Вічний "вступ" України до НАТО. Чи є світло в кінці тунелю?

Якщо спробувати зібрати разом усі причини, з яких Україні відмовляли приймати її до НАТО, то можна було б зібрати цілий збірник цих обіцянок. Особливо дістає "гарантія", що двері для України відкриті. Це повторювалося так багато разів, що ставитися серйозно до подібних обіцянок неможливо.

Зараз з’явилася нова відмовка, що приймати до Північноатлантичного альянсу країну, яка воює не можна. Але до 2014 року Україна не знаходилася в стані війни. То треба було дочекатися того, часу поки на неї нападе терористична Російська Федерація?

Далі обіцянок щодо можливості вступу в Брюсселі піти ніяк не наважуються. Це дуже негативно діє на пересічного українського громадянина. Якому непросто пояснити, чому це українці, над якими постійно висіла загроза російського вторгнення, дочекалися цього вторгнення, не отримавши свого натовського шансу. І чим наша держава гірша за тих, хто цей шанс отримав більше, ніж 20 років тому. Уникнувши таким чином окупації своїх територій московською ордою.

Зараз на Заході не хочуть враховувати, що на сьогодні Україна має такий практичний досвід бойових дій, який не має жодна армія в Європі. Це вже не говорячи про стратегічне розташування нашої держави, як постійний стримувальний фактор просування агресії Росії.

Можна багато чого говорити про право на життя тих цивільних українців, які через нерішучість Заходу щодня гинуть від російських ракет, дронів і бомб. Але приймають рішення про кардинальну зміну допомоги Україні ті політики, котрі жодного дня, жодної години, жодної хвилини не перебували під ударами ракет терористичної Російської Федерації.

Тому для них наш біль, відчай і горе тільки кольорова телевізійна картинка, яка спонукає їх вкотре висловлювати своє глибоке занепокоєння. І не більше. З такою дозованою та регламентованою допомогою війна Росії з Україною може тривати ще досить довго. Адже Україна змушена воювати з Російською Федерацією з однією рукою, зав’язаною за спиною. Досі немає паритету в повітрі, немає боєприпасів великої дальності, а натомість є заборона бити по всій ворожій території з американської і європейської зброї.

Така напівдопомога Україні не лише провокує Путіна до початку Третьої світової війни, а й послаблює авторитет Білого дому серед його союзників та прихильників по всьому світі. В Пентагоні чудово знають, яка допомога українцям може докорінно змінити ситуацію на фронтах російсько-української війни. Але у Байдена постійно затягували з такою допомогою.

Розмови щодо можливого вступу України до НАТО, які нескінченно затягнулися, дуже нагадують біг за "механічним зайцем". Бігти, звісно, можна, але результат добре відомий усім наперед. В Північноатлантичному альянсі весь час заявляють, що двері для України в НАТО відчинені та Україна зможе вступити, коли буде готовою. Але тут є одне "але". Між "відкритими дверима" і "відчиненими дверима" існує велика різниця. Ледь відкриті двері ніяк не гарантують того, що їх взагалі буде коли-небудь відчинено.

Зрозуміло, що після звільнення з московського ярма, колишні радянські колонії намагаються стати членами НАТО. Деяким це вже вдалося. Але для України шлях до Північноатлантичного альянсу розтягнувся майже на 30 років. Нашу державу весь час годують нічим не підтвердженими обіцянками, удаючи, що це просування до інтеграції з НАТО. Україна сьогодні захищає від російського вторгнення об’єднану Європу – але нам розповідають, що ми ще не готові до членства.

Нерішучість президента США Джо Байдена призвела до того, що російсько-українська війна перейшла у фазу позиційної війни. Все це виливається в статичні лінії розмежування військ, незначні здобутки сторін в окремих лісосмугах та селах, невдалі спроби переходу до маневрової війни. Генерали у Пентагоні не можуть не розуміти, що така війна може тривати довго.

