Україну схиляють до пришвидшення рішення щодо перемир’я
У хід пішли відверто маніпулятивні вкиди
Останніми днями The Financial Times засипає читачів дуже неоднозначними, м’яко кажучи, публікаціями. Частина з яких негайно отримує офіційне заперечення (як наше МЗС заперечило заяву "інформованих джерел FT" щодо обговорення зупинення війни по лінії зіткнення і більшої готовності України за міністра Сибіги до обміну безпеки на території). Чи буде так само заперечена публікація інформації від "неназваного посадовця" про готовність Байдена почати просувати Україну у НАТО – невідомо.
Загалом це виглядає як вкиди чи то дезінформації, чи провокативних матеріалів. Тобто, як певний хайп. Або навіть замовлення Кремля. Але можна це оцінювати і суто політичні продумані кроки: інформаційні маніпуляції з метою узгодження позицій України і союзників в питанні умов переговорів і перемир’я.
Адже ніхто на Заході не скаже відверто: "здавайте території і давайте завершимо цю затягнуту історію". Це може сказати тільки Зеленський – і от його до цього всіляко попихають. Натяками, заявами, отакими публікаціями, рішеннями і їх відсутністю...
Вся відповідальність за формат завершення війни має лежати на Україні. Для всіх зацікавлених сторін умови перемир’я мають виглядати не "Захід примусив Україну до миру на визначених ним умовах" – а "Україна вирішила припинити війну і визначила прийнятні для неї умови цього".
Жодне рішення не має читатись як примус – інакше це вдарить по рейтингах західних політичних лідерів. Частина їхніх виборців, орієнтована на локальні проблеми, може просто вибухнути обуренням. І це помітно вдарить по рейтингах відповідних політиків і їхніх партій. Які і так зазнають ударів від лівих і правих популістів.
Загалом це буде цілком логічна реакція виборців-антиглобалістів: "А за що ж ми тоді платили з наших податків протягом кількох років?! Якщо від початку можна було отак все вирішити у примусовому порядку. Жорстко схилити Україну підписати ще у Стамбулі 2022-го. Тоді загинуло б на порядок менше людей, не було б зруйновано стільки міст, не постраждала б настільки інфраструктура – і не потребувала допомоги у відбудові. І, звісно, це і нам коштувало набагато менше. Так чого наші політики тягнули, чому не примусили до миру одразу?!".
Це очевидний сценарій, тому ніхто з лідерів НАТО не ризикне приймати рішення замість України. Суто виборча логіка усталених демократій, а не аж така вже повага до України чи впевненість у наших оборонних і наступальних спроможностях.