Путін провалив один план в Україні, але вже зробив нову ставку - відомий волонтер

В Україні набирає обертів передвиборча кампанія. Паралельно з прогнозованими кандидатами у президенти так чи інакше про себе заявляють і політики, які досі воліли залишатися в тіні.

Навіщо з розлогим інтерв’ю на телебачення вийшов кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук і як озвучені ним тези корелюють з планами РФ щодо України і ситуацією на фронті, до чого слід готуватися Україні у найближчий рік і у яку суму обійдеться Росії намагання повернутися в українську політику, в інтерв’ю UAportal розповів координатор проекту "СтопТерор" Семен Кабакаєв.

- Чималого шуму наробило нещодавнє інтерв’ю Віктора Медведчука на каналі "112 Україна". Цей півторагодинний спіч кума Путіна на українському телебаченні – то спроба політичного піару одного з можливих кандидатів на президентське крісло? Чи його варто сприймати глибше – як певний маніфест РФ, вкладений в уста Медведчука? Чому це інтерв’ю вийшло саме зараз?

- Чому? Не так давно у ЗМІ з’явилися повідомлення щодо того, що 112 канал – один з найрейтинговіших в Україні – відтепер став власністю Медведчука. Не минуло й тижня після цих повідомлень – і на 112 каналі вийшло нове політичне ток-шоу, першим гостем якого став пан Медведчук. Для мене особисто цей факт став переконливим доказом на користь того, що в своєму розслідуванні журналісти проекту "Схеми" реально докопалися до правди.

- Маєш на увазі їх розслідування щодо зміни власника 112 каналу?

- Так. Номінально його новим власником є продавець вживаних авто з Німеччини Едуард Катц. Але всі сліди вказують на те, що реальним власником цього медіаресурсу є саме Віктор Медведчук.

І конкретно це інтерв’ю на меті має напрацювання наративу для українців напередодні виборів – як президентських, так і парламентських. До них залишається не так і багато часу. Тому з кожним днем звідусіль на світ божий вилазить все більше мерзоти, яка буде намагатися дестабілізувати ситуацію (до чого ми готові) і робитиме все, аби на всіх рівнях, на всіх напрямках підкуповувати та переконувати людей, вестиме інформаційну війну.

Ця кремлівська сволота вестиме інформаційно-психологічні операції на різних телеканалах, на різних ток-шоу, в соціальних мережах. І залучатиме всі ЗМІ для того, щоб нав’язати наратив Кремля.

- І про які плани і наміри російської правлячої верхівки ми можемо здогадуватися після інтерв’ю Медведчука? Які тези там прослідковуются?

- Перша і найголовніша: коли він торкається питання полонених, завжди акцентує увагу на тому, що Росія до цього питання не дотична взагалі. Що перемовини щодо обміну треба вести виключно з "керівниками" окупованих територій. Що ці питання повинні вирішуватись в Мінську.

І коли Медведчука запитали, про що можна говорити з ватажками квазіутворень на Донбасі, якщо всі питання вирішуються в Кремлі, він зазначив, що Кремль тільки впливає. Не вирішує, а впливає на вирішення. Тобто йде свідома маніпуляція, щоб змусити вище керівництво нашої держави контактувати безпосередньо з керівниками окупаційних адміністрацій.

- Для чого? З тим, щоб банально легалізувати їх в очах світової спільноти?

- В тому числі. Ми розуміємо, що робити цього у жодному разі не можна. Бо таким чином Росія хоче на міжнародному, правовому, дипломатичному і політичному рівнях відмежуватися від відповідальності. І щойно б ми прийняли умови цієї гри, вони би почали на весь світ кричати: дивіться, вони ж спілкуються, домовляються – значить, це внутрішній конфлікт. Громадянська війна. І Росія до того ніяк не дотична. Це перше.

Друге. Медведчук зазначає, що Донбас – це Україна. Що процес переходу буде. Ці фрази особисто я чув вже безліч разів. Найчастіше вони звучать на федеральних телеканалах Росії, їх проголошують тамтешні спікери, пропагандони на кшталт Кисельова чи Соловйова. Вони ще два роки тому взялися змінювати цей наратив. І це було дуже помітно.

Але кульмінацією цього процесу стала заява Януковича на прес-конференції в Ростові-на-Дону у лютому 2017 року, коли він першим з колишніх українських чи місцевих російських політиків чи чиновників зазначив, що Донбас був, є і буде територією України. Це була точка, від якої можна було рахувати, скільки часу потрібно, аби змінити громадську думку і розвернути гігантську машину пропаганди РФ на донесення тези, що Донбас буде повертатися в Україну.