Якби до 2014 року Україна стала членом НАТО – РФ ніколи б не вдерлася на нашу територію. Якби Україна вступила до Північноатлантичного альянсу до 2022 року, то зараз взагалі не було цієї Великої війни. Тому російсько-українська війна є нічим іншим, як результатом боязкості Заходу. І потрібно говорити відверто, реальні гарантії безпеки – це війська США чи держав Західної Європи на неокупованій Росією території України. Що може значно наблизити українців до миру.

Спробуємо змоделювати наступну ситуацію: не маючи можливості перемогти Україну, Путін розв’яже ще одну війну на Півночі Європи. І ось тут українці, зі своїм досвідом війни з РФ та готовністю допомагати НАТО, стануть великою підмогою для Північноатлантичного альянсу. А на те, що така війна лише питання часу – вказують багато факторів.

На жаль, на Заході не всі розуміють, що перемога Путіна в Україні відкине людську цивілізацію на декілька століть назад. Українцям потрібна зброя, щоб не тільки захистити свою державність, Україні потрібна військова допомога, щоб Москва не змогла знищити демократичну західну цивілізацію. Україні обіцяли, що захистять її в разі нападу.

Майже три роки тому на Україну напала терористична Московія, і дане слово Захід мав би тримати. А всі розмови про те, що НАТО не може перейти червоні лінії і прийняти Україну – це демонстрація слабкості західного світу. Росія не мусить вирішувати, до яких оборонних організацій іншим країнам дозволено приєднуватися.

НАТО й було створено для того, щоб не дати Росії захоплювати чужі землі на Європейському континенті. Воно досі з цим успішно справлялося. Та у випадку з Україною підхід Альянсу потребує великої корекції. Адже виглядає на те, що раніше НАТО прагнуло просто стежити за тим, щоб Україна не програла. Хоча Альянс мав би публічно заявити, що його метою є поставити Російську Федерацію на місце та повернути Україні її міжнародно визнані території, які захопила Росія.

Безсумнівно, президент США Джо Байден – мудрий політик, проте з Україною він явно перемудрив. Байден вважав будь-яке застосування західної військової сили у війні Росії з Україною неможливим. Але рішення не скасувати обмежень для України щодо ударів вглиб території Росії американською зброєю, відображає політичні мотиви неспроможності, яка домінує в його зовнішній політиці.

НАТО десятиліттями обіцяло Україні членство, і на цьому ґрунтувалася політика багатьох українських президентів прозахідної орієнтації. Українці сподівалися приєднатися до Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу, щоб позбутися впливів Російської Федерації та не дати Москві втягнути Україну в якусь сурогатну подобу Радянського Союзу.

Дві українські революції, 2004 та 2014 років, чітко підтвердили, що Україна безповоротно визначилася зі своїм європейським і західним вибором. Але на цьому шляху США і НАТО недостатнього зробили, щоб остаточний вибір українців закріпити назавжди. Вторгнення Росії в Україну не було незворотнім. Його спричинила ситуація невизначеності з членством України в НАТО і Євросоюзі.

Україна в НАТО – це цивілізаційний вибір українців, але сталося так, що він залежить не тільки від нас самих. Ми й далі продовжуємо колекціонувати натовські обіцянки. І якщо цього разу нам було обіцяне "незворотне членство", то наступного разу можна вже пообіцяти "гарантоване членство" в НАТО. І це звучатиме не менш красиво, хоча абсолютно ні про що не говорить.

Нерішуча та неадекватна підтримка, яка досі надавалася Україні, показує, що НАТО, продовжуючи дотримуючись своєї концепції стратегічної невизначеності, надихає не тільки Путіна, а й інших диктаторів з мафіозних терористичних держав, які побачили – міжнародне право більше не працює.

Нещодавно міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що мир в Україні можливий лише у випадку відмови від членства в НАТО і втрати Україною частини територій. Це він сказав в інтерв’ю відомому американському журналісту Такеру Карлсону.

Тому виникає питання – тепер Москва буде вирішувати, якій країні можна вступати до НАТО, а якій ні? І якщо в Північноатлантичному альянсі згодні з тим ультиматумом, який висуває Заходу терористичний режим Путіна то так і напишіть в своїх установчих документах, що до НАТО може втупити будь-яка держава світу, якщо це не Україна. Тоді ми будемо чітко знати, що до НАТО Україні не можна.