Очікування "плану Трампа"

Перші тижні президентства Дональда Трампа для українців пройшли у очікуванні деталей підходу нового очільника Сполучених Штатів до питання закінчення війни. Під час своєї передвиборчої кампанії Трамп, як відомо, говорив і про 24, і про 48 годин, за які йому вдасться закінчити війну після свого повернення до влади – і цим словам вірили не тільки у Сполучених Штатах, а й в Україні також. Однак пройшли вибори, минула церемонія інаугурації і новий президент заговорив вже за 100 днів, за які він хотів би вийти на рішення щодо закінчення війни. Поки що – про 100, пише Віталій Портніков для vilni-media.com.

Позитивним моментом для України є те, що Трамп, який навіть не згадав про російсько-українську війну у своїй інаугураційній промові, після початку роботи у Овальному кабінеті постійно повертається до української тематики й переконує, що докладатиме зусиль для закінчення війни. Це означає, що президент усвідомлює, що до цієї його передвиборчої обіцянки будуть постійно повертатися, що здатність її виконати якраз і буде ознакою повернення до "миру через силу". А от якщо нічого досягти не вдасться, ба більше – якщо Росія посилить свої позиції в конфлікті – це може не просто вдарити по політичній репутації Трампа, а й датися взнаки на підготовці до довиборів до конгресу, що розпочнеться вже за кілька місяців. А Трамп прекрасно розуміє, що в тих умовах політичного життя, які він зараз намагається створити, втрата контролю над конгресом для нього буде означати фактичну втрату влади.

Але якогось реального плану ані від американського президента, ані від його нового державного секретаря Марко Рубіо, ані від спецпредставника Трампа Кіта Келлога ми за ці дні так і не почули. Президент та його співробітники продовжують обмежуватися заявами, а не деталями плану. І переконують, що для досягнення миру обом сторонам доведеться піти на поступки – але не пояснюють, на які саме і найголовніше – яким чином змусити до поступок Путіна.

Очевидно, розуміння цього може виникнути тільки після першого контакту американського і російського президентів. Трамп кілька разів наголошував, що готовий до такої зустрічі і Путін нібито дуже прагне побачитись із ним. У відповідь з Кремля ми чули, що російський президент дійсно готовий до перемовин з американським колегою, проте очікує сигналів з Вашингтону – яких немає. І скільки часу буде продовжуватися цей дипломатичний пінг-понг, наразі сказати дуже важко. Як, втім, важко сказати, до яких результатів призведе саміт Путіна і Трампа, якщо він дійсно відбудеться.

Адже ясно, що американський президент налаштований насамперед на результат. А от російському потрібна зустріч заради зустрічі. Бо сам факт того, що президент Росії зустрічатиметься із президентом Сполучених Штатів через три роки після того, як попередній очільник держави припинив з ним будь-які контакти на знак протесту проти вторгнення Росії в Україну, означатиме фіаско дипломатичної ізоляції Кремля й очевидну перемогу Путіна. Й саме такої перемоги Путін і прагне.

Але чи буде Трамп надавати йому таку можливість, якщо не проглядатиметься навіть попередньої можливості домовитися про закінчення війни? Адже якщо американський президент поїде з саміту миротворцем, навряд чи хтось буде дорікати йому за прорив путінської ізоляції. От Байден не зустрічався – і війна продовжувалася, а Трамп зустрівся й добився від Путіна "миру через силу". Але якщо Трамп поїде з саміту із порожніми руками, оцінки його зустрічі з російським президентом будуть зовсім іншими.

Й тут виникає питання, якими інструментами володіє Трамп для того, щоб переконати російського президента завершити війну – та ще й миром, який не передбачатиме крах української державності і виключатиме новий російський напад? Насправді таких інструментів не так вже й багато. Тарифи й мита в російсько-американських стосунках не діють. Добитися серйозного й довготривалого зниження цін на нафту навряд чи під силу Трампу у нинішніх економічних умовах. Залишається посилення санкцій проти Росії, насамперед проти її енергетичних компаній і "тіньового" флоту танкерів. Це процес, який може дати вагомий – але все таки не швидкий – результат.

Але разом із цим ніхто з нас не може сказати, що розуміє реальний стан російської економіки. Одне ясно – яким би не був цей результат, Путін блефуватиме перед Трампом й намагатиметься добитися найкращих для себе умов – навіть якщо і сам буде зацікавлений хоча б в перемирʼї. Отже, чи зрозуміє його американський колега цей блеф? І чи усвідомить, що ніякий тиск на Україну – на яку, звісно ж, легше тиснути, ніж на Кремлю – не замінить Білому дому тиску на Росію?

Відповіді на це питання у політичному хаосі останніх тижнів годі й шукати. Чекатимемо на "план Трампа".