Де мир за 24 години? Хто відповідатиме за війну в Україні в адміністрації Трампа
Дональд Трамп у розпалі передвиборчих мітингів обіцяв завершити війну в Україні за 24 години. Але повернуло уже на третю добу, а з миром усе ніяк. То коли ж його чекати, і від чого залежать розклади щодо України.
Найперше, варто віддати належне президенту Володимиру Зеленському, який одним із першим привітав тріумфатора виборів через мережу Х, де рясно його улестив : "Чекаємо ери сильних США під рішучим керівництвом Дональда Трампа".
Тобто, стартували із контактів із лідером, який наступні 4 роки буде визначали західний вектор західного світу, — непогано.
Утім, чому не варто сподіватись на те, що Трамп терміново бомбоне Москву або ж скаже Путіну забиратись геть?
Результати виборів стали переконливою перемогою для республіканців. Реванш над демократами взяв не лише їхній лідер, суттєво посилено присутність цієї партії в Конгресі та Сенаті. І ні — це зовсім не історія про те, що село перемогло місто, а кляті реднеки на дідових пікапах ужалили розманіжену нью-йоркську елітку з лате на кокосовому.
Низку округів, де по тридцять років домінували демократи, взяли їх опоненти. Щобільше, навіть у рідній громаді кандидата у віцепрезиденти Тома Волтца шампанське відкоркували опоненти. А отже, для Демократичної партії — це вірний знак, що треба оновитись, переосмислити себе і виростити нове покоління сильних зірок, аби нарешті перестати асоціюватися з лівацтвом, халявою, агресивним антисемітизмом і безхребетність перед загрозою Китаю.
Америка почервоніла, і тепер уже українським елітам варто переосмислювати, як ми роками завалювали роботу з республіканцями. І шукати якомога більше горизонтальних контактів з чіткими пропозиціями з оборонки та економіки. Бо якщо проаналізувати виборчі програми яскравих переможців виборів до Конгресу, — запит у виборців був саме на те. Заробляти та показати, що Америка велика і буде такою дуже довго.
Завершити війну за 24 години — яскраве політичне гасло. Ми самі таким грішили, коли навесні 2014 ще кандидат Петро Порошенко обіцяв хутко звершити АТО. А його наступник Володимир Зеленський у квітні 2019 — чого тільки не обіцяв, тут тобі й просто "перестать стрелять", і жодного кумівства, і "мир в очах Путіна". Уже мовчу як аватар Арестовича присипляв якісну мобілізацію українського суспільства на початку повномасштабного вторгнення байками про "2-3 тижні".
Американські ЗМІ пишуть, що через оглушливі перемоги республіканців — тепер там сильна конкуренція за топпосади в секторі міжнародки та безпеки. Претендентів на кожну посаду по 3-5, і всі вони поважні та досвідчені дядьки. Тому дещо зневажливі коментарі українських дописувачів, що США обрали собі монобільшість, як у нас, натягнуті. Корабельних сосен та весільних фотографів ніхто не обирав. — конгресменами стали ті, хто є зірками штатів і зарекомендували себе як фахівці.
Видання Axios пише, що наразі Трамп визначається серед фіналістів. Безумовно, він планує залучити до керівних посад у Вашингтоні людей, лояльних до нього. Він не хоче бачити у своїй команді з національної безпеки колишніх генералів, віддаючи перевагу бізнесменам і керівникам компаній — а це абсолютно інший стиль управління, ніж той, який ми бачили у Джо Байдена.
Журналісти Axios повідомляють, що основним кандидатом на посаду держсекретаря є колишній посол США в Німеччині Річард Гренелл, який консультував Трампа з питань зовнішньої політики під час передвиборчої кампанії. Це людина, яка нещадно критикувала нинішню політику уряду Шольца. І власне, те, що останній задумався про переформатування коаліції, збільшення грошей на власну армію і здорові контакти з конкурентом Фрідріхом Мерцем із партії ХДС-ХСС, це теж дзвіночок, що Європа думає над планом Б.
На посаду міністра оборони є кілька можливих кандидатів, серед яких колишній держсекретар Майк Помпео та республіканець Майкл Волтц. Обоє авторитетні республіканці та неодноразово висловлювались на підтримку України.
Так, Помпео у свіжому інтервʼю TIME визнав, що допомога США Україні надто повільна і запізніла через нерішучість уряду Байдена. Він неодноразово підтримував удари вглиб Росії американською та європейською зброєю.
Але його конкурентами за посади та місце під сонцем є також люди, які не проти схилити Україну до мирних переговорів ціною втрати територій. Тому у підсумку все залежить від того, як утрясуться ці різні погляди в орбіті Трампа. І хто буде писати головну стратегію припинення війни в Україні. До інавгурації точно нічого не буде.
Тому росіяни, швидше за все, чекатимуть і побачать, на що пристане нова адміністрація в цьому питанні. Вони не поспішатимуть укладати угоди тут і зараз. Вони посилатимуть гінців мацати ґрунт. І те, що угорський премʼєр Віктор Орбан на саміті ЄС у Будапешті всіляко натякав Володимиру Зеленському, що не проти ролі мирного голуба — це вірний знак, що будуть і інші спроби.
Навіть сам Путін зі сцени Валдаю дав сигнал Дональду Трампу, що був би дуже не проти сісти та покремсати світ на сфери впливу. Навіть різка поява знову мирних планів у західних газетах, де Україну просто пропонують відмовитись від НАТО на 20 років і забути про окуповане без пояснень, а хто буде сторожити демілітаризовані шматки — ознака, що Москва намагається знайти ключ, як же підмазатись до республіканців.
Тож наша задача стати союзниками й партнерами тих, хто справді визначатиме політику США на наступні чотири роки. Нам потрібне добре слівце від тих, до кого справді дослухається Трамп, і з кого беруть приклад молоді дарування на кшталт Джея Ді Венса.
Американські морпіхи точно не захочуть сторожити підходи до Покровська та Оріхова, а отже, нам потрібна стабільна зброя на роки вперед. І чітке розуміння, що воно прийде вчасно, а не тому, що в Білому домі бояться ескалації. Хід цієї війни визначає колишній мобілізований комбайнер Василь і його побратим-айтівець, який придумав, як обманути ворожий РЕБ. Наша ціль — не дати злити звитягу цих людей в унітаз. І урешті вирвати перемогу у росіян.
Спеціально для Еспресо