ukr
русский
Топ-теми:

"Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну". Інтерв'ю з керівником "Аеророзвідки"

Анастасія Крищук

'Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну'. Інтерв'ю з керівником 'Аеророзвідки'
Ярослав Гончар голова ГО «АЕРОРОЗВІДКА»

Війна буде змінюватися, технологічне протиборство наростатиме і поки генерали готуються до війни минулого, громадянське суспільство в Україні мобілізувалося і робить все для того, щоб вижити. В тому числі і дрони. Чому на роль дронів на фронті треба дивитися тверезо та як нам перемогти ворога, який має більше ресурсу в інтерв'ю розповів співзасновник ГО "Аеророзвідка" Ярослав Гончар.

''Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну''. Інтерв'ю з керівником ''Аеророзвідки''
''Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну''. Інтерв'ю з керівником ''Аеророзвідки''. Джерело: ГО «АЕРОРОЗВІДКА»

– Чи дійсно наразі на фронті роль дронів є вирішальною?

Дрони – це нове явище, тому ними так захоплюються. Це те, чого не було масово ще в короткій перспективі часу і це те, що разюче відрізняє поле бою від поля бою десяти років тому будь-де на цій планеті. Такий формфактор застосування, але вони не унікальні. Дронами люди займалися десятиріччя тому, а Україні треба було 10 років з початку війни, а потім широкомасштабку для того, щоб дійти до того, що самостійно. Крім дронів ми в принципі мало що робимо. І казати, що вирішують все дрони — ні, в жодному випадку так не можна. Вирішують люди, це найголовніший наш актив. Дрон – це просто новий засіб. Він популярний, став його масового застосування.

Це співпало з технологічним розвитком людства, з обставинами, в яких ми опинилися. Коли масштаб ескалації кратно зріс, не 400 кілометрів протистояння, в 2022 році вони з восьми напрямків поперли, було кілька тисяч кілометрів. І зараз ми вирівняли лінію, умовно, до тисячі. Для таких масштабів у нас зброя просто закінчилася.

Плюс ще, напевно, найголовніший фактор, чому війна в принципі відбувається, чому вона триває - це воля до боротьби. Ми, як ті, хто розуміє, що нам треба захищатися і нападник, у них своя причина, вони йдуть туди вмирати. Сукупність цих обставин і стали причиною, дрони знайшли своє місце.

Але, я підкреслюю, дрони – це інструмент. Вони стали доступні, ми можемо їх виробляти, можемо закуповувати, ми незалежні, наприклад від волі Сполучених Штатів, тут можемо самі. І це призвело до того, що такий сплеск. Вони змінили формат протистояння, стали інструментом, але це все продовжує лишатися інструментом в руках людей. Так рухається світ.

Ми зараз в такому моменті, в такій ситуації, коли це топтема, вона на слуху, її розхитати. Це не на пустому місці, звичайно. Дрони себе продемонстрували, замінили недостаюче, змінили парадигму, змінили боєпорядки, з'явилося командування. Роботизація призвела до появи такого нового інструменту на полі бою і він доволі ефективно застосовується. Але ще раз - воюють люди. Взяли за лозунг, що "воювати мають дрони, а не люди", але це виробники розкачали тему, щоб було дронів побільше, а воюють люди. Дрон сам по собі - нічого.

''Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну''. Інтерв'ю з керівником ''Аеророзвідки''
Ярослав Гончар, голова ГО «АЕРОРОЗВІДКА»

– Зараз дуже багато розмов про те, що дрони на фронті можуть замінити навіть артилерію.Чи це так?

Замінити? Доповнити. В певних характеристиках дрон переважає, в певних характеристиках не дотягує. Якщо хтось мені покаже дрон співмірний за дальністю і силою ураження до 150-го калібру, буде плескати в долоні. Ми "бавимося пиріжками" по кілограму носимо, і в нас є вантажні бомбери, вже дійшло до того, що вони можуть притягнути цілих 15 кг. Це вже починає бути схожим за вогневою міццю на 150 калібр, але по дальностях, ну вибачте, коли почнете літати на 30 км, тоді будемо розмовляти, що вони зрівнялися з артилерією. З одного боку, щоб цих ілюзій не було.

З іншого боку, у дронів є такі характеристики, яких немає в артилерії і за рахунок цих характеристик вони зайняли своє місце. Артилерійський снаряд, зазвичай, 90% це ж не керований постріл. Дрони можуть більш-менш точно літати. Оператор управляє дроном, він більш керований. Дрони не питають, вони просто пролазять в бойові порядки, так розвивається людство, йдуть технології.

– А які задачі взагалі зараз дрони виконують на фронті?

