Москва створює Франкенштейнів
Візит Володимира Путіна до Пхеньяна багато хто з тривогою коментує як ще один крок російського президента не лише у прагненні продовжити війну з Україною, а й у спробах дестабілізувати ситуацію в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Глава Північної Кореї Кім Чен Ин стає "гідним партнером" російського президента у цих його намірах, і багато хто вже говорить про "стратегічне партнерство" двох суверенних держав. Суверенних?
Ми вже забули, що дідусь Кім Чен Ина, Кім Ір Сен, був капітаном Червоної Армії і фактично отримав владу на півночі Кореї приблизно так само, як одержав владу в Криму Аксьонов або в Донецьку Пушилін – з рук мешканця кремлівського кабінету. Сталін створив на частині Корейського півострова "народно-демократичну республіку" приблизно так само, як Путін створив на частині території Донбасу "народну республіку".
Президент Росії Володимир Путін (л) і лідер Північної Кореї Кім Чен Ин на офіційній церемонії зустрічі на площі Кім Ір Сена у Пхеньяні, 19 червня 2024 року
Справжня столиця Кореї, звичайно, Сеул, а ніякий не Пхеньян. Пхеньян – місто, в якому вдалося закріпитися проксі-армії Сталіна, приблизно так само, як армії Путіна вдалося закріпитися в Мелітополі, а не в Запоріжжі. Просто Путін пішов шляхом анексії частини Запорізької області, а Сталін не став анексувати частину Кореї. Хоча міг би. Адже приблизно в цей час він не став церемонитися з Тувою.
Нагадаю, що на початку 40-х років минулого століття більшість держав світу – за винятком Радянського Союзу та Монголії, суверенітет якої тоді, втім, теж ніхто не визнавав, вважали Туву не незалежною народною республікою, а невід'ємною частиною Китаю. Але Сталін не залишив тувинцям навіть цей примарний суверенітет. І в результаті анексія території перетворила Туву на один із найпроблемніших регіонів Російської Федерації. А зараз путінська війна з Україною є і війною на виснаження Туви, як і інших республік Росії.
На прикладі з Північною Кореєю ми можемо простежити історію перетворення "проєкту" на монструозне утворення з ядерною зброєю, яка загрожує сусіднім країнам і стає важливим інструментом путінської дестабілізації, а сам Путін тим часом виявляється інструментом дестабілізації для Кіма.
Є й ближчий з історичної точки зору приклад – Крим, який після анексії мав перетворитися на інструмент дестабілізації ситуації в Чорному морі, "непотоплюваний авіаносець" Кремля. І лише дії української армії змусили Путіна хоча б на якийсь час відмовитися від цієї витівки. Але не варто думати, що він остаточно забув про свої плани. Створювати Франкенштейнів для нових агресивних завдань – це, певен, і є "зовнішня політика" Москви.