США і Європа – більше не однодумці
На Мюнхенській конференції остаточно зафіксовано новий тренд: США і "стара Європа" – більше не однодумці. Кожна зі сторін живе різними відчуттями потенційних небезпек. І якщо на минулій конференції в публічних і непублічних бесідах говорили про Путіна, то цього разу пальму першості перебрав на себе Трамп.
Це взагалі унікальне явище. Європа налякана Трампом навіть більше, ніж Путіним. І все тільки тому, що думати треба було раніше, але Європа хотіла спати, гуляти, їсти. Причини описувати не буду – вони відомі. При цьому Європа знала, що в разі чого, парасольку захисту відкриють США.
Чи можна звинувачувати Трампа, що він вимагає, аби за безпеку платили ті, хто по суті її отримує? Очевидно, що тут мав би йти перелік заходів, які Європа мала б реалізовувати ще з першої каденції нового/старого очільника Білого Дому. Але в 2020-му році до влади прийшли демократи - і Європа знову вирішила відпетляти. Як результат – Путін використав момент і вдарив по Україні, вважаючи, що сита Європа зайвий раз не поворухнеться, аби щось кардинально змінити.
Останні два роки ми спостерігали за муками вибору, що обрати: різко почати витрачати гроші на оборону, чи повʼязнути в дискусіях, хто повинен показати приклад, як це працює, і відтягувати очевидні рішення. Минулого року, коли на горизонті знову замаячила постать Трампа, найбільш активні почали включатися в політичний процес, повʼязаний з координацією підтримки України. Але все одно дій було мало. І часто вони були несвоєчасні. Як наслідок - тепер не тільки Путін, але й Трамп вважає, що з Європою немає про що говорити.
І зараз Україна субʼєктивізує Європу, даючи їй шанс себе знову проявити. І частина європейських лідерів (не всі) це зрозуміли.
Але й нам теж потрібна Європа. Не тільки з точки зору військової підтримки, а й для того, щоб не виникло ситуації, коли за столом переговорів два монстри розривають третього, більш слабкого за ресурсами, переговірника.
На цій конференції ми досі так і не почули від США позиції, яку ціну заплатить Росія за агресію. Зате почули, що вона може надбати. Тобто, про приз, який Росія хоче оформити нотаріально в присутності американців, бо ті хочуть відірвати РФ від Китаю і переслідують іншу філософію світосприйняття. Де їх лінія конфлікту проходить точно не в Україні.
Ось чому "привид Афганістану" знову був згаданий у контексті, який нікому з нас, українців, не сподобається.
Але поки угоди в американців з росіянами немає і поки Україна не пішла на карколомні поступки, у нас є час на "дресирування" європейців до стану готовності ставати поряд з нами. І переконувати, що іншого шансу вистояти у нас (у всіх євпопейців) немає. Немає вибору і в України – продовжувати робити те, що вона й так робить – щоденно відбиваючи атаки російської армії, мінусуючи її НПЗ, зменшуючи чисельний стан російських військ.
Дай бог, до наступної конференції у Мюнхені, механізми спільної оборони з країнами Європи будуть запущені. Це було б кращою відповіддю на питання, є місце Європи за столом переговорів, чи немає.