Мій сценарій: смерть Путіна і розвал РФ, - комбат "Червень"

Вже близько 4 років свою ділянку фронту на Приазов’ї тримає 8 окремий батальйон "Аратта", один з підрозділів Української добровольчої армії Дмитра Яроша. Командир "Аратти" Андрій Гергерт ("Червень") в інтерв’ю UAportal розповів про нинішню ситуацію в колишньому "секторі М", про "перемир’я", яких не бачить ніхто, крім спостерігачів ОБСЄ, про смерть Захарченка, майбутню перемогу, власний список ворогів, свої політичні амбіції і те, що пов’язує його зі співачкою Анастасією Приходько.

- З 1 липня 2018 року, за домовленостями Тристоронньої контактної групи у Мінську, по всій лінії фронту було оголошене так зване "хлібне перемир’я", яке плавно перейшло в перемир’я "шкільне". Ви, перебуваючи безпосередньо на фронті, відчули те перемир’я хоча би впродовж короткого часу – хай навіть кілька годин?

- Ні. Немає ніякого перемир’я. І не було ніколи. Жодного дня за всі роки війни.

- А що з цього приводу кажуть спостерігачі ОБСЄ? Вони ж їздять там у вас?

- Те, що вони кажуть - то для мене не показник. Багато офіцерів ОБСЄ є кадровими офіцерами РФ. Тому є купа доказів, у тому числі, і фото. Треба бути реалістами на 5 році війни і чітко розуміти, якими насправді є наші стосунки з РФ і з окупованими територіями. Все ж видно і очевидно.

- Що ж відбувається насправді?

- Іде війна. Наші позиції обстрілюють з САУ, з танків… Виїжджає танк – і лупить по позиціях. Нещодавно було аж 15 приходів. Він виїхав, обстріляв бліндаж наш - і втік.

- Ніхто не постраждав?

- Слава Богу. Не зачепив нікого.

Вони пробують заходити диверсійними групами. Працюють їхні снайпери. Небо постійно баражують безпілотники. З баржі з Азовського моря вони коректують свої міномети. Стоять там у так званій зоні недосяжності.

Йде війна.

- Противник робить спроби просунутись вперед хоча би на трохи?

- Вони постійно це роблять. Постійно є тиск. Постійно йде розвідка боєм через інтенсивність артилерії, через постійне чергування і збільшення, через окопування їхніх позицій. Вони там окопалися вже, як у Сталінграді! Ми їх там пристрілюємо – і поки ведемо вогонь, вони сидять. Щойно вогонь стихає – окопуються далі. Пролізуть вперед 50 м – і окопаються. Потім ще 100 м вперед. Такі виносні позиції роблять завжди.

- Чи маєте якісь труднощі з тим, щоб їх зупиняти? Маю на увазі труднощі, перш за все, організаційного характеру…

- У мене, як у командира добровольчого батальйону, труднощі – лише в одному: мене витісняють з війни. Видавлюють. Президент України не дає можливості добровольчим підрозділам перебувати на передовій. Добре це чи погано? Для мене і моїх хлопців - без сумніву, погано. Президент стверджує, що це добре для країни в геополітичному плані. Але я думаю, що він промаже, що це неправильне рішення.

Так що у мене зараз труднощі лише зі знаходженням на бойових позиціях. Ми – одні з найбільш досвідчених воїнів. Ми 4-ий рік на війні. І нас не хочуть там бачити…

- Як для себе пояснюєте причини?

- Важко сказати. Можливо, у нас просто змінюється стратегія. Можливо, ми більше не хочемо вигравати в цій війні. Бо якби ми прагнули перемоги, ми навпаки би збільшували кількість добровольців. Ми би всім давали "зелене світло" воювати.

Якщо у нас стратегія миру – ну, тоді ок, тоді це логічно, забирати з фронту самих боєздатних хлопців, які там завжди агресують, завжди чекають зустрічі з ворогом. Напевно, в цьому є логіка.

- Але після перемовин командувача Української добровольчої армії Дмитра Яроша і командувача Операції об’єднаних сил Сергія Наєва здавалося, що питання якоїсь легалізації перебування добровольчих підрозділів, не підпорядкованих жодним державним силовим структурам, нарешті зрушить з мертвої точки. Виходить, поки результатів тієї зустрічі ви на собі не відчули?

- Вони поговорили добре, попили чаю... Сказати, що воно якось вже змінило кардинально ситуацію, я поки не можу. Побачимо. Скільки там часу пройшло відтоді?.. А вони ж завжди довго розкачуються, комплексні рішення виробляють.

