Знищене Різдво: страшна та сумна історія людей, у яких знищили коріння

Я дуже чекаю на певні свята, щоб продовжити аналізувати зміни на окупованих територіях Луганської та Донецької областей.

Є певні дати, святкові дні, коли соціум ОРДЛО можна побачити прозорим, без масок, фальші, тоді виходить найчесніша аналітика. Тому кожен рік я роблю огляд того, як змінюється святкування, надії, мрії та сподівання критичної більшості мешканців ОРДЛО.

Як на мене виходить не поганий перелік зафіксованих змін від "мы уделали Украину" до "зачем все это начинали". Саме свято дозволяє простежити зміни у настроях суспільства ОРДЛО, святковий стіл (умовний борщовий набір), надії та сподівання, відкриває нові грані суспільства чи нові зміни.

Окрім Нового року до таких свят відноситься День шахтаря, бо ж Луганщина та Донеччина, це шахтарські міста, де кожна родина пов’язана з вугледобувною галуззю.

У часи "окупації Донбасу укро-хунтою", за версією росії та "новоросів" у місті, де я жила- Довжанськ, Луганщина, працювало 9 шахт, 3 з них мільйонники. То день шахтаря це було неймовірне свято, з сучасними феєрверками, зірками шоу-біза, преміями та подарунками.

Те, що окупанти запропонували шахтарям, перевершило усі їх очікування.

За 10 років окупації в ОРДЛО знищено майже усі вугільні підприємства. То поки була можливість, я часто перепощувала в ОРДЛО свій допис про єдність та гідність шахтарів. Бачу що читали, бо проклять наслали багатенько.

У 2024 році святкування Дня шахтаря у місті було звужено до безкоштовного кінофільму та пінної вечірки. А що святкувати? 90 відсотків шахт закриті. Роботи немає. Зарплатню шахтарям на ще працюючих підприємствах затримують на півроку. Люди роз’їхалися, хто в мирні частині України, хтось на росію, але від булої слави шахтарських міст залишилась мильна бульбушка.

День міста. Ну, тут взагалі все погано. Бо зі свят або "хоровод в кокошниках с цыганами" або щось офіційно комуністичне. Й знову ж таки, в 2024-му святкування не проводили.

Ну, й звісно релігійні свята. Різдво та Воскресіння Христове, напевне найголовніші, хоча в ОРДЛО релігійних свят дуже багато. Церква вимагає святкувати їх офіційно, навіть якесь перенесення чиїхось мощей, підноситься до рівня державного.

Сьогодні я хочу написати про Різдво в ОРДЛО. Знищене Різдво. Напевно пафосно звучить? Але для мене в цьому немає пафосу, тільки горе.

Звісно ж ОРДЛО святкує Різдво Христове 7 січня, разом з московським патріархатом. Ну, як святкували. Ось тут саме цікаве.

Почну з того, що до 2014 року, коли на Донбас повернулися українські символи, я маю увазі не державність, а відновлення історичних спогадів, культури, історії, коріння, на Луганщині почали водити Козу, святкувати Маланку та Василя, проводити Вечорниці.

Згадую, як мої діти ходили у дитсадок й там влаштовували вечорниці. Дитсадок ми вибрали україномовний та ще й театралізованим ухилом, тому ви навіть не уявляєте, як це було чудово. Батьки рядилися у чортів, діти були янголятками та зірочками, ми робили вареники з передбаченнями, співали колядки…

На Свят вечір діти колядували. Почали робити костюми, Різдвяну Зірку. А яку кутю вигадували, щоб ні в кого такої не було. Й тертий мак, й збитий мед, й домашні цукати (Східна Луганщина мала свою візитівку, цукати та мед з кавуна, цукати з кабачків) й родинні рецепти.

З року у рік якість святкування та рівень автентики зростали. Й кутя перестала бути однотиповою, й колядки йшли чередою від сучасних до переданих бабусями. Й співати почали у родинах. Бабусі, які українки, а не привезені у часи срср з усіх закутків росії, просто сяяли. У 2010-му, якщо не помиляюсь, на Луганщині відновили встановлення дідуха.

Інколи я думаю, що нам для проростання й відновлення свого коріння, для його відчуття у критичній більшості людей, не вистачило часу. Я це бачила по дітям, школам, дитсадкам. Коли моя старша дитина йшла у дитсадок, була лише одна україномовна група та й то не у кожному дитсадку. А ось, коли у дитсадок пішла друга, то це вже була одна російськомовна група у кожному дитсадку, як й 1 російськомовний клас у школі.

Батьки свідомо вибирали україномовне навчання дітям, бо вважали, що за мовою майбутнє. Батьки свідомо вибирали україномовне святкування Різдва, бо це було магічно, красиво, модно та щось таке, від чого текли сльози. Я часто бачила, та й сама плакала, від дитячих голосів, які співали українські колядки.

В цьому році вперше у соцмережах ОРДЛО дорослі почали тему обговорення якості святкування Різдва.

Діти без посмішок, злі погляди, невдоволені "оплатою" куті. Без колядок, без посмішок, без веселощів та вертепів. Просто зайшли, сунули під ніс вариво з рису чи перловки, з накришеними туди цукерками чи з варенням, дуже часто у брудному посуді…

Люди почали питати, як так сталося, що зникла магія Різдва. Зникло свято. Залишилось заробляння грошей бо багато дітей навіть лаяли господарів за цукерки, та вимагали грошей.

Люди дивувалися, як це так, а де колядки (цікаво, що слово "колядки" "новороси" вимовляють українською). Де вертеп. Де хоч би віршик від колядників. Здивувалися, що на росії немає старовинних колядок, а "радуйся, земле", виключно українська колядка. Здивувалися, що на росії лише матерні та соромицькі "колядки".

Здивувалися, що на росії немає традицій святкування Різдва. Ну, сарафан, кокошник та ряжені у циганів та ведмедів, це ж не Різдво, це й на День міста, й на День шахтаря, й на перенесення мощів якогось там святого, й на день росії.

Дуже гнітили похмурі обличчя дітей. Злі їх погляди. Цікаво, а що хочуть люди, які самі виховують дітей у ненависті, ницості, як справжніх росіян?

Зараз в ОРДЛО по навчальних закладах спустили вказівку підготувати святкування Китайського нового руку. Люди в ОРДЛО збентежені, бо ж святкування Різдва у навчальних закладах не проводять, а Китайський новий рік буде святкуватися масштабно й це вже тенденція з 2022 року.

Окупанти знищили в ОРДЛО культурно-історичний пласт. Спочатку це було смішно, в цю гру заміни українського на кокошники грали майже усі, бо ж це патріотично. Зараз люди залишилися без коріння, без історії, без чогось такого, від чого текли сльози, коли на порозі з’являлася зграйка дітлахів, змурзаний чорт, білий янгол у пуховому платку, які несли Різдвяну Зірку, яскраву, заквітчану новорічний дощиком й починали співати…

Знищене Різдво чи вкрадене? Це гра слів, якщо знімати кіно. Насправді, це страшна та сумна історія людей, у яких знищили коріння й вони починають це відчувати. Насправді, це історія утворення пустоти у людях, суспільстві, насправді, це історія окупації, бо випалена земля, це одне, а випалені та знищені душі, це вже інше.

Коли закінчиться війна, земля швидко зазеленіє, бо природа, там де немає людини, завжди швидко відновлює своє правління. А ось випалені душі навряд чи вилікуються, бо в них більше немає віри, надії, казки, магії й Бога. Бо Бог є любов. А росіяни не вміють любити.