Китай вирішив віддзеркалити дії США – і виступити гравцем з боку Росії
Важливі, але тільки фігури. Формування Китаєм міжнародної платформи "Друзі миру" на противагу коаліції "Рамштайн" стало контрастним маркером для суті глобальних процесів.
З одного боку планетарної арени – Америка. У контексті російсько-української війни США тиснутимуть на нас задля прийняття необхідного їм рішення. У нас особливих варіантів, крім виконання настійливих рекомендацій союзників, нема. Ми повністю від них залежимо у питання оборони, перспектив повернення територій, правових міжнародних аспектів війни, санкційного тиску, прихистку наших біженців, супутникових розвідданих тощо.
А тепер Китай вирішив віддзеркалити дії Америки – і виступити гравцем з боку Росії, який диктуватиме Путіну, на що і коли погоджуватись у питанні припинення війни. Тим більше, у Пекіна є всі можливості контролювати Путіна: джерело "паралельного імпорту", напрямки збуту основної кількості нафти й газу, взагалі функціонування підсанкційної економіки.
І ресурси для ведення війни: шахеди, іранські ракети, північнокорейські ракети і снаряди на сьогодні становлять значну, а завтра становитимуть визначальну частку всієї застосовуваної проти нас зброї. Але Тегеран та Пхеньян – союзники Китаю, а не Росії, на Росії вони тільки заробляють, причому з дозволу Китаю і натурою. Сі достатньо дати відмашку на замороження поставок зброї – і "СВО" захлинеться без засобів ведення війни, бо власне виробництво і так невелике і неякісне, плюс санкції перекрили більшість шляхів постачання складників.
Але аж такий прихильник миру Сі такої відмашки досі не дав (хоча витягує з Росії чимдалі більше сировини за безцінь). Бо Сі плювати на Росію і Україну. Вони його цікавлять тільки як аргументи в глобальному протистоянні зі США, способи збереження масштабів експорту.
Отже, коли в рамках мирних переговорів йтиметься про якісь поступки – це будуть не поступки України Росії чи Росії Україні. Це будуть поступки Китаю Америці чи Америки Китаєві. І саме цього пробує домогтись Пекін формуванням власної коаліції (навіть дубльованої: БРІКС + "Друзі миру").
От тільки Білий дім, хто би не сидів в Овальному кабінеті, не зацікавлений розмінювати свої глобальні інтереси і стратегічні задачі на дрібне питання перспектив України. Якщо вже йтиметься про якийсь компроміс з Китаєм, то це має зачіпати дійсно вагомі для США речі.
Загалом глобальна диспозиція напередодні виборів у США виглядає саме так: за нами – США і "Глобальний Захід" (з власними інтересами), за Росією – Китай і "Глобальний Південь" (так само з власними, а не російськими інтересами). Нас підштовхуватимуть до миру США, Росію – Китай. Шукаючи цим насправді власні глобальні компроміси.
Не слід забувати, що зміни "на землі" (як-от Курщина) міняють набір карт в руках глобальних гравців. І впливають на актуальність і масштаб певних поступок – територіальних, політичних чи економічних.
Отже, знов все виходить на те, що доля України в руках ЗСУ (а також СБУ і ГУР МОУ та їхніх дронів більшого радіуса дії).