Якщо говорити системно, треба зрозуміти відповідь на питання: хто буде відповідати за те, що добровольці там залишаться? І от якраз з моментом відповідальності у наших генералів та командирів – дуже слабенько.

Всі добрі наміри розмиваються, розбиваються об стіни високих кабінетів. Починається перекладання відповідальності: я не буду відповідати – хай мені той скаже… Я теж не буду, тільки після дзвінка зверху… А мені мало дзвінка, потрібен наказ, та ще й письмовий…

Отаке.

- А ви, як командир добробату, взагалі хоч якось відчули зміну формату АТО на ООС? Чи вас це взагалі ніяк не торкнулося?

- Почнемо з того, що жодних змін і не передбачалося. Ну які там зміни? Комунікація яка була, така й лишилася. Зараз більше повноважень дали армії, війську. Це логічно. Хоча для нас це не змінило взагалі нічогісінько. Ми як були в окопах, так і залишились.

- Нещодавно у Донецьку було ліквідовано так званого "главу ДНР" Олександра Захарченка. Ця подія якось вплинула на поведінку противника? На настрої як наших бійців, так і тих, хто воює проти України?

- На наше військо інформація про загибель Захарченка вплинула позитивно. Ця новина всім підняла бойовий дух. Ліквідація таких знакових ідіотів взагалі є важливим психологічним моментом.

А от сепари духом підупали дуже сильно. Чуємо це в ефірах, в раціях. Вони перелякані. Чекають наступу українського війська. І, до речі, мені дуже прикро, що ми втратили такий чудовий шанс – під цей шумок, користуючись їхньою розгубленістю і дезорієнтованістю, ми могли нормально так просунутися вперед.

Але головний плюс у цьому всьому: ми всім – собі, ворогові, всьому світові показуємо – хто проти України, той загине.

- Але ж Захарченко – то лише маріонетка, яка не так багато й вирішувала насправді…

- Неправда. Що значить "маріонетка"? Наших катував? Катував. Накази на вбивство давав? Давав. Заводи вивозив? Вивозив. Жінок гвалтував? Гвалтував.

Як би ви чи хтось інший до нього не ставилися, Захарченко був певним центром, який мобілізовував навколо себе ворожі сили проти України інформаційно, ще якось. Він був таким "ядром". І поплатився за це.

- Ви кажете, ми могли просунутися вперед, використовуючи паніку в рядах бойовиків. А вплинути на мирне населення на окупованих територіях інформаційно зразу після загибелі Захарченка ми могли?

- Знаєте, мені вони не цікаві. Мені абсолютно не цікаві люди, які живуть під окупантом і не влаштовують там терактів, не звільняють свою землю там, на місці, які не виїхали на підконтрольні Україні території. Ті, хто лишився там, для мене не цікаві. Мені байдуже, що там з ними робиться інформаційно чи ще якось. Дощ там у них чи сніг.

Я вважаю, що ці люди – то потенційні колаборанти. Вони – то потенційна загроза для майбутнього країни. Кожен з них.

- Як би там не було, з потенційними загрозами нам належить розбиратися вже після перемоги, не зараз…

- О, ви кажете "перемога"… Зараз це слово звучить все рідше. Політики все частіше кажуть "мир"... А нам не потрібен мир без перемоги.

- Слідчий комітет РФ періодично відкриває кримінальні справи проти українських добровольців, яких вони досі називають без розбору "Правим сектором". Не так давно чергову таку справу - начебто за підготовку до вбивства 50 російських чиновників - порушили стосовно цілого ряду очільників націоналістичного руху, включно з Дмитром Ярошем, для якого вироки в Росії вже стали звичною справою. А ви потрапляли вже в поле зору російського "правосуддя"? Чи ця тема вас теж не дуже цікавить?

- Я не настільки масштабний і загрозливий командир, очевидно, щоб на мене звернули увагу в Росії в такому ключі. То Дмитро Анатолійович завжди там буде "в тренді", як страшилка, яку вони будуть крутити в своїх цілях, напевно, також.

А загалом – так, мене мало цікавить, що коїться всередині Росії. Мені регулярно надходять якісь погрози, телефонні дзвінки незрозумілі, якісь прокльони… Але не більше цього.

- Про новий рух "Вимагаю змін", до якого ви маєте безпосередній стосунок, давайте поговоримо. Це про політику чи ні?

