Засудження Ле Пен: чим Україні цікавий цей досвід

Декомунізація по-французьки, саме так можна назвати засудження лідерки ультраправих Марін Ле Пен ( це ультраправа французька проросійська політикиня) до 4 років позбавлення волі – двох умовних і двох – арешту з електронним браслетом, та заборонена на участь у виборах наступні п’ять років. Бонусом пішов штраф у розмірі 100 тисяч євро.

Засудження політикині відбулося по справі про розкрадання коштів з бюджету Європарламенту шляхом фіктивного працевлаштування помічників. Яка краса! Корупція та зловживання владою у самому центрі Європарламенту.

Оце так справа! Аплодую французам стоячи! Саме так мала відбуватися декомунізація й в нас. Ну, хоч по політичному визначенню ультраправих Франції не можна віднести до ліваків-комуністів, але їх підтримка росії, путіна та вбивств українців, їх шовінізм та расизм, їх абсолютна прокумуністична-проросійськість ставить їх на одну ступінь з іншими антилюдяними силами. Вірю, що прийде час й путінізм внесуть в графу фашизм, й будь яка співпраця з путіністами-рашистами, ставитиме хрест на бізнесовій та політичній кар’єрах.

Не буду описувати політичну діяльність подружки путіна, але я б на місці французів перевірила усі її фінансові потоки, бо фсб-кгб завжди розкладало яйця по різним гніздам, та фінансувало навіть скінхедів у росії. А купляти політиків інших країн для фсб, було нормою.

Але скажу одне цікаве життєве спостереження: який популіст, шовініст, расист, лівий та ультраправий не шарудив у кармані народу, Державному бюджеті та не використовував на свою користь свою посаду, це в них на генетичному та рефлекторному рівні.

Перше, що зробили проросійські популісти колаборанти, коли почалась окупація Донбасу, це привласнили собі гроші, бізнес, розікрали усе, що там було та почали скупляти за "зароблене" нерухомість у Криму та у москві.

Мешканцям Донбасу донбаські "ле пени" обіцяли рай на землі, де усім роздадуть те, що заберуть у будь кого, на кого покажуть люди.

Зроблять усіх щасливими, бо вб’ють усіх ворогів. Ворогами можна призначити будь кого, хто не подобається. Й взагалі, світ має належати лише росіянам, хто проти росіян-той ворог.

Але, за часи окупації в ОРДЛО збагатилися лише ті, хто при зброї та при владі.

Люди радо бігли на ці радянські наративи, як метелики на світло, бо ж звикли так жити, бо 70 років срср жили саме за цими принципами.

Народу Донбасу росіяни та їх проросійські ляльки обіцяли не тільки матеріальні статки, їх покращення, а й те, що завжди обіцяють популісти, гарно вивчивши психологію критичної більшості: забрати у багатих, вбити багатих, роздати бідним, посадити багатих у тюрму, катувати багатих, тобто грали на заздрощах, жадобі. Але, чомусь вбивали усіх підряд, просто тому що не сподобався, заважав, багатий, успішніший, українець.

Найкращий приклад з ОРДЛО, це історія про "командира армии юго-востока" Олександра Гайдея, депутата Свердловської міської ради, Луганської області, комуніста та афганця. Я писала про нього, у статті є навіть відео. Подивитесь та почитайте цб серію ще раз.

Оце й є послідовники комуністів, ленінів, сталінів, такі собі сучасні ле пени, якім взагалі байдуже на "республики", нарід, патріотизм та інші ними же заявлені гасла, бо вони прийшли грабувати.

То якщо порівняти радянську окупацію та російську, то дуже багато спільного. Обіцянки щасливого майбутнього, пропаганда ненависті, расизму та шовінізму, визначення ворогів зовнішніх та внутрішніх, доноси, психологія управління мас через популяризацію соціальних аморальних проявів.

Те саме робила це у Франції Марін Ле Пен. Ну, й трішки підкрадати, як усі популісти, шовіністи та рашисти, сам ленін заповідав.

Корупція, це ще одна основа популізму, тиранії, диктатури та росії. Саме так довго проіснував срср, тому що у корупційній складовій було задіяно майже усі органи влади та державних гілок.

Взагалі, охлос обожнює популістів, ліваків та ультра-фашистів, бо ж ті обіцяють усе те, що спить в охлосі – чужі гроші (ніхто ж не хоче працювати, лише забирати), чуже життя (бо це так приємно вирішувати чужі долі), кров, страх, насилля (бо ж кожен люмпен бачить себе лише наглядачем та катом, а ніяк не жертвою).

Насправді, поки охлос вбиває один одного, бо ж на великих сил у нього не вистачає, чому б не вбити сусіда – статки лідерів зростають.

От статки радянських комуністів, це банально награбоване у народу. Ця звичка, напевне, десь в генному коді популістів, комуністів, фашистів та шовіністів. Народу кричати про рівноправ’я, справедливість, обіцяти золоті гори, малювати райдужне майбутнє, скандувати про "забрать и поделить", але тихо класти у свій карман усе, на що потрапить око. Французькі "ле пени" далеко від леніна-маркса не пішли.

Звістка про можливі зловживання пані Марін Ле Пен надійшли від анонімної особи з Європарламенту у травні 2015 року. Згідно з цими твердженнями, 20 людей, були оформлені на роботу, як помічники євродепутатів тоді ще "Народного фронту", де-факто обіймали офіційні посади у структурі партії і виконували відповідні завдання. Це суперечить правилу, що гонорари помічникам з бюджету Європарламенту не можуть використовуватися, як зарплатня.

Одразу згадала одразу "Народний" магазин Плотницького в "лнр", де продавали гуманітарку та награбоване, "народний контроль" у 90-ті, якій "контролював" магазини та забирав собі дефіцитні товари.