Є дрони, які вивозять поранених. Вони можуть заміновувати, розміновувати. Вони можуть щось з місця на місце переносити. Вони можуть спостерігати, повідомляти. Вони можуть взаємодіяти з іншими системами, допомагаючи. Вони можуть здійснювати ударні функції і навіть психологічні. Дрон літає над ворожими окопами і з гучномовця доноситься щось типу "здавайтеся", а десь за десять кілометрів це вимовляє наш боєць. Інформаційно-психологічна операція, наче робить дрон, але ж робить людина.

Я думаю, що чим далі, тим більше. Це просто такий природній, економічний тренд розвитку суспільства. З початку ХХ століття такого стрімкого розвитку не було. Такої кількості інформації, яка є у нас зараз, такої швидкої зміни технології. Ми опинилися в такому історичному періоді. І, звичайно, люди пристосовують нові інструменти, в тому числі, для питань збройної боротьби.

''Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну''. Інтерв'ю з керівником ''Аеророзвідки''
Ярослав Гончар, голова ГО «АЕРОРОЗВІДКА»

Зараз шукають відповідь, де технологія, яка в умовах нинішнього технологічного розвитку протистояння, формату конфлікту зможе принести одній з протиборчих сторін перевагу на полі бою. Я б сказав, що це боротьба між демократичним, цивілізованим розвинутим світом і автократіями. Мова йде не тільки про Росію, це вже конгломерат, Північна Корея, Іран, Росія об'єдналися. Це змагання добра і зла. І всі ці інструменти, вони є і у ворога. Інформація не обмежена, обмежені ресурси, а змагання йде, і воно не припиниться.

Мій прогноз, сама сутність війни, вона буде змінюватися. Зараз, ми вважаємо, що війни ведуть держави, так було не завжди. В середньовіччі були найманці. Зараз вважається, що найманець то "ужас-ужас". Але з іншого боку, в Україні вже є законопроєкт про приватні воєнні компанії, а в Росії по повній програмі ними користуються. Ми вже відійшли навіть від тих патернів, коли кожна світова війна завершувалися якимось конвенціями. Зараз сучасне, нове протиборство. Вже ніхто не звертає увагу, наприклад, що військові перевдяглися в цивільних. Це ж погано, такого не можна робити, з точки зору розуміння правил ведення війни, які у нас лишилися після Другої світової, це ужас-ужас.

Найбільша наша біда, що генерали готуються до війни минулого. І питання, як раз, нас, громадянського суспільства, цивільного демократичного контролю, що ми платимо податки, ми маємо питати у держави, як вона утримує Збройні Сили. Збройні Сили мають гарантувати нам суверенітет, територіальну цілісність і ми маємо бути переконані, що на наші гроші ми утримуємо таку силу, яка гарантує нам безпеку. На жаль, зараз в Україні ми так сказати не можемо. Ми втрачаємо, втрачаємо, втрачаємо.

– Але в Україні дуже розвинене громадянське суспільство і свій вплив воно має…

Визначальний, я би сказав, в тому числі в безпілотниках. Подивіться, 2014 рік, з чим ми зайшли у збройний конфлікт з Росією? Була пара безпілотників, наприклад, "Стріж", від Радянського Союзу нам залишилося. І на наші податки фінансувалися дослідно-конструкторські робота - "Горлиця", мав зробити завод Антонова. Все, що було у армії в 2014 році.

Що відбувається після 2022 року? Кабмін Федорова вже звітує про 400 команд. Що із цього робиться на замовлення держави? Нуль. Це відповідь громадянського суспільства, ми дуже хочемо вижити. Коли є загроза безпеки, це дуже мобілізує і прояв українців якраз вийшов в такому розвитку роботизованих технологій.

І в 2014 році, звісно, не в такому масштабі, як зараз, ті перші безпілотні літальні апарати, які стали з'являтися, це також не на замовлення. Це люди зробили, принесли, домовились з військовими, їх застосували. Від військових був запит "нам це треба".

Довгий час довелось переконувати керманичів в генеральному штабі, що безпілотники потрібні. А зараз вони змінили транспаранти – "треба дрони".

І навіть в 2021 році Верховна Рада, депутати, яких ми обирали, голосуючи за оборонний бюджет на 2022 рік, поставили на закупівлю дронів "0". А ми всі, українці, промовчали. Кого звинувачувати? Всі ми винні.

І вони досі сидять в оборонному комітеті, тільки тепер вони "перевзулися" і кричать "треба дрони". Але тут винних шукати не треба, ні в кого не "проскользнуло" "а як ми збираємося воювати без дронів?". Було б дивно, якби держава за два роки могла - раз і забезпечити, причому в таких масштабах, які ми маємо зараз.

У нас армія по закону – 250 тисяч людей, під час воєнного стану – мабуть, мільйон.Так яка держава може з нуля у стані війни забезпечити армію дронами.. це ж наївно.Не треба робити з цього популізму.

– Тобто держава не забезпечує армію дронами?