- У майбутньому – так, напевно.

- А зараз про що це?

- Зараз я вивчаю настрої. Хочу бачити логічне продовження справи, яку я розпочав на війні, вже після передової. Ми нині пробуємо в мирній Україні реалізовувати свої думки – через свій громадський рух з політичними перспективами. Чи будемо ми це робити у союзі з кимось? Швидше, ні, залишатимемося самостійними гравцями, напевно.

- Ваш рух якось корелює з "Державницькою ініціативою Яроша", яка існує вже близько двох років?

- Поки ми не корелюємо. Рух "ДІЯ" очолює боєць УДА "Богема" (Андрій Шараскін – Uaportal). Рух "Вимагаю змін" очолює боєць УДА "Червень". Ми між собою завжди домовимося!

Просто ми беремо різні сектори і різні об’єми. Я трохи вужче йду – по бійцях, волонтерах, журналістах – по моїх друзях, які зі мною вже 5 років на війні. А "ДІЯ" ширше бере – навчання, політтехнологічні школи, університети, робота за кордоном, з діаспорами…

Читайте також: Закордонні паспорти України є у всіх сепаратистів на Донбасі: під країну підклали бомбу

- Найближчі цілі, які ви ставите перед своїм громадським рухом – які вони?

- Цементування хлопців. Навіть трохи не так. Моя особиста мета – зібрати під ідеями, з якими ми пішли на війну, тих людей, які з війни вже повернулися.

Впродовж останніх 4 років я втратив дуже багатьох бійців. Не на війні, ні. Ми втрачаємо вчорашніх бійців, які їдуть на заробітки, або навіть в тюрми потрапляють, через неможливість реабілітуватися… І ми сьогодні роботу наших офісів будемо направляти на те, щоб хлопці навколо цих офісів змобілізовувалися і приносили користь суспільству, всьому українському народові вже в мирному житті. Кожен – по своїх можливостях.

Хтось з хлопців, наприклад, заявив, що хоче йти сільським депутатом, сільським головою, чи міським депутатом чи головою… Моє завдання – через наш рух дати їм можливість ці цілі реалізувати.

Ну і, напевно, зараз ми просто повертаємося і розшукуємо тих хлопців, які на війні були першокласними, крутими бійцями, а в цивільному житті повністю губляться. Вони мають загострене відчуття справедливості – і не можуть його реалізувати. Тому маю з ними постійні клопоти. То маршрутчика якось побили за російську мову, то в барі комусь пику натовкли за російську пісню. Або й просто люди їдуть за кордон – і не хочуть повертатися, бо розчаровані… Багато важких речей відбувається.

- А нерідко вчорашніх учасників війни тут тупо використовують у якихось розбірках.

- А як же. Ми розуміємо ризики, які становлять так звані АТОшники, бійці, що повернулися з війни, для ситуації в країні. Їх дійсно можуть використати. Та ж Російська Федерація насправді може руками АТОвців робити в Україні різні протизаконні речі, починаючи від бунтів і закінчуючи замовними вбивствами, в яких вчорашні бійці виступлять знаряддями…

Саме тому моє завдання – цих людей направляти в нормальне русло.

- Ви вже розумієте, як практично будете це робити?

- Так – чітко, покроково. Презентуємо команди наших хлопців по Україні разом з Настею Приходько, з іншими відомими людьми - у нас чимало вже союзників, і продовжують долучатися нові. Ми допомагаємо людям на місцях відкривати офіси громадського руху, вибудовуємо комунікацію, попереджаємо СБУ, поліцію, прокуратуру, місто, владу про те, що ці хлопці тут є і що вони будуть працювати. Вони не ховаються.

Шукаємо союзників, відкриваємо спортзали, якісь волонтерські центри для початку – вдихаємо нове життя. Вишукуємо кадри, садимо в офісі юриста – і починаємо працювати, збирати від людеї пропозиції, побажання, їхні болі і проблеми – і намагаємося вирішувати їх.

Таким чином популяризуємо себе, мобілізуємося. У планах – робота підрозділів, які будуть вишколювати молодь, ідеологічна робота з дітьми 9-х, 10-х, 11-х класів, зі студентством.

Отаке у нас зараз середовище. В принципі, воно вузьке, але достатнє. З нами – дуже багато людей, з якими ми познайомились за останні 4 роки. Відбувається активізація цих середовищ.

