Авантюру Путіна можна було завершити лише однією зустріччю
В столиці Казахстану Астані за участі голови КНР, лідерів інших держав об’єднання та російського президента пройшов щорічний саміт Шанхайської організації співпраці (ШОС). Це субрегіональна міжурядова організація, утворена в 2001 р.. До ШОС входять 10 країн – членів: Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Китай, Пакистан, РФ, Таджикистан, Узбекистан, і зараз увійшла Білорусь.
Загальна площа держав-членів ШОС становить 62% площі Євразії, а населення становить 41% усього населення земної кулі, там виробляється майже третина світового ВВП. Попередницею ШОС була "Шанхайська п'ятірка" - Росія, Казахстан, Киргизстан, Китай і Таджикистан. Зближення цих країн диктувалося в першу чергу загрозою безпеки їхнім прикордонним територіям з боку головного вогнища нестабільності в Середній Азії — Афганістану, де в той час йшла громадянська війна.
Поступово коло питань розширилося до сфер зовнішньої політики, економіки, охорони навколишнього середовища тощо. У 2001 р. року в Шанхаї відбулася шоста зустріч "Шанхайської п'ятірки", на якій приєднався Узбекистан. Глави шести держав оголосили про утворення ШОС. У прийнятій на саміті Декларації як основні цілі проголошувалися підтримка і забезпечення миру, безпеки і стабільності в Середній Азії, а також розвиток співробітництва в політичній, торгово-економічній, науково-технічній, культурній й іншій областях. Інший тоді прийнятий документ — Конвенція про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом й екстремізмом уперше закріплювала визначення сепаратизму й екстремізму як насильницьких, переслідуваних у карному порядку діянь. Її підписання було пов'язане з тривогами Китаю з приводу сепаратистських виступів поблизу кордонів із Середньою Азією, де мешкають уйгури — тюркомовні мусульмани, що населяють захід Китаю. Основними цілями і завданнями ШОС є: зміцнення взаємної довіри, дружби і добросусідства; розвиток багатопрофільного співробітництва з метою підтримки і зміцнення миру, безпеки і стабільності в регіоні, сприяння побудові нового демократичного, справедливого і раціонального політичного й економічного міжнародного порядку. Держави-члени ШОС домовилися дотримуватися принципів взаємної поваги суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і непорушності державних кордонів, ненападу, невтручання у внутрішні справи, незастосування сили чи загрози силою у міжнародних відносинах, відмовлення від однобічної військової переваги в суміжних районах; мирного вирішення можливих розбіжностей між державами-членами і неспрямованості ШОС проти інших держав і міжнародних організацій.
Розширення за рахунок Білорусі характеризує географію зростання ШОС. З моменту заснування, блок із центральноазійських країн перетворився на загально євразійську організацію із постійно зростаючими амбіціями. У перші роки існування організація була зосереджена на тому, що Китай врегулював свої кордони з північно-західними сусідами після розпаду Радянського Союзу та прагнув розширити свій вплив, одночасно заспокоюючи будь-які тривоги в Москві. Згодом акценти в ШОС змінилися на боротьбу з тероризмом, економічний розвиток і регіональну безпеку. Цьогорічний саміт ШОС демонструє, що Пекін дедалі більше набирає ваги і в регіоні, де раніше традиційно домінувала Росія. Глава КНР прибув до столиці Казахстану з державним візитом, а потім поїде з офіційним візитом до Таджикистану. Час покаже, як Росія і Китай ділитимуть свій вплив. Очевидно, що і Пекін, і Москва намагаються просувати цю організацію, щоб забезпечити собі вплив над цим регіоном і Глобальним півднем і не дати можливість Заходу перетягти його на свій бік. Зміна динаміки у відносинах Китаю та Росії стала поштовхом для ШОС. Після того, як Росія багато років використовувала блок для пом’якшення китайського впливу в регіоні і блокувала китайські ініціативи, такі як банк розвитку ШОС і зону вільної торгівлі, зараз Кремль перейшов до більш тісної співпраці з Китаєм. Інтерес Росії до ШОС прокинувся під час ізоляції Москви від Заходу. Москва також почала визнавати, що в неї менше аргументів, щоб зменшити вплив Китаю, і що ШОС може служити цінним форумом для підриву заяв Заходу про те, що війна в Україні перетворила РФ на міжнародну парію.
Протиріччя між Індією і Пакистаном завжди будуть перешкодою для організації, але напружені відносини між Пекіном і Нью-Делі стали ще одним фактором, який стримує розвиток ШОС. Минулорічний саміт ШОС в Індії став віртуальним через небажання Нью-Делі вітати Сі Цзіньпіна, а на цьогорічному саміті немає прем’єр-міністра Індії. Нарендра Моді, лідер найбільшої демократії світу, після перемоги на парламентських виборах не відвідав цей захід, що вказує на занепокоєння в якому рухається ШОС.
Дедалі більш антизахідна орієнтація ШОС після того, як вона прийняла Іран, а тепер й Білорусь, викликає занепокоєння серед деяких членів, які прагнуть підтримувати добрі відносини з Заходом, в тому числі серед колишніх радянських республік у Середній Азії. Це ставить ці країни в дуже незручне становище. Адже ці держави дотримуються багатовекторної дипломатії. Навіть Китай, який є головним рушієм розширення ШОС, шукає більш прямий шлях взаємодії з Середньою Азією без участі Росії.
З розширенням ШОС Китай і Росія хочуть показати, що мають багато прихильників їхнього світогляду, в якому немає місця для США в Євразії. Минулого місяця Путін виклав своє бачення створення "нової системи двосторонніх і багатосторонніх гарантій колективної безпеки в Євразії" за допомогою організацій, таких як ШОС, і довгострокової мети "поступового згортання військової присутності зовнішніх держав у євразійському регіоні". Путін намагається на цьому саміті скористатися прагненням інших держав до співпраці у вирішенні актуальних регіональних проблем та вийти з міжнародної ізоляції. Під час саміту у Путіна відбулася низка двосторонніх зустрічей, зокрема з лідером КНР Сі Цзіньпіном, президентом Туреччини Реджепом Ердоганом і виконувачем обов’язки президента Ірану Мохаммадом Мохбером. Участь Москви в обговоренні проблем боротьби з міжнародним тероризмом виглядає парадоксально з огляду на цілеспрямовану кампанію російського терору щодо мирного населення України. За наявності політичної волі, саміт ШОС міг би реально посприяти швидкому завершенню російської агресії щодо України. Адже економіка та оборонно-промисловий комплекс Росії сьогодні критично залежать від держав ШОС. Однієї зустрічі Сі Цзіньпіна з Путіним на саміті ШОС могло б вистачити, аби покласти край російській авантюрі в Україні. Та цього не сталося.