Словом "народний" чомусь завжди прикривають шахрайство. Наприклад, "народний трибунал" у бананових "народних республіках", де народ в вологих мріях лінчував усіх від американського Обами до свого сусіда, який не пропив життя, а пропрацював.

Та самі "народні республіки" найяскравіший приклад, як словом "народ" задурманити людям голову так, що вони готові вбивати за ілюзорну владу.

Це не тільки шахрайство, це знищення народу під прикриттям самого ж народу. Це, "люди, сьогодні вас розстріляють, але є гарна новина, кат з простих людей, з народу" й усім одразу легше, "свой же в доску парень, чего там".

Ну, можна ще газову камеру назвати "народна", бо "народне" гетто вже створили.

Ті, хто по своїй волі чи не по своїй опинився у "народних республіках", можливо, відбувають найстрашніше кармічне покарання, бо жити у пеклі, це таке собі життя.

Для "народу" народоненависники завжди робили багато. Народний улюбленець Сталін, який теж був з простих людей, з народу, як любить казати народ, той теж багато робив. Аж поки не знищив той народ на кілька мільйонів.

Усі найцікавіші приклади "народовладдя", це, звісно ж, з періоду срср.

Головний чесний та не підкупний борець за права простого народу – більшовик Володимир Ульянов (Ленін) – з газетних шпальт пив чай без цукру, з чорним хлібом, носив лапті та один пінджак все життя, а насправді після революції жив в одному з розкішних маєтків Підмосков’я, яке його поплічники з простого народу відібрали у вдови фабриканта-олігарха-ворога народу Сави Морозова, якого народ вбив, бо ж боротьба за справедливість, як без цього.

Їздив простий парень з народу Володя Ленін, в розкішному авто "Delanay Billville", яке належало останньому російському імператору, якого вбив нарід, бо боротьба ж класовими ворогами та олігархами у рамках акції "забрати у багатих та поділити на бідних".

Напевне, простий народний товариш Ленін був найбіднішим, бо усе, що забирали у багатих, ділили саме йому. Бо разом з царською "Delanay Billville" більшовику Володі та його дружині дістався увесь монарший автопарк.

Швейцарський банк може й досі зберігає на ім’я Володі Ульянова-Леніна вклади на 75 мільйонів франків, бо ж декомунізація на росії не відбулася, й Ленін не визнаний терористом. Правда, росіяни намагалися інформаційно прикрити крадійський сором Володі, та запустили інформаційну лавину про 5 швейцарських крон Володі, які він заробив, розвантажуючи вагони, але якось воно не зклеїлося від слова зовсім.

Фелікс Дзержинський, якому навіть у Свердловську на Луганщині встановлений пам’ятник, хоча він там ніколи не був, теж бідний простий парінь з наріду, але після революції простого наріду жив в особняку золотопромисловця Стахеєва. А ще мав дачу – відомий своєю красою палац князів Юсупових, маєток поміщика Шліппе у Підмосков’ї та маєток нафтового магната Зубалова, які теж прибрав до рук у ході народної революції, яку здійснив народ, щоб забрати усе у багатих та поділити на бідних.

На швейцарських рахунках Дзержинського лежали награбовані 80 мільйонів франків, це ж скільки нарід отримав від "дележа", якщо перші революційні особи так збагатилися, звісно це гумор, бо нарід в цей час, вибирав на собі вошей та їв лободу.

Глави виконкому Комінтерну Зінов’єв, Лев Троцький, Калінін, Свердлов… та інші більшовики, патріоти, прості парні з народу які "готові були померти" за права та свободи, соціальну рівність та справедливість цього самого народу, мали (Троіцький в США 11 мільйонів доларів, в Швейцарії – 90 мільйонів франків), палаци, шоферів, обслугу, поварів…

Навіть товариш Сталін, який простий парень з народу, мав палаци, авто, рахунки в європейський та американських банках, прислугу та меню, яке навіть у снах не міг дозволити собі нарід.

Країна тоді жила війною, розруха була у кожному селі, місті, кров текла рікою, голод, хвороби, але "прості парні більшовики, бідні та з народу" не знали бід, бо ж революція дала їм право забирати у багатих та роздавати собі, бідним. Так вони й робили. Народу – обіцянки, популізм, ворогів народу, які заважали будувати щасливе ніколи, а собі реальність-золото, дорогоцінні камінчики, рахунки в банку, палаці, авто, шуби, обслуговування рівня шик.

Так роблять усі популісти, рашисти, будівничи "республік", будівничі гетто та толітаризму.

Звісно ж народу подавали історії "революції" в соусі "простой парень из народа", "не спить, все думає за нарід", "п,є гарячу воду, бо немає чаю та цукру, їсть прогорклий сухар", тисячі слуг та прислужників розповідали чуттєві та емпатичні про життя "радетелей за нарід" настільки переконливо, що з тими історіями "нарід" й досі живе.

Тому декомунізація мала б виглядати так: заборона займати будь які державні посади, балотуватися в будь які державні органи влади, викладати, вчителювати, утворювати громадські організації та партії, працювати чи засновувати ЗМІ та так далі… усім членам комуністичної партії. Але ж… маємо, що маємо. Комуністи міняли політичні шкури, створювали ЗМІ, громадські організації (на Луганщині це були донські козачі курені, різні батьківські комітети, афганські спілки), лили брехню та бруд на проукраїнських політиків та продовжували знищення України.

Мені дуже імпанує декомунізація, яка відбулася в країнах Балтії. Можливо, колись ми візьмемо саме цей досвід на озброєння й зрештою відріжемо гідрі усі її голови. Приклад французів, по декомунізації чи вірніше, дерусіфікації Франції заслуговує не тільки на аплодисменти, його негайно треба брати на озброєння.