Ми на сьогодні лише формуємо для себе порядок денний з людьми, з якими спілкуємося. Бо ми про війну можемо говорити годинами. А ось про цивільне життя нам говорити важко. Ми зараз вибираємо шляхи, куди повести країну, як повести людей за собою.

Єдине, що ми розуміємо абсолютно чітко - що ми готові це робити. Ми готові брати відповідальність за країну, за людей. Ми готові це робити.

- Але ж сама назва – "Вимагаю змін" - це ж трошечки ширше, ніж адаптація ветеранів до мирного життя, так? Чому саме така назва?

- "Вимагаю змін" - пряма назва, яку ми запозичили з однойменної пісні Анастасії Приходько. За нагоди послухайте, не пожалкуєте. Це робоча назва громадського руху, який з часом розширюватиметься. І кожен буде доносити свою широкість сам. Ми завжди хочемо проводити такі наради, зустрічі. Нам треба більше розмовляти один з одним. І на цих зустрічах у нас народжуються напрямки і проміжні цілі. А основна ціль наша одна - це неймовірно сильна, заможна, найкраща країна в світі. Країна без корупції. Напевно, ми мрійники. Такий собі рух мрійників…

- Ну, всі найважливіші, найрадикальніші зміни робили романтики, мрійники…

- Так, згоден.

- Скажіть, війна для вас особисто лишатиметься головним пріоритетом, як і раніше?

- Не війна – перемога. Війна може бути зараз вже на різних фронтах.

- Ця перемога, за вашими внутрішніми відчуттями, від нас віддаляється зараз у часі? Чи ми якоюсь мірою застигли в одній точці?

- Я взагалі ніколи не був адептом слів президента про закінчення війни за два тижні. Я завжди знав, що ми воюємо з потужною силою - злою, мобілізованою, підлою. Я і зараз знаю, що війна розтягнеться на роки. Мене обіцянками перемоги завтра чи через рік не візьмеш. Я практик - і бачу, як буде насправді.

- Невже ви не уявляєте собі взагалі жодного сценарію, за якого би це могло статися швидше? За якого ми могли би перемогти швидко?

- Смерть Путіна, бунт всередині країни і розвал Російської Федерації на окремі суб’єкти і як наслідок - спокій для України.

Читайте також:Росіяни вже не захоплять Маріуполь, є серйозна причина

- Звучить поки досить фантастично.

- Не знаю, фантастично чи ні, але це мій сценарій. Його реалізація залежить від кількох факторів. І, як на мене, він цілком реалістичний. Бунт в Росії може спалахнути, коли дуже впаде в ціні нафта. У них нафта дешевшає – і через рік, коли вона коштуватиме 30 доларів за барель, почнуться бунті в високих кабінетах у Кремлі. Коли ж ціни на нафту впадуть до 20 доларів за барель – підніметься народ.

Все. Іншого я не бачу.

Ціна на нафту залежить від глобальних світових домовленостей. Так що доля РФ – у руках кількох потужних держав. Свого часу так вдалося розвалити Радянський Союз. Аналогічно розвалиться і Росія. Інакше цього не трапиться ніколи і ніяк.

- Можливо, маєте рацію… Хотіла ще запитати, як би ви хотіли закінчити війну? Дмитро Ярош, наприклад, якось сказав, що мріє посидіти в одній з кафешок в Донецьку. Де би цей день хотіли провести ви? Що би ви хотіли робити в той день, коли зрозумієте: війна реально закінчилась?

- Мені кажуть, що не важливо, де її закінчувати. Може, й так – для мене важливо тільки, аби війна закінчилася перемогою українського війська, українського народу. Нашою перемогою. Ось що дійсно має значення!

Що стосується мене – повторю слова героя Леоніда Бикова з фільму "В бой идут одни старики": "Развалинами рейхстага удовлетворен!"…

Знаєте, у мене є внутрішнє відчуття, що особисто для мене розуміння перемоги прийде разом з усвідомленням, що всі хлопці, чиї життя забрала ця війна, відомщені. Що ми вибороли, здобули те, про що мріяли ті, хто віддав життя за Україну. Коли я знатиму, що ми це зробили, і я особисто до цього причетний – тоді, напевно, і усвідомлення перемоги прийде.

- У вас є якийсь особистий персональний список тих, кому ви вважаєте за потрібне помститися?

- Є. Я його оприлюднювати не буду. Скажу тільки, що Захарченко був в цьому списку.

Мій список рухається. Якісь прізвища з нього викреслюються (посмертно), натомість вписуються нові. І поки цей список не закритий – для мене війна триватиме.