Повертаюся до найпершої тези. Дрони, це всього-на-всього знаряддя. Ну добре, нате вам зараз 3 мільйони дронів. Що з ними робити? Вже є ситуації, вже є підрозділи, в яких кількість дронів більше, ніж операторів. Десь не вистачає, там волонтери допомагають, так і таке є, треба забезпечувати. Треба підстьогувати, але не сюди. Треба дивитися в корінь, це не сьогодні виникло, а не казати, що там недофінансували. Як сьогодні поводиться держава? Більшість часу приділяється національній безпеці і обороні, в тому числі питанням дерегуляції для підприємств, які виробляють ті самі дрони. Їм багато чого по спрощували і зараз зовсім інші порядки. Раніше просто "викручували руки" – навіть якщо підприємець щось зробив, йди, спробуй працювати на міністерство. Це був шлях на 15 років, треба було бути в "клубі обраних", щоб ти туди попав. Зараз все спрощено. Звітують, що від готового виробу, що ти маєш, до того, як у тебе його куплять проходить місяць.

Це дуже пожвавлює ринок. Умови, справді, сприятливі. І тримаючи такий темп, це, власне, на мій погляд, є якраз та відмінність нас від Москви. За рахунок цього ми виграємо війну, а не програємо. Тому що у них, все одно, вертикальна інтригована структура. Там Путін сказав "робимо "Ланцети" і всі роблять "Ланцети". Вони їх припруть дуже багато, але це буде одне виробництво і ризик помилки набагато вищий. Якщо вони обрали неправильне рішення, то витрачають на нього всі ресурси.

''Воюють не дрони, воюють люди, але за рахунок технологічного розвитку Україна виграє цю війну''. Інтерв'ю з керівником ''Аеророзвідки''
Ярослав Гончар, голова ГО «АЕРОРОЗВІДКА»

У нас масштабувати швидко важко. Але у нас 400 виробництв. У них одне, а в нас 400, хто кращий, хто гірший, але 400! Правда, питання спрощення мають зворотні наслідки – якості падає. Контролю якості немає, і врешті потім закінчується тим, що ми отримали ті FPV, але для того, щоб ним полетіти, їх треба доробляти.

Це така плата за те, що ми раніше цим не займалися. Але краще так. Тоді, так, цей нещасний боєць, який замість однієї антени тягне п'ять, йому це все незручно. Але цим досвідом, своїм потом, він вийде і скаже – цей кращий. Так і має бути, якщо б було централізоване замовлення, він би й не мав цього вибору.

Це питання також зараз розглядається. Це, звістно добре, що вони дають армії дрони, але давайте якусь стандартизацію, контроль якості. Треба дивитися, просто так забезпечувати, для "галочки" – дали мільйон, але для того, щоб їх застосувати, солдатам ще треба їх доробляти.

За рахунок політики підтримки, залучення громадянського суспільства, ринок оживає, з'являються стартапи, воно починає "варитися", відбувається пошук нових ідей.

З одного боку, оцей формфактор, коли держава зблизилась з громадянським суспільством, почалася взаємодія, на цьому ми дали багато роботизованих продуктів для потреб національної безпеки. З іншого боку, ми отримали неминучі наслідки - кожен виробник зробив так, як він розумів. Ми склали все до купи, а воно все різне і кожен такий дрон треба налаштовувати окремо. Для п'яти дронів треба по п'ять різних антен, п'ять різних пультів і так далі.

А директивно, якби було, як книжка пише, умовно на замовлення міністерства, яке б сказало, що нам треба для Збройних Сил такий-то виріб, і ось на нього гроші, наприклад 50 млн доларів на наступний рік, але щоб ворог не знав і все буде секретно, таємний тендер. А далі вони секретно щось роблять, щось не вийшло, так секретно все і прикрили. І це порядок, який у нас був, він частково залишається і досі, але паралельно, треба було статися цій війні, для того, щоб змінилися оперативно стосунки між громадянином та державою. Ми зараз бачимо народження цивільно-державного партнерства.

Такого, про яке ми стільки мріяли. Це все було, це ж ховалися за таємністю і корупцією. Як тільки таємно - дорівнює корупція, майже завжди. Це все було не життєздатне. Прямо в самій основі. Тому що оцей формат державного замовлення, ну це як Радянський Союз. Ми вже нібито звідти вирвалися, а процедуру замовлення озброєння лишили. І треба було дожитися до того, що втратити майже всю артилерію, втратити все, щоб потім бігати по світу "ой, люди, спасайте, бо зараз уб'ють", щоб змінити нарешті в себе в державі правила, за якими ми будемо робити собі засоби, щоб захищатися.

Тому я хочу дуже вірити в те, що раз уже оці знання, розуміння того, як нам далі розвиватися, далися нам такою дорогою ціною, думаю, за рахунок цього ми виживемо і переможемо.

Бажаєте отримувати найактуальніші новини про війну та події в Україні – підписуйтесь на наш Telegram-канал!