І тут важлива третя теза з інтерв’ю Медведчука – а на яких саме умовах він буде повертатися? У цьому контексті Медведчук запевняє: нам не треба чекати Меркель, представників США, інших країн – треба йти і домовлятися з ватажками ОРДЛО, вибудовувати з ними діалог. Тобто, нас підводять до того, що навіть якщо ми заведемо туди свою владу – ті території все одно мають залишатися під контролем Росії. Заправляти там всім мають зручні Росії люди, на яких вона легко зможе впливати.

І нарешті четверта теза – найважливіша – кінцева мета Росії як імперії і Путіна, який себе вважає новітнім імператором, ретранслюється через маріонеток типу Януковича, Кисельова і Соловйова, різних мураєвих, рабіновичів, шуфричів та решту сволоти недобитої, яка вціліла після Революції Гідності. Коротко цю мету можна сформулювати як повернення миру і розбудова нової держави на умовах федералізації.

Тобто Росія після провалу початкового плану зі створення "Новоросії", з розділення людей на чотири сорти (про що свого часу ще Янукович говорив), не залишає думок повністю знищити Україну шляхом федералізації. Перетворити нашу унітарну державу на федеративну республіку – і потім просто зсередини розшматувати її на три-чотири різні держави, на північну, південну і східну частини.

Ця ідея була, є і буде. Вона прописана в стратегіях ФСБ. Росія ніколи не змириться з існуванням України як самостійної держави. Бо завжди вважала і буде вважати нашу державу своєю територією. Або, як мінімум, сателітом РФ, який мусить завжди підпорядковуватися "старшому братові". Бо ж вони реально вважають, що ми з ними - один народ. І у цьому – їхня найбільша помилка.

- Нещодавня заява Медведєва, що Росія, мовляв, надто багато вклала в Україну, тому ніколи її не залишить - з тієї ж опери?

- Насправді вони через різних спікерів, через різних чиновників доносять різні думки щодо того, що ж буде з Україною. У різних варіаціях, у різних концепціях. Інколи роблять це жорстко. Іноді – м’яко. Часом – інтелігентно-приховано...

Але Росія своїх імперських амбіцій не покине ніколи.

І дуже показовою у цьому плані була заява Соловйова в одному з ефірів про те, що не тільки Донецька, Луганська області і Крим мають увійти до складу Росії – вся Україна там буде. І це ж не його думки. Він лише ретранслює тези ФСБ – структури, яка є посередником між Путіним і його клоунами-"шістками" типу Януковича, Кисельова, Соловйова, Медведєва і так далі.

Путін – це самостійний гравець, який за старими канонами виробив власну стратегію щодо України та інших держав колишньої СНД. Допомагали йому у цьому співробітники КДБ-ФСБ. А Медведєв – всього лиш один з ротів, які цю стратегію ретранслюють у різних формах.

Читайте також: Путіна вже вважають зрадником: як закінчиться війна на Донбасі

- Але Медведєв і Кисельов – то більше для внутрішнього споживання. А от Медведчук вже орієнтований на українців. Він же не росіян, а нас має переконати в тому, що виконати всі забаганки Москви – то єдиний для нас вихід з ситуації. Мені лише одне цікаво: чому ці тези доручено виголошувати людині з, м’яко кажучи, дуже неоднозначною репутацією?

- Насправді після Революції Гідності в Україні досі лишається достатньо великий анклав проросійської агентури. Питання в тому, як ми з ним будемо боротися. Багато людей з минулої влади залишились в парламенті. Частина – як от Медведчук, приміром, звідти вилетіла, але залишаються активними політичними та громадськими діячами, впливовими бізнесменами. В правоохоронній структурі вони позалишалися…

І боротьба іде. І чим далі – тим сильнішою вона буде. Бо чим ближче вибори – тим сильніше бажання у них повернутися у владу. Тим більші апетити щодо кількості місць в парламенті – бо ж мова йде про можливість зміни стратегічного курсу України від Європи назад до Росії.

У цій боротьбі проросійські сили будуть використовувати всі можливості – фінансові, політичні, економічні, громадські, правоохоронні, на рівні місцевої влади… Задля того, аби розвалити нашу державу, будуть задіяні абсолютно всі важелі, до яких вони зможуть дотягнутися.

