У МП відкривається "третя точка"? Митрополит Олександр (Драбинко) про лавину переходів в ПЦУ і "не ікону" Онуфрія
Процедура переходу церковних парафій до Православної церкви України (ПЦУ) затверджена – 17 січня Рада ухвалила тематичний закон. Чи означає це, що відтепер парафії УПЦ МП почнуть переходити в ПЦУ лавиноподібно? Що іще необхідно зробити, щоб в більшій мірі спростити цей процес?
Речник УПЦ Московського патріархату, архієпископ Климент (Вечеря), заявив про те, що Крим – це Україна, а російське телебачення дивитися не варто. Чи означає це, що в середовищі УПЦ МП відбулася певна еволюційна зміна?
На ці питання в бліц-інтерв'ю UAportal відповів митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної Церкви України Олександр (Драбинко).
- Чи можна тепер очікувати лавиноподібного процесу переходу парафій УПЦ МП в ПЦУ?
- Ні, лавиноподібного процесу очікувати не варто, але варто очікувати, що це стане стимулом і можливістю для більш вільного приєднання парафій до Православної церкви України.
Тим більше що цей закон, власне кажучи, є актуальним і для колишнього Київського патріархату, і для колишньої Автокефальної церкви. Адже вони теж повинні приєднатися до Православної церкви України, вони теж повинні провести у себе в парафіях подібного роду обговорення цього питання і голосування.
Останнім часом ми багато говоримо про те, що парафії колишнього Московського патріархату повинні приєднуватися до ПЦУ. Ні, не лише вони. До релігійної структури, що була створена 15 грудня 2018 року, таким же чином повинні приєднатися і парафії колишніх Київського патріархату і УАПЦ. Це перше.
Друге. В даному випадку ми повинні говорити про два моменти. Про більшу демократичність, якщо говорити світською мовою, і про відродження певної соборності, правильного соборноправ'я, оскільки тепер без вказівки "зверху", без вказівки єпархіального управління, без тиску священика громада сама може визначити свою юрисдикційну приналежність.
- Чи достатньо чітко прописаний механізм переходу в цьому законі?
- Я не юрист. Я знаю, що є певні зауваження до цього закону, але поки що у мене не було часу, щоб детально ознайомитися з його другою доопрацьованою редакцією, тому чітко сформулювати, що добре, а що не зовсім добре, я поки що не можу.
Але я знаю дуже добре, що цей закон дає можливість для більш вільного самовизначення, без нав'язування думки згори і ззовні.
- Що іще потрібно зробити на рівні держави, щоб ще більше спростити такий перехід?
- Процес уже досить простий, і тут держава зробити нічого не може. Перш за все, ми самі повинні змінити спосіб свого мислення.
Читайте: Будучи огірком, називатися кавуном: митрополит Олександр (Драбинко) про перейменування УПЦ МП
Від того феодального, іще радянського, устрою церкви, в якому ми, на жаль, живемо до сьогоднішнього дня, з чиношануванням священноначалія, з бездоганним і безумовним дотриманням "лінії партії", що проголошується на єпархіальних зборах – потрібно відходити.
Напевно, ви помітили, що останнім часом в Московському патріархаті проводилися єпархіальні збори, які висловлювали свою безумовну підтримку митрополиту Онуфрію. Митрополит Онуфрій – свята людина, але підтримка повинна бути не митрополиту Онуфрію, а вірності Московському патріархату. Чомусь це замовчується. Це абсолютно не тотожні речі.
З митрополита Онуфрія чомусь зробили ідол, перед яким клянуться у вірності. А кому? Митрополит Онуфрій – не ікона, це жива людина. Він глава релігійної організації, але тоді потрібно говорити: ми присягаємо на вірність не митрополиту Онуфрію, а організації, яку очолює митрополит Онуфрій. Це різні речі.
- Можливо, ви бачили цікаві заяви владики Климента...
- У владики Климента завжди цікаві заяви (сміється).
Читайте: Після Собору. Митрополит Олександр (Драбинко) про долю Онуфрія і УПЦ МП
- В ефірі "Громадського" він сказав: "На території Кримського півострова Українська православна церква повністю в канонічному чині, і це є свідченням того, що з точки зору церковних канонів і церковного устрою Крим є територією України". Під час того ж ефіру він виголосив ще одну цікаву фразу – про те, що російське телебачення дивитися не варто.
- Можливо, нарешті, у владики Климента відкрилася якась третя точка, яка дозволяє йому побачити те, що давним-давно бачать деякі інші ієрархи.
У мене є інформація, що в розмові зі студентами, які ставили йому подібного роду запитання, як вони кажуть, про неканонічність Собору, про Томос, про автокефалію, він спересердя сказав: "Вибачте, я на такі питання більше не відповідатиму. У мене закінчилися аргументи".
Я думаю, те, що він висловив в цих словах, свідчить про певний відчай і про те, що рано чи пізно речі доведеться називати своїми іменами.
- Чи означає це, що такий відчай і необхідність називати речі своїми іменами стосується усієї цієї церкви?
- Розумієте, усвідомлення у кожного приходить по-різному – в міру зіткнення з предметом пізнання.
У владики Климента це сталося раніше, можливо, тому, що йому доводиться постійно про це думати і, вибачте, викручуватися, звиватися, як вуж на сковорідці, вигадуючи аргументацію проти того, що абсолютно очевидно.
А хтось просто дає завдання. І його абсолютно не цікавить, що буде думати і що буде говорити Климент. Головне, щоб він говорив те, що будуть замовляти. А хтось сліпо вірить в те, що він чинить правильно, і Бог, виявляється, знаходиться тільки в стольному граді Москві.