найширшої номенклатури засобів ураження, що застосовуються, а саме:

– 16 ракет "повітря-поверхня" AGM-114 Hellfire;

– НУРС LAU-61 для 70-мм ракет Hydra по 19 ракет у кожному блоці;

– 20-мм триствольною гарматою M197 з боєкомплектом 750 набоїв.

До речі, цієї весни також проходитиме розпродаж вертольотів Bell AH-1Z Viper.

Але важливо те, що такий засіб перехоплення, як турбогвинтовий штурмовик або легкий ударний вертоліт, є набагато вигіднішим з економічної точки зору і універсальний з тактичної засіб перехоплення, ніж ЗРК, ЗРПК і навіть ЗУ/ЗСУ!

Він завжди в строю і на будь-яких висотах, при будь-яких тактиках може перехоплювати дрони-камікадзе, що мають більші тактико-технічні обмеження, ніж турбогвинтовий штурмовик або легкий ударний вертоліт.

Зрозуміло, що з Embraer A-29 Super Tucano у нас зараз перспективи мінімальні, оскільки за нинішньої влади в Бразилії їхнє здобуття Україною впевнено наближається до нуля. Аналогічно це стосується і Bell AH-1Z Viper, адже за нинішньої адміністрації президента США дорогу в аукціоні доведеться не просто прорубувати, а прогризати зубами, кігтями та всім іншим.

Тим часом у Європі є аналоги анітрохи не гірші, а можливо, і…

Наприклад, в Італії – дуже цікаві сучасні легкі ударні гелікоптери Agusta A129 Mangusta або попереднього покоління, але не менш ефективні Leonardo Helicopters, а також Hughes 500 – легкий багатоцільовий гелікоптер, який виготовляється в цій країні за ліцензією.

Іспанія має цікаве рішення у вигляді Eurocopter EC120 Colibri -– легкого багатоцільового вертольота, а Греція – Bell OH-58 Kiowa.

У Німеччині є легкі ударні Airbus H145M LKH, багатоцільові вертольоти Eurocopter EC665 Tiger UHT, а також турбогвинтовий літак Raytheon T-6 Texan II.

Вибір загалом є, питання в уніфікації та в готовності партнерів забезпечити Україну цими зразками настільки, наскільки це може бути корисним та ефективним у протидії російському терору Shahed-136.

Але на тлі запитів нашим партнерам не варто забувати, що порятунок потопаючих – це найчастіше справа рук самих потопаючих. А тому варто згадати про ті проекти українських засобів ППО, які були свого часу закриті та не набули розвитку, хоча могли б бути зараз не менш ефективними, ніж західні аналоги.

Забуте, але актуальне

У 2016 році українська компанія "Арсенал" представила дуже цікавий робочий проект системи управління зенітним вогнем, що складалася з РЛС, оглядової станції дециметрового діапазону з цифровою антенною решіткою та дистанційної станції управління.

Унікальність цієї системи була в тому, що її можна було інтегрувати в будь-яку зенітну та зенітно-ракетну установку, тим самим значно підвищивши її ТТХ. У 2016 році презентація стосувалася 57-мм зенітно-артилерійського комплексу С-60. Цих комплексів було багато як у самій Україні, так і за її межами. І дефіциту у матеріалі, начебто, не було.

Крім того, ЗАК С-60 завдяки модернізації не тільки отримував радари, а й удосконалені електричні приводи гармат і перетворювався на дистанційно керований засіб ураження повітряних цілей на відстані до 6 км і по висоті до 5 км, при скорострільності від 70-80 до 100-120 пострілів у хвилину.

Але цей проект так і не отримав подальшого розвитку, хоча якби сьогодні 3-4 батареї таких ЗАК прикривали Дніпро, Харків, Одесу, Запоріжжя та багато інших міст, то терор РОВ був би набагато меншого масштабу. Але рухаємось далі.

У тому ж 2016 році КБ "Південне" представило проєкт мобільної зенітної установки на базі українського БТР-4 – мобільний комплекс протидії тактичним БПЛА (МКП БПЛА), який мав на озброєнні 35-мм артилерійську систему Oerlikon від Rheinmetall Air Defence. Але у 2019-му проект був закритий, і тому була досить прозаїчна причина. Але перед тим, як її озвучити, варто згадати й інший проєкт.

У 2011 році українська компанія "Арсенал" спільно з Rheinmetall Air Defence брала участь у створенні ЗРК малого радіусу дії ASGLA на шасі БТР-80, з озброєнням у вигляді ЗУР 9К38 (вона ж ПЗРК "Ігла"), але інтеграцією систем від німецької ЗРК ASRAD-2. Зокрема, трикоординатною РЛС виявлення та супроводу цілей X-Tar 3D. Цей проєкт також був закритий у 2019 році, хоча мав дуже добрі перспективи.

Так, власне, у чому причина? Уряд Ангели Меркель наклав заборону на співпрацю Rheinmetall Air Defence з українськими компаніями у рамках цієї та інших розробок. Чим це було зумовлено? Небажанням Меркель нервувати Путіна технологічною допомогою Україні? Можливо. Але наслідком стало те, що Україна втратила перспективні системи ППО малого радіусу дії.

Після блокування урядом Ангели Меркель співпраці Rheinmetall Air Defence з Україною вітчизняний ВПК у 2019 році спробував реалізувати схожі проекти самотужки, і одним із таких став проект-комплекс "Мисливець" від компанії "Арсенал".

"Мисливець" розміщувався на шасі БТР-80, БТР-3Е, БТР-4, СБА "Новатор", ББКМ "Козак" та інших, а його бойова частина являла собою спарений бойовий модуль "Дует" з ПЗРК "Ігла-1В1", який перевищував на 30% показники попередніх модифікацій і був адаптований до обходу інфрачервоних пасток.

Крім того, ПЗРК "Ігла-1В1" був презентацією подальшого розвитку в перспективний ПЗРК "Колібрі" – всеракурсного ПЗРК, що працював у середньохвильовому ІЧ-діапазоні з можливістю здійснювати роботу в передній півсфері на дальності понад 5 км, з кутовою швидкістю супроводу більше 12 град./с і пеленгацією цілей на 40 градусів, та ефективно збивати літальні апарати на висотах понад 3 км. Але про подальшу долю цього проєкту мало відомо.

Висновки

У нинішніх умовах протистояння терору РОВ важливо не тільки фіксуватися на гучних назвах типу ЗРК Patriot і SAMP/T, IRIS-T і NASAMS, але й не забувати про інші засоби протиповітряної оборони, вкрай важливі для закриття нашого повітряного простору і створення збалансованої, взаємозамінної системи захисту – пробити яку зміною тактики застосування засобів ураження буде складно чи неможливо.

При цьому, як показало недавнє відео з Бельгії, зроблене "сталкерами", що прорвалися на склад з військовою технікою, заяви про те, що та чи інша номенклатура озброєнь у тієї чи іншої країни закінчилася, не завжди відповідають дійсності.

Але Україна не тільки повинна урізноманітнити запити щодо систем ППО, як класичних, так і альтернативних, а й розвивати свої – адже були дуже перспективні проєкти, в тому числі з використанням західних технологій, які зараз відкриті для нас, як ніколи раніше.

Втрачений час та втрачені можливості мають стати гіркою наукою для майбутнього, щоб таку помилку не повторити та не дозволити терору з боку Росії відновитись.

Матеріал опубліковано в рамках спільного проекту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".