- А до залякування методом терору можуть вдатися? Можливо, аби продемонструвати безпорадність діючої влади?

- Звичайно! Цей варіант можемо розглядати.

Навіщо далеко ходити? Подивися на заяви нардепа Вадима Новинського. Як ми знаємо, зараз у Стамбулі Патріарх Константинопольський Варфоломій розглядає можливість надання Томосу про автокефалію українській помісній церкві. І Новинський – один з найпалкіших адептів "руського міра", який працює в Україні за гроші Кремля і повністю контролює російську церкву в нашій державі – вже кілька разів у різних інтерв’ю зазначав, що отримання Томосу і створення єдиної помісної церкви може призвести до релігійної і громадянської війни.

Тобто заклики до війни, до якогось терору звучать вже зараз. Люди, які, як Новинський, працюють на Москву, нас вже цим залякують. Але в принципі ми готові до всього. Готові до будь-якого розвитку подій. І я не думаю, що їм вдасться реванш. Хоча питання церкви – це одне з головних питань сьогодні. Це один зі стовпів, на якому засновувався, тримається і намагається далі працювати "руський мір".

- Зараз активно розганяється теза про те, що Україні потрібен мир – неважливо, якою ціною, хай навіть і шляхом повного задоволення всіх забаганок Кремля. Схоже, в Кремлі впевнені, що тих, кому байдуже вже зараз чи буде байдуже після певної психологічної обробки, в Україні виявиться більше, ніж тих, хто прагне перемоги. Невже їх розрахунки можуть справдитися?

- Ми повинні завжди відштовхуватися від інтересів нашої нації, нашої держави. Люди можуть помилятися. Їм це властиво. І нічого страшного в цьому нема.

Ми всі хочемо миру. Я теж його хочу. Але нам не потрібен мир тим шляхом, який пропонують нам Медведчук, Новинський, Бойко і Путін, який ними керує. Нам не потрібен мир шляхом програшу і капітуляції. Нам потрібна перемога. Іншого не дано. І ми будемо боротися за перемогу, яка і принесе мир на нашу землю. Ми боротимемося за нашу територію і наших людей.

- Але чи вистачить мудрості зрозуміти це все людям?

- Сподіваюсь, що так. Ми вже набралися певного досвіду за останні чотири роки. Ми знаємо, як реагувати на провокації, теракти, збройну агресію. Тепер ми повинні навчитися реагувати на такі повільні і зовні не так і помітні дії – підкуп людей, розповсюдження фейків. Нам необхідно навчитися не реагувати на інформаційні вкиди, на проведення інформаційно-психологічних операцій. Це важко, але можливо.

Нам потрібно вести просвітницьку роботу. Але я певен: ми все подолаємо. За всю історію скільки разів нас намагалися завоювати інші держави? Безліч. Але зробити це не вдалося нікому. Не вдасться і цього разу.

Я впевнений, ми переможемо Росію як імперію.

- Росія нині робить великі ставки на вибори в Україні. Як гадаєш, Кремль повністю зосередиться саме на спробах повернути собі політичний вплив у нашій державі – чи не виключене і загострення на фронті?

- Насправді це два різних важелі - і їх можна одночасно натискати. Можна загострити ситуацію на неокупованих територіях, де існує підвищений ризик різноманітних провокацій (маю на увазі великі міста типу Києва, Дніпра, Одеси і так далі) – і паралельно активізуватися на фронті, на лінії розмежування, де є кадрові російські військові та іррегулярні підрозділи окупаційних адміністрацій.

Для Росії не проблема робити це одночасно. Тим більше, що це дасть можливість опозиції в особі Мураєва, Рабіновича та інших людей, що працюють на Кремль, кричати, що як тільки до влади прийдуть вони, ніхто не буде вже гинути. Що вони поїдуть на риболовлю з Путіним, наловлять карасів і побіжно вирішать всі проблеми – і в Україну прийде мир.

Але підкреслюю: у жодному разі ми не повинні вестися на такі провокації. Нам не потрібен сценарій, який нам намагається нав’язати Кремль, щоб знову зайти в Україну, посягнути на нашу територіальну цілісність та державний суверенітет і розвалити нашу державу.

А те, що вони до цього готуються, ми можемо бачити вже зараз. Харків, Одеса, Дніпро, Запоріжжя, Київ – вся країна завішана білбордами з політичною рекламою, яка проплачена на півроку, а то й рік наперед. Усюди – "регіонали". Усюди – проросійські політики. Варто лише зайти в інтернет – з усіх шпарин лізе реклама "регіоналів", Тимошенко і так далі. Це просто неможливо! Весь інтернет заспамлений рекламою людей, що працюють на Росію. В це вкладаються мільйони доларів.

- Про мільйони доларів це ти задля красного слівця сказав – чи є якісь підрахунки?

- Щоб ти розуміла, на минулих виборах у 2014 році в рекламу різними силами було вбухано понад 100 мільйонів доларів! Вдумайся в цю цифру! І це – виключно реклама. Ми не говоримо про підкуп Росією правоохоронців, держслужбовців, громадських діячів, політиків регіональної місцевої влади…

Якщо порахувати ці "статті витрат" - мова йде про мільйони доларів. Мільйони!..

А загальна сума витрат на президентську і парламентську кампанії разом переходить в мільярди доларів, які вкладає Росія.

За нашими підрахунками, на спробу посунути діючу проукраїнську і легітимну владу і змінити курс України на російський, від сьогодні і до парламентських виборів через рік вони вкладуть мінімум 5-6 мільярдів доларів! Їм не потрібна проукраїнська влада на кшталт "Народного фронту", "Блоку Петра Порошенка", "Самопомочі"… Вони прагнуть повернути стару владу. І вкладають у це величезні гроші.

І питання не в тому, як вони збираються відбивати ті гроші. Питання в тому, як держава буде існувати далі. Бо вони готові вкладати мільярди не для того, щоб заробити, а щоб знищити Україну. Бо Росія не збирається відсувати свої амбіції на третє-четверте місце. Для них це план номер один – повернути Україну під свою юрисдикцію будь-яким шляхом, будь то військовий, як у 2014-му, чи гібридний, як зараз.

- Хвиля банів, яка знову прокотилася у Facebook, якось пов’язана з цими процесами?

- Цілком можливо. Такі хвилі відбуваються або перед якимись подіями, де думка opinion-мейкерів важлива, або з профілактичною метою. Зазвичай банять по 5-15 людей за один "приход", за одну операцію. Раптово на того чи іншого користувача соцмережі починають надходити масові скарги. Скаржаться від 200-300 людей до кількох тисяч. І Facebook автоматично блокує акаунт того чи іншого блогера чи журналіста.

Це програма, яку ФCБ відпрацювала до дрібниць за останні три роки. І за одну таку хвилю вони банять стількох opinion-мейкерів, що загальна кількість їх підписників цілком може конкурувати з аудиторією кількох крупних ЗМІ.

- А цього разу що могло послужити причиною цієї хвилі банів?

- Навіть не знаю. За останній місяць у нас не було жодних серйозних перемовин на міжнародній арені, не було якихось переломних моментів у Мінську… Єдине пояснення – можливо, це робилося перед Днем Незалежності і Днем прапора.

- До речі, про свята. Як тобі реакція росіян на наш парад, приурочений до Дня Незалежності?

- А мені вона не цікава. Я вважаю, що ми не повинні дивитись на чиюсь реакцію. Бо ми парад робимо не для росіян, не для США, не для ЄС. Ми робимо його для себе. І важить лише реакція наших громадян.

Важливо, скільки людей за ці роки почали пишатися нашою армією. Скільки громадян усвідомили, що вони – українці. Віднайшли власну ідентичність. Перейшли на спілкування українською…

Це колосальний комплекс питань, сконцентрований в одному дні – Дні Незалежності. І в одному параді.

Все це спрямовано від нас самих до нас самих. До нашого сприйняття. До того, чи пишаємося ми своєю державою. Чи подобається нам тут жити.

Ми повинні пишатися тим, що змогли вибороти. Тим, що великі герої нашої нації – такі як Левко Лук’яненко – змогли створити державу у 1991 році. Що ми змогли вистояти і зберегти її у 2014-му. Це величні досягнення, що у мене особисто викликають повагу і до вчорашніх героїв, і до нас сьогоднішніх, хто продовжує їхню справу.

А парад… Якщо він сподобався комусь в Росії – добре. Не сподобався і в когось там щось розривається? Ще краще. Це індикатор. Але надто багато уваги приділяти тому, як вони реагують, не вважаю за потрібне. Нецікаво!

Продовження інтерв’ю читайте на UAportal